Саллі Руні (1991) – ірландська письменниця і сценаристка

    Саллі Руні – молода ірландська письменниця, ім'я якої активно обговорюють в Instagram та інших соціальних мережах по всьому світу. Пости з її книгами публікують не тільки зірки шоу-бізнесу та блогери, а й політики. Її часто називають літературним вундеркіндом, а романи Саллі перекладені більш ніж на 46 мов світу. Більш того, Руні потрапила до лонг-листу Букерівської премії, задовго до того, як перший роман з'явився на полицях книжкових магазинів, (за матеріалами: Skvot.io, Elle, Book24).

    Саллі Руні народилася в Ірландії 20 лютого 1991 року. Мама дівчинки керувала центром мистецтв, а батько – був службовцям телекомунікаційної компанії. Про шкільні роки Саллі мало достовірних фактів, але відомо, що

отримавши атестат про повну загальну середню освіту вона вступила до Трініті-коледжу Дубліна, де вивчала англійську мову. Саллі брала активну участь у студентському житті, часто брала участь в дебатах між університетами. А перед тим, як всю себе присвятити письменництву, деякий час працювала адміністратором в ресторані.

    Свій перший роман Саллі представила увазі читачів у віці двадцяти шести років. При цьому, за право видати роман «Розмови з друзями» боролися на аукціоні відразу сім видавництв. А після того, як позитивну рецензію на книгу залишила Сара-Джессіка Паркер, Емілі Ратаковські та інші знаменитості, обкладинка книги стала постійно з'являтися у вибірках глянцевих журналів та на сторінках мережі Instagram. 

    Саллі Руні пише лаконічно, але при цьому вона дуже уважна до дрібниць, вона не оцінює героїв та їх вчинки, а головне, вона нікого з них не прикрашає. Завдяки такій

подачі здається, що в руках не придуманий роман, а реальна історія людей, які нас оточують. Варто відзначити, що друга книга автора – «Нормальні люди» користується серед читачів не меншою популярністю. І це не дивно, адже через свої твори Саллі показує кожному, що у будь-якої людини є потенціал та попереду на нього чекає тільки краще життя. Саме це робить книги Саллі Руні такими популярними. 

Література:  

* Руні С. Де ж ти дівся, світе мій прекрасний? : [роман] / Саллі Руні ; з англ. пер. Ганна Яновська. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2022. – 390 c. 

* Руні С. Нормальні люди : [роман] / Саллі Руні ; з англ. пер. Анастасія Коник. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2020. – 310 с. 

* Руні С. Розмови з друзями : [роман] / Саллі Руні ; з англ. пер. Анастасія Коник. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2022. – 368 c.   

Лоран Біне (1972) – французький письменник, лауреат Гонкурівської премії

    Лоран Біне народився в Парижі 19 липня 1972 року в сім'ї професора історії. Його раннє знайомство з історичними наративами безпосередньо пов'язане з професією батька, оскільки старший Біне регулярно ділився детальними розповідями про історичні події зі своїм сином з юних років. Це сімейне середовище сприяло зацікавленості Біне історією, зокрема подіями Другої світової війни, (за матеріалами: Grokipedia, Theguardian, Nytimes).  

    Лоран закінчив Паризький університет зі ступенем з літератури. Він викладав французьку мову в паризькому передмісті, а також в університеті Сен-Дені.

    Чотири роки він співав і грав на гітарі в рок-гурті під назвою «Сталінград».

    Дебютував як письменник у 2000 році оповіданням «Сильні та слабкі

сторони наших слизових оболонок», написаним у сюрреалістичній манері. 

    Найбільший успіх Лорану Біне приніс історичний роман «HHhH»(2009) про секретну військову операцію «Антропоїд». Назва книги – абревіатура прізвиська, яку Рейнхард Гейдріх мав у СС: Himmlers Hirn heißt Heydrich, у перекладі з нім. – «Голову Гіммлера звуть Гейдріх».     Книга була удостоєна Гонкурівської премії за дебютний роман (2010) премії читачів книг кишенькового формату у Франції (2011), американської премії National Book Critics Circle Award (2012), стала фіналістом Європейської премії з літератури, увійшла до списку найкращих книг року. 

    Виданий у США роман названо газетою The New York Times найкращою книгою 2012 року. Книга була продана у Франції у кількості 200 тисяч екземплярів, 75 тисяч перекладу розійшлися в Нідерландах (2010), 40 тис. – в Іспанії (2011), 12 тис. – у Чехії (2010). У 2011 році роман було також перекладено німецькою, італійською, польською, каталанською, китайською мовами. 

    На вимогу видавництва «Грассе», яке опублікувало роман, автор був змушений видалити з книги 20 сторінок, що містили критику роману Джонатана Літтелла «Особистості». У 2012 році американський журнал «The Millions» опублікував вилучені сторінки. 

Література: 

* Біне Л. HHhH = HHhH : голову Гіммлера звуть Гайдріх : роман / Лоран Біне ; [пер. з фр. Олега Леська]. – Харків : Vivat, 2018. – 350 с.

Бертольт Брехт (1898-1956) – німецький драматург і поет

    Бертольт Брехт народився 10 лютого 1898 в німецькому місті Аугсбург в заможній буржуазній родині. Під час навчання в міській реальній гімназії (1908-1917) почав писати вірші, оповідання та есе, які були надруковані в газеті «Аугсбурзькі новини» (1914-1915). Вже в його шкільних творах простежувалося різко негативне ставлення до війни, (за матеріалами: Celebs, Ukrlib, Dovidka).

    Закінчив Мюнхенський університет, де вивчав медицину і літературу. Але в 1918 р. перервавши навчання, працював санітаром у військовому госпіталі, тут пише вірші і п’єсу «Ваал».

У 1919 р. з’являється на світ п’єса «Барабани ночі», яка була відзначена премією Генріха Клейста.

    У 1923 р. переїхав до Берліна, де працював завідувачем літературної частини і режисером в театрі Макса Рейнхардта.

    У другій половині 20-х років письменник переживає світоглядний і творчий переломи: захоплюється марксизмом, зближується з комуністами, розробляє концепцію «епічність драми», яку апробує в п’єсах: «Тригрошова опера» (1928), «Свята Іоанна боєнь» (1929-1931 ) та ін.

    1933-1948 рр. період еміграції, сім’я переїжджає до Австрії, а потім, після її окупації до Швеції, Фінляндії. Коли Фінляндія вступила у війну Брехт з сім’єю переїжджає до США. Саме в еміграції були написані найбільш відомі його п’єси – «Матінка Кураж та її діти» (1938), «Страх і відчай в Третій Імперії» (1939), Життя Галілея (1943), «Добра людина з Сезуана» (1943), «Кавказьке крейдяне коло» (1944), в яких червоною ниткою проходила думка про необхідність боротьби людини із застарілим

світопорядком. Бертольт Брехт не став затребуваним драматургом у США, він лише надрукував кілька публікацій в газетах і журналах.

    Після закінчення війни йому довелося покинути США через загрозу переслідування. У 1947 р. Брехт їде жити до Швейцарії – єдину країну, що видала йому візу.

    З 1948 р. повернувся жити в Німеччину. Останні роки жив у Берліні. Бертольт Брехт зміг реалізувати свій талант на Батьківщині після закінчення Другої світової війни і навіть отримав свій театр Berliner Ensemble «Берлінер ансамбль», де працював режисером.

    У 1950 р. відбулося його призначення на посаду віце-президента Академії мистецтв НДР, в 1951 р. обрання членом Всесвітньої ради миру, в 1953 р. він очолив німецький ПЕН-клуб, в 1954 р. отримав міжнародну Сталінську премію «За зміцнення миру між народами».

    Брехт до останніх днів працював. Твори останніх років: віршований памфлет «Свобода і демократія» (1947), п’єса «Кавказьке крейдяне коло» (1949), збірка «Сто віршів. 1918-1950».

    Хворе серце стало причиною смерті письменника. Серцевий напад перервав життя Брехта 14 серпня 1956 року. 

Література: 

* Брехт Б. Діла пана Юлія Цезаря : роман / Бертольт Брехт ; пер. з нім. Н. Гордієнко-Андріанова. – Київ : Дніпро, 1983. – 215 с. 

* Брехт Б. Кавказьке крейдяне коло : (П’єса на 6 ч.) / Б. Брехт ; М-во культури УРСР. Голов. упр. театрів та муз. установ ; пер. з нім. В.Митрофанова. – Київ, 1971. – 159 с.  

* Брехт Б. Кар’єра Артуро VI, яку можна було спинити / Б. Брехт ; [пер. з нім. В. Митрофанов]. – Київ : Дніпро, 1978. – 183 с. 

* Брехт Б. Копійчаний роман ; Матінка Кураж та її діти ; Кавказьке крейдяне коло : пер. з нім. / Б. Брехт ; [передм. Д. Затонського]. – Київ : Дніпро, 1987. – 510 с. 

* Брехт Б. «Lehrstücke» (навчальні п’єси) / Бертольд Брехт ; [уклад., вступ. ст., пер., комент. Л. О. Федоренко ; за наук. ред. О. С. Чиркова]. – Житомир : Рута, 2009. – 222 с.  

* Брехт Б. Похвала діалектиці : (вибр. вірші) / Бертольт Брехт ; з нім. переклав Сергій Жадан. – Чернівці : Meridian Czernowitz : Померанцев Святослав, 2021. – 153 с. 

* Брехт Б. Про мистецтво театру : збірник / Бертольд Брехт ; [упоряд. О. С. Чиркова]. – Київ : Мистецтво, 1977. – 365 с.

* Брехт Б. Три п’єси з екзилю / Бертольт Брехт ; пер. з нім. Миколи Ліпісівіцького. – Чернівці : Книги – XXI, 2024. – 437 с.  

Едмонда Шарль-Ру (1920-2016) – французька письменниця та журналістка

    Едмонда Шарль-Ру народилася 17 квітня 1920 року в паризькому передмісті Неї-сюр-Сен. Її батько, Франсуа, був дипломатом, і родина вимушена була жити в різних країнах. Едмонда провела більшу частину свого раннього дитинства в Празі, а після того, як її батька призначили послом Франції у Ватикані, навчалася в ліцеї Шатобріан у Римі (за матеріалами: Grokipedia, Universalis, Lemonde). 

    Невдовзі її родина знову повернулася до Франції. Едмонда Шарль-Ру отримала диплом медсестри в 1939 році в Марселі. 

    Під час Другої світової війни була санітаркою-добровольцем в Іноземному легіоні, брала участь у русі Опору. Була нагороджена Військовим хрестом, потім стала кавалером ордена Почесного легіону (1945). 

    Після війни протягом двох років працювала в редакції газети «Франс-Суар», потім – журналу для жінок – «Elle». З 1948 року працювала в журналі «Vogue», спочатку як хронікер, а з 1954 – головним редактором видання. Під її керівництвом журнал докорінно змінився як зовні, так і внутрішньо. Вона залучила до співпраці відомих письменників, фотографів, модельєрів. У 1966 році покинула редакцію.

    Відома як літератор і журналіст, Едмонда Шарль-Ру написала десяток книг, з яких найбільш популярним був її перший роман «Забути Палермо», перекладений 27 мовами. Цей роман у 1966 році отримав Гонкурівську премію. У 1989 році режисер Франческо Розі створював екранізацію цього роману. У наступні роки вийшли кілька інших романів, а також біографії Коко Шанель та Ізабели Ебельхард. Крім того, вона написала кілька лібрето для Ролана Петі, зокрема «Леопард» (за романом Томазі ді Лампедуза) і «Нана» (за романом Золя).

    З 1983 року була членом Гонкурівської академії. У 2002 році вона була обрана її головою, ставши другою в історії жінкою, яка обіймала цю посаду. На чолі Гонкурівської академії Шарль-Ру перебувала до 2014 року. 

    Едмонда Шарль-Ру померла 20 січня 2016 року в Марселі у віці 95 років. 

Література:  

* Шарль-Ру Е. Адрієнна : роман / Едмонда Шарль-Ру ; пер. з фр. Г. Філіпчук. – Київ : Дніпро, 1977. – 495 с.

Мішель Турньє (1924–2016) – французький письменник, лауреат Гонкурівської премії

    Мішель Турньє народився 19 грудня 1924 року у Парижі. Його батько був літературним агентом. У дитячі роки Мішель часто жив із матір'ю у Німеччині. Освіту здобув у Сорбонні, де вивчав юриспруденцію та філософію, потім чотири роки (1946-1950) провів у Тюбінгенському університеті, також займався в етнологічному семінарі Леві-Стросса у Паризькому Музеї людини, (за матеріалами: Dsnews, Zarlit, Zn.ua).  

    У 1950 році він не склав державний іспит з філософії, що відкриває доступ до професійної та педагогічної діяльності. 

    У 1949-1954 роках Мішель Турньє працював на радіо та телебаченні, у 1958-1968 роках був головним редактором видавництва «Плон», у 1964-1968 роках – прес-аташе радіостанції «Європа-1». У 1960-1965 роках він працював випускником телепрограми «Чорна кімната».

Турньє також писав для журналу «Сучасна література», займався літературним перекладом, захоплювався фотографією та вигадав фестиваль «Фотографічні зустрічі в Арлі». 

    Перший роман письменника «П'ятниця, або Тихоокеанський лімб», в якому він вільно переказує сюжет «Робінзона Крузо» Даніеля Дефо, вийшов 1967 року, був проданий на батьківщині тиражем у 300 тисяч екземплярів і приніс автору Гран-прі роману Французької академії. 

    Другий роман Турньє, «Лісовий цар», який заснований на давньонімецьких легендах, побачив світ через три роки – і був відзначений премією Гонкура. У 1996 році за цим романом режисер Фолькер Шльондорф поставив фільм «Огр». 

    У 1972 році письменник став членом Гонкурівської академії. У 1975 році опубліковано роман «Метеори», де барокове заломлення отримав міф про Кастора і Поллукса, а в 1980 році – «Каспар, Мельхіор і Бальтасар», які зміцнили позиції письменника як провідного

літератора сучасної Франції. Роман «Жиль і Жанна» (1983) повертав до історії Жанни Д'Арк та Жиля де Ре. Серед інших книг Турньє – романи «Золота крапля» (1985) та «Елеазар, або Джерело і Кущ» (1996), збірки оповідань, есе, твори для дітей та підлітків. 

    Мішель Турньє був пристрасним фотоаматором та філософом фотографії. Він писав тексти-роздуми до своїх фотографій та коментарі до робіт відомих фотографів. У Турньє вийшло кілька фотоальбомів. У найвідомішому з них – «Замальовки зі спини» (1981) – зібрані зображення зі спини невідомих людей. Незвичайні ракурси приваблювали Турньє як у літературі, і у фотографії. 

    Крім Премії Французької академії та Гонкурівської премії у 1993 році він був удостоєний медалі Ґете. Турньє був офіцером французького ордену Почесного легіону та командором національного ордену Франції «За заслуги». 

    18 січня 2016 Мішель Турньє помер у віці 91 року. 

Література: 

* Турньє М. Вільшаний король : роман / Мішель Турньє ; з фр. пер. Віктор Шовкун. – Київ : Видавництво Жупанського, 2011. – 392 с. 

* Турньє М. Мигдалеве тістечко або два садки = Присвячується Олівії Клерг : проза: оповідання / М. Турньє // Всесвіт. – 2011. – № 3/4 (987/988). – С. 197-203. 

* Турн’є М. П’ятниця, або життя дикуна = Vendredi ou la vie sauvage : роман / М. Турн'є ; пер. з фр. А. В. Немирової. – Харків : Фоліо, 2000. – 171 с.  

* Турньє М. Хай радість завжди буде з нами! Різдвяна казка : оповідання / Мішель  Турньє ; пер. з фр. Галини Чернієнко // Всесвіт. – 2000. – № 3/4.

* Зана Л. Ю. Жанрова специфіка романної прози Мішеля Турньє : дис. ... канд. філол. наук : 10.01.04 / Зана Людмила Юріївна ; Харків. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. – Харків, 2012. – 229 с. 

* Кушка Б. Г. Інтертекстуальність як чинник жанрової специфіки романів Мішеля Турньє / Б. Г. Кушка // Південний архів. Філологічні науки. – 2021. – Вип. 85. – С. 62-66. 

* Чернієнко Г. Маєвтика або психоаналіз від Мішеля Турньє / Г. Чернієнко // Всесвіт. – 2011. – № 3/4 (987/988). – С. 234-235.

Жак Шессе (1934-2009) – швейцарський письменник і художник

    Жак Шессе народився 1 березня 1934 року у швейцарському кантоні Во в протестантській сім'ї з селянським корінням. Його батько здобув гарну освіту та викладав у гімназії. Жак Шессе закінчив колеж у Лозанні і в 1952 році склав іспити на ступінь бакалавра. Потім навчався на філологічному факультеті Лозанського університету, випустив у студентські роки першу збірку віршів у престижному французькому видавництві Мермо, (за матеріалами: Yakaboo, Universalis, Booknode).

    У 1960 році став дипломованим лінгвістом і мистецтвознавцем, і в цей же час у швейцарських журналах з'являються його перші прозові публікації, в основному присвячені історії кантона Во. 

    У 1961 року починає викладати в колежі Бетюзі в Лозанні. Поступово проза посідає основне місце у творчості Шессе. Він пише оповідання та повісті, і в 1962 році у видавництві «Галлімар» виходить його книга «Відкрита голова», дуже доброзичливо зустрінута критикою. За цю книгу Жак Шессе був удостоєний вищої літературної нагороди Швейцарії – премії Шіллера, що відразу поставило його до ряду провідних швейцарських письменників. 

    Надалі книги Шессе йдуть одна за одною. У 1967 році у видавництві «Кристіан Бургуа» публікується повість «Сповідь пастора Бюрга» – розповідь про пастора, який став коханцем юної парафіянки і занапастив свою кохану. Проти цієї книги різко виступила церква, скандал, що вибухнув, викликав дискусію в швейцарській пресі і сприяв зростанню популярності книг Шессе. 

    У 1969 році він публікує роман «Портрет Вальденсів», який був перекладений англійською та німецькою мовами, мав великий успіх у європейських країнах та США. Після «Портрета Вальденсів» критика порівнювала Шессе з Мопассаном. 

    У 1971 році у видавництві «Грассе» вийшов автобіографічний роман «Карабас». У цьому видавництві виходять усі наступні книжки Шессе. Крім романів («Нелюд», «Кальвініст», «Іона», «Смерть праведника» та ін.), Шессе видає поетичні збірки, а в 1991 році випускає есе про Флобера. Остання його книга – збірка новел «Двійник Святого» (2000). Роман «Нелюд», що вийшов у 1973 році, був удостоєний Гонкурівської премії.
    З 1969 року він обіймав посаду викладача французької літератури у Gymnase de la Cité у Лозанні.  
    У 1992 році отримав премію Малларме. У 2007 році був відзначений Великою премією Жана Жіоно за сукупність творів.
    Велика ретроспективна виставка його живопису та графіки відбулася 2003 року у Швейцарській національній бібліотеці у Берні.
    Помер 9 жовтня 2009 року в м. Івердон-ле-Бен, Швейцарія від нападу застарілої серцевої хвороби під час виступу в публічній бібліотеці. 
Література: 

* Шессе Ж. Нелюд  : [роман] / Жак Шессе ; [пер. з фр. П. Таращук]. – Тернопіль : Навчальна книга - Богдан, 2020. – 145 с. 

Дуглас Адамс (1952-2001) – англійський письменник, драматург і сценарист

    Дуглас Адамс народився 11 березня 1952 року в Кембриджі. Закінчив школу в Брентвуді. Навчався в коледжі, у 1974 році одержав ступінь бакалавра, а пізніше – магістра. Спеціалізувався на англійській літературі, (за матеріалами: Ukrlib, Blog.yakaboo, Book-ye). 

    У березні 1978 року на радіо BBC стартувала його чотирьохсерійна постановка «Путівник по Галактиці для космотуристів» («The Hitchhiker's Guide to the Galaxy»), яка зробила його знаменитим. У 1979 році її було номіновано в категорії «Краща драматична постановка» («Better Dramatic Presentation»), але програла Супермену («Superman»). Проте вона одержала «Imperial Tobacco Award»(1978), «Sony Award» (1979), «Best Programme for Young People» (1980). 

    Через деякий час Дуглас Адамс випустив однойменну книгу, яка також

мала успіх і в 1984 році очолила список англійських бестселерів. Дуглас Адамс став наймолодшим письменником, який отримав Golden Pan (нагороду присуджують за мільйон проданих книг). 

    У 1982 році книги Адамса потрапили в New York Times Bestsellers' List і Publishers' Weekly Bestsellers' List – вперше з часів Яна Флемінга (творця Джеймса Бонда) англійському письменникові вдається домогтися такого успіху в Америці. 

    Того ж року перші його дві книги адаптували для шестисерійної телевізійної постановки, яка пізніше отримала нагороди в категоріях «Best TV Graphics», «Best VTR Editing» та «Best Sound». 

1984 року з'явилася четверта книга серії – «Бувай і дякую за рибу» («So Long and Thanks for all the Fish»). 

    У 1984 році Дуглас Адамс разом Джоном Ллойдом (Jhon Lloud) написав нефантастичну книгу «Meaning of Liff». Книга також мала успіх і в 1990 вийшло продовження – «The Deeper Meaning of Liff». 

    У 1985 році Дуглас Адамс почав співпрацю з компанією Infocom, яка в ті роки була «королем» жанру пригодницьких ігор, і випустив чудову інтерактивну гру «The Hitchhiker's Guide to Galaxy». Гра отримала премії від «Thames TV» і на думку багатьох є кращою науково-фантастичній чи гумористичною (залежно від точки зору) грою Infocom'у. Пізніше Адамс написав ще одну гумористичну гру – «Bureaucracy». 

    У 1987 році Адамс спробував свої сили в дещо іншому жанрі і випустив книгу «Детективне агентство Дірка Джентлі» («Dirk Gently's Holistic Detective Agency»). Це дивна суміш містики, детективу, гумору і всього іншого. Нажаль цю книгу недооцінили. Проте через рік вийшло продовження – «Довге чаювання» («Long Dark Tea-time of the Soul»). 

    У 1990 році Адамс разом із зоологом Марком Карвардайном випускає книгу про рідкісні й зникаючі види тварин «Last Chance to See». 

    У 1991 році аудіокнига «HHGG», потрапила в номінацію «Best Spoken Word Recording»

престижної премії «Греммі» (Grammy). 

    Ще через рік Адамс написав заключну, п'яту книгу «Путівника» – «Майже безпечно» («Mostly Harmless»). 

    У 1993 році відеофільм «Making Of HHGG» був номінований на «Best Documentary» у Video Home Entertainment Awards. 

    У 1996 році «The Hitchhiker's Guide to the Galaxy» займає 24 місце в списку «Сто Найбільших книг Сторіччя» від «Waterstone's Books/Channel Four». 

    У 1998 році Адамс заснував компанію «The Digital Villiage», яка того ж року випустила унікальну пригодницьку гру «Starship Titanic». 

    В останні роки життя Дуглас Адамс писав новий роман і допомагав студії «Дісней» (Disney Studios) зняти повнометражний фільм «Автостопом по Галактиці». 

    Дуглас Адамс помер від серцевого нападу 11 травня 2001 року. 

Література: 

* Адамс Д. Бувайте, та дякуємо за рибу  : [роман] / Дуґлас Адамс ; [пер. з англ. О. Антомонова]. – Тернопіль : Навчальна книга - Богдан, 2018. – 253 c. 

* Адамс Д. Життя, Всесвіт та все інше : [роман] / Дуґлас Адамс ; [пер. з англ. О. Антомонов]. – Тернопіль : Навчальна книга - Богдан, 2017. – 302 с.  

* Адамс Д. Загалом безпечна : роман / Дуґлас Адамс ; [пер. з англ. О. Антомонова]. – Тернопіль : Навчальна книга-Богдан, 2018. – 346 с.

* Адамс Д. Путівник по Галактиці для космотуристів : [роман] / Дуглас Адамс ; [пер. з англ. Олексія Антомонова]. – Тернопіль : Богдан, 2015. – 230 с.  

* Адамс Д. Ресторан «Кінець Світу» : [роман] / Дуглас Адамс ; [пер. з англ. О. Антомонова]. – Тернопіль : Навчальна книга - Богдан, 2016. – 238 с.