Ніна Ґеорґе (1973) – німецька письменниця, журналістка та викладачка

    Ніна Ґеорґе народилася у німецькому місті Білефельд 30 серпня 1973 року. Вона кинула школу, і з 14 років працювала в різних закладах громадського харчування. Писала як незалежна журналістка та колумністка для таких журналів, як Cosmopolitan, Penthouse, TV Movie і Frau im Trend, (за матеріалами: Fabulabook, Laboratory, Bookopt). 

    Знялася під іменем Ніна Крамер у фільмі «Трилер: Життя без мене» про жіноче репродуктивне здоров’я. 

    Членкиня ПЕН-клубу, Das Syndikat, Асоціації німецьких авторів, Гамбурзької асоціації письменників, BücherFrauen, Міжнародної асоціації авторів кримінального жанру, GEDOK, PRO QUOTE, Lean In та членкиня правління Ради письменників і перекладачів трьох морів (TSWTC). Викладає письмо в Літературному бюро Унни, Академії мистецтв Альстердамма, та соціокультурному

центрі «Вільгельмсбурська медова фабрика».
    Після смерті батька вона написала напів-автобіографічний роман «Маленька паризька книгарня», в якому розповідається про бібліотерапію, страх смерті та про те, як цей страх заважає нам жити повноцінним життям, про процес жалоби та про подорож річковим кораблем з Парижа на південь від Провансу. У її романі є металітературні посилання на багато відомих літературних творів та авторів, зокрема на ідею Еріха Кестнера про список книг як ліків від різних недуг. В кінці є додаток, де вона пропонує алфавітний список книг і те, для чого їх рекомендує, починаючи з «Путівника Галактикою для автостопників» Дугласа Адамса.  Роман «Маленька паризька книгарня» став  міжнародним бестселером, який було перекладено понад 28 мовами.  

    Ніна Ґеорґе опублікувала 26 книг (романи та нон-фікшн), а також понад 100 оповідань і понад 600 колонок. Здобула премії DeLiA і Glauser Prize.
    Ґеорґе також пише під трьома псевдонімами. Під псевдонімом Енн Вест вона пише нон-фікшн про любов, сексуальність та еротику. Під своїм шлюбним ім'ям Ніна Крамер вона написала трилер. Також писала детективні романи у співавторстві під псевдонімом Жан Баньоль.
    Зараз письменниця з чоловіком живе в Конкарно, Франція.  

Література: 

* Ґеорґе Н. Книжкова баржа  : роман / Ніна Ґеорґе ; пер. з нім. Христина Назаркевич. – Київ : Наш формат, 2025. –322 c. 

* Ґеорґе Н. Маленька паризька книгарня : роман / Ніна Ґеорґе ; пер. з англ. Ольга Захарченко. – 6-те вид. – Київ : Наш формат, 2023. – 320 с. 

Анн-Софі Брасм (1984) – французька письменниця

    Анн-Софі Брасм народилася у французькому місті Мец у 1984 році. Її батько – колишній вчитель історії та географії, а також співзасновник книжкового ярмарку у їхньому регіоні. Анн-Софі присвятила свою магістерську дисертацію з порівняльного літературознавства (Університет Париж IV-Сорбонна) темі «Вірджинія Вулф та імпресіонізм». У 2007 році вона склала агрегаційний іспит з сучасної літератури. Відтоді вона викладала сучасну літературу в ліцеї Понселе в Сент-Авольді, а потім у ліцеї Блеза Паскаля в Кольмарі, (за матеріалами: Starylev, Sumno, Evene.lefigaro). 

    Їй було сімнадцять років, коли вона опублікувала свій перший роман «Дихай!» у видавництві Fayard Editions.  Книга була перекладена вісімнадцятьма мовами. Роман розповідає про токсичну дружбу між двома дівчатами-підлітками та наслідки нарцисичного збочення. Саме завдяки письменниці та критикині Еліз Фішер її книга була опублікована. Книга мала успіх. Було продано понад 40 000 примірників. У 2014 році режисерка Мелані Лоран екранізувала книгу як свій другий повнометражний фільм. Він був представлений як спеціальний показ на Тижні критики Каннського кінофестивалю. Лу де Лааж та Жозефін Жаппі виконали ролі двох дівчат-підлітків. 

    У 2005 році вона опублікувала роман «Le Carnaval des Monstres» (Карнавал монстрів). Головна героїня 21-річна Маріка дуже неприваблива; її деформований рот ізолював її від світу. Одного разу вона відповіла на оголошення: «Фотограф шукає людей з фізичними відмінностями». Так вона зустріла Жоахіма, страждаючого чоловіка сорока років, з яким у неї почалися деструктивні стосунки. Книга була неоднозначно сприйнята критиками. 

    У 2014 році вона опублікувала роман «Notre vie antérieure» (Наше попереднє життя). Роман розповідає історію 65-річної Лори, яка починає писати «Notre vie antérieure» (Наше попереднє життя), свій вісімнадцятий і останній роман. 

    У 2021 році був опублікований роман «Que rien ne tremble» (Нехай ніщо не тремтить) – трилер про материнство та насильство. У романі «Ce qu'on devient» (Ким ми стаємо) вона розповідає про свої стосунки з письменництвом, розмірковуючи про свій ранній літературний успіх. Роман був номінований на премію «Prix du Temps retrouvé» (Премія повернутого часу) 2024 року. 

Література: 

* Брасм А.-С. Дихай!  : [романи] / Анн - Софі Брасм ; з фр. пер. Ірина Дух. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2017. – 245 с.

Марек Краєвський (1966) – польський письменник

    Марек Краєвський народився 4 вересня 1966 року в Вроцлаві, Польща. Родина Марека  походить з Львівщини. Мати його народилась у Стрільчиськах (тепер – Стрілецьке) біля Мостиськ. У 1981-1985 роках навчався в Ліцеї № 9 ім. Юліуша Словацького у Вроцлаві, (за матеріалами: Ukrlib, Culture.pl, Life.pravda). 

    У 1985-1991 студіював класичну філологію у Вроцлавському університеті. У 1999 році захистив докторську дисертацію. Працював викладачем у Вроцлавському університеті. 

    З 1992 року він працював асистентом в Інституті класичної філології та античної культури Вроцлавського університету, потім доцентом та старшим викладачем, але після багатьох років викладання залишив університет, щоб присвятити себе виключно написанню книг. З 2007 року він є професійним письменником. Він є автором кримінальних романів про Ярослава Патера, Ебергарда Мока та Едварда Попельського. Переклади цих романів були опубліковані в понад десятку країн. 

    Літературний доробок Марека Крайвського на сьогодні включає три серії романів: серію про Еберхарда Мока («Смерть у Бреслау», «Кінець світу у Бреслау», «Привиди міста Бреслау», «Festung Breslau», «Чума у ​​Бреслау», «Голова Мінотавра», «Мок», «Мок. Людський зоопарк», «Мок. Дуель», «Мок. Голем»), серію про Ярослава Патера («Алея самогубців» та «Цвинтарні троянди» у співавторстві з Маріушем Чубаєм) та серію про Едварда Попельського («Голова Мінотавра», «Еринії», «Числа Харона», «Ріки Аїда», «У безодні темряви», «Володар чисел», «Арена щурів» та «Дівчина з чотирма пальцями»). 

    Книги Марека Краєвського, окрім кримінальних тем, зображують життя різних соціальних груп у довоєнній Польщі та нацистській Німеччині, а також реальних постатей та їхні долі. Також варто відзначити його книгу 2015 року «Мертві мають голос». Цей винятковий дует – автор бестселерів кримінальних

романів та видатний судовий лікар – представляє моторошні правдиві історії.  

    Марек Краєвський отримав численні нагороди та відзнаки за свою літературну творчість, яка високо цінується як у Польщі, так і за кордоном. Він є лауреатом премії «Паспорт Політики», премії книгарів Вітрини та премії «Великий калібр». Він також отримав звання посла Вроцлава. Крім того, 21 жовтня 2015 року він був нагороджений Срібною медаллю за заслуги перед культурою – Gloria Artis. Всього через рік він отримав німецьку премію Георга Дехіо (Georg-Dehio-Buchpreis). У 2019 році президент Анджей Дуда нагородив його медаллю сторіччя відновленої незалежності.  

Література: 

* Краєвський М. Голова Мінотавра : роман / Марек Краєвський ; пер. з пол. Божени Антоняк. – Львів : Піраміда, 2009. – 305 с. 

* Краєвський М. Еринії : роман / Марек Краєвський ; пер. з пол. Божени Антоняк. – Львів : Урбіно, 2010. – 240 с. 

* Краєвський М. Кінець світу в Бреслау : роман / Марек Краєвський, пер. з пол. Божени Антоняк. – Київ : Факт, 2007. – 388 с.  

* Краєвський М. Привиди в місті Бреслау : роман / Марек Краєвський ; пер. з пол. Божени Антоняк. – Львів : Урбіно, 2010. – 272 с. 

* Краєвський М. Смерть у Бреслау : роман / М. Краєвський ; пер. Б. Антоняк. – Київ : Нора-Друк, 2009. – 224 с. 

* Краєвський М. Числа Харона : роман / Марек Краєвський ; пер. з пол. Божени Антоняк. – Львів : Урбіно, 2011. – 267 с.

Зигмунт Мілошевський (1976) – польський письменник і журналіст

    Зигмунт Мілошевський народився 8 травня 1976 року у Варшаві. Після закінчення середньої школи переїхав до Швеції та працював робітником у Стокгольмі. Після повернення до Польщі деякий час вивчав право та історію культури в Академії католицької теології у Варшаві, (за матеріалами: Nplp.pl, Сulture.pl, Life.pravda). 

    У 1995 році почав працювати в щоденній газеті «Super Express», спочатку публікуючи репортажі про кримінальні процеси в міській частині. Він також писав колонки для таких газет, як щоденна газета «Metropol». 

    З 2003 по 2008 рік він працював редактором у тижневику «Newsweek Polska», де публікував численні статті (зокрема про комп'ютерні ігри), рецензії та проводив інтерв'ю. У 2009 році він регулярно писав колонку під назвою «Світ простого чоловіка». Він також публікував статті про комп'ютерні ігри на вебсайті Polygamia.pl. 

    У 2004 році він дебютував як прозаїк у провідному польському суспільно-політичному тижневику «Polityka» (випуск 7) з оповіданням «Історія гаманця», поданим на конкурс, організований Єжи Пільхом (опубліковано в антології Pisz do Pilcha: Opowiadań przyszłości, 30 i trzy, Варшава 2005; псевдонім: Еріх Штайн). 

    У 2005 році він опублікував роман жахів під назвою «Домофон». Після виходу книжки критики назвали Мілошевського «польським Стівеном Кінгом». У 2006 році видав дитячу книжку «Зміїні гори». Його другий роман «Уплутаність»

вийшов у 2007 році й був визнаний найкращим детективом. Обидва романи екранізовані. Книги перекладалися англійською, німецькою, голландською й українською мовою. 

    У 2008 році почав публікувати серію кримінальних романів про прокурора Теодора Шацького. У листопаді 2011 року на запрошення Інституту польської культури він відвідав 8-й літературний фестиваль «Нова література з Європи» в Нью-Йорку. У 2012 році він був членом журі 37-го Фестивалю польського художнього кіно в Гдині. У 2015 році він отримав нагороду Polityka Passport Award. У травні 2016 року він відвідав Book Expo America в Чикаго, а в березні 2017 року – Лондонський книжковий ярмарок. 

    Він і надалі продовжує публікувати статті у польському тижневику «Polityka». Мешкає у Варшаві. 

Література:  

* Мілошевський З. Безцінний : роман / Зиґмунд Мілошевський ; пер. з пол.: Юрій Попсуєнко, Марія Шагурі. – Київ : Рідна мова, 2017. – 540 с. 

* Мілошевський З. Гнів : роман / Зиґмунт Мілошевський ; пер. з пол. Божени Антоняк. – Львів : Урбіно, 2015. – 396 с. 

* Мілошевський З. Зерно правди : роман / Зиґмунт Мілошевський ; пер. з пол. Божени Антоняк. – Львів : Урбіно, 2013. – 373 с. 

* Мілошевський З. Зміїні гори : казк. повість / пер. з пол. Б. Антоняк ; ілюстр. Ю. Процишин. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2010. – 172 с. 

* Мілошевський З. Терапія злочину : роман / Зиґмунт Мілошевський ; пер. з пол. Божени Антоняк. – Львів : Урбіно, 2012. – 316 с. 

Еріх Кестнер (1899–1974) – німецький письменник і сценарист

    Еріх Кестнер народився 23 лютого 1899 року в Дрездені. Батько Кестнера був шкіряником, а його мати, Іда, була служницею і хатньою робітницею. Їй також довелося освоїти професію перукаря, щоб поповнювати убогий сімейний бюджет. Ходили чутки, що не Еміль Кестнер був біологічним батьком Еріха, а єврейський лікар Еміль Ціммерманн (1864-1953). Однак, ці чутки так і не знайшли свого підтвердження, (за матеріалами: Deutschland, Ukrlib, Lis-map). 

    У 1913 році Кестнер вступив у педагогічний коледж, але у 1916 р. він був змушений залишити навчання, так і не ставши учителем загальної школи. Німеччина вирувала в роки Першої світової війни, яка стала «кінцем дитинства» для Еріха Кестнера. В 1917 році Кестнер був покликаний в армію і приписаний до артилерійських військах. Суворі випробування новобранця, кровопролитні битви і жахи війни сильно вплинули на його антимілітаристську позицію. Після війни Кестнер повернувся до занять і з відзнакою закінчив школу, отримавши стипендію від муніципалітету Дрездена. 

    Восени 1919 Кестнер почав вчитися в Університеті Лейпцига на факультетах історії, філософії,

німецької мови та літератури і театру. Кестнер був змушений переїжджати з місця на місце при підготовці дисертації «Фрідріха великого і Німецька література», яку Кестнер захистив у 1925 році. Щоб оплатити своє навчання, Еріх Кестнер працював журналістом і театральним критиком у пристижній газеті Нойє Лайпцигер Цайтунг. Однак, його критика та публікація еротичної поеми «Вечірня пісня камерного віртуоза» стали приводом до його звільнення у 1927 р. 

    У тому ж році Кестнер переїжджає в Берлін, продовжуючи писати для лейпцизької газети під псевдонімом «Берхольд Бюргер». В подальшому Кестнер буде користуватися іншими псевдонімами як «Мелхіор Куртц», «Пітер Флінт» і «Роберт Нойнер». 

    Роки до приходу нацистів до влади були найбільш плідними у творчості Кестнера. Всього за пару років в Берліні Еріх Кестнер став одним із найвідоміших інтелектуалів столиці. Він публікував поеми, газетні колонки, статті та огляди у відомих виданнях Берліна.

   У 1928 р. Кестнер опублікував свій перший збірник віршів «Серце на поясі» («Herz auf Taille»), а до 1933 року у світ вийшло ще три збірки. Завдяки збірці «Лірика на кожен день», Кестнер став однією з провідних постатей німецького об'єктивізму (Neue Sachlichkeit). 

    Восени 1928 р. Кестнер випустив дитячу книгу «Еміль та Детективи», яка розійшлася мільйонними тиражами і була переведена на 59 мов. Книга відрізнялася своєю реалістичністю і в 1933 Кестнер видав продовження «Еміль і троє близнюків». Дана серія стала початком нового жанру – дитячий детектив. 

    Кестнер продовжував писати і публікувати дитячі оповідання: «Літаюча класна кімната» (1933), «Пюнктхен і Антон» (1931), які ілюстрував Вальтер Трієр. 

    Кестнер написав лише один роман «Фабіан» (1931) більше схожий на сценарій фільму. 

    Еріх Кестнер був пацифістом і писав для дітей, тому що вірив у творчу силу молоді. Хоча Кестнер був противником нацистського режиму, він, на відміну від своїх колег, не емігрував з Німеччини, щоб стати очевидцом подій зсередини. 

    Кестнер кілька раз допитувався у гестапо, і він був вигнаний з гільдії письменників. Книги

Кестнера спалювалися нацистами як «суперечливі духу Німеччини». Лише в 1942 р. Кестнеру дозволили написати сценарій до фільму Мюнхаузен. У 1944 р. його будинок у Берліні був зруйнований під час бомбардування. На початку 1945 р. він переїхав в Тіроль. Про свої переживання під час нацизму Кестнер видав щоденник «Notabene 45» (1961). 

    Після війни Кестнер переїхав в Мюнхен, де редагував місцеву газету «Neue Zeitung» і публікував юнацький журнал «Пінгвін». До того ж Кестнер працював на різних радіостанціях, написавши ряд пісень, скетчів, радіоп'єс, промов і есе на теми нацизму, Другої світової війни, суворих труднощів пост-військової Німеччини. 

    Кестнер не вступав ні в які літературні суспільства, залишаючись дитячим письменником. Повторне відкриття творчості Кестнера сталося в 70-х роках, коли всі його книги були екранізовані. Кестнер був лауреатом багатьох літературних премій, президентом різних товариств т. д. 

    Кестнер не був одружений, хоча свої останні дитячі книги він написав для свого сина, Томаса Кестнера, який народився у 1957 р. 

    Кестнер також записував і читав свої твори на радіо. У фільмах він охоче брав ролі оповідачів. 

    Еріх Кестнер помер у лікарні Нойперлах (Neuperlacher Krankenhaus) 29 липня 1974 і був похований на кладовищі Святого Георгія в Мюнхені. 

Література: 

* Кестнер Е. Еміль і детективи : повість / пер. з нім. К. Гловацької. – Київ : Веселка, 1984. – 104 с.

* Кестнер Е. Еміль і детективи; Еміль і троє близнюків; Повість про Чоловічка : повісті / пер. з нім. К. Гловацької. – Київ : Веселка, 1997. – 336 с.  

* Кестнер Е. Конференція звірів : повість / з нім пер. Є. Горєва. – Київ : Юніверс, 2007. – 89 с.

* Кестнер Е. Летючий клас = Die Fliegende Klassenzimmer : повість / пер. з нім. І. Андрущенка. – Київ : Юніверс, 2007. – 148 с.  

* Кестнер Е. Маленький чоловічок : казка / пер. з нім. І. Вікторової. – Харків : Ранок, 2020. – 238 с. 

* Кестнер Е. 35 травня, або Конрад їде до Океанії = Der 35. Mai oder Konrad reitet die Suedsee / Goethe-Institut ; з нім. пер. О. Сидор. – Львів : Кальварія, 2008. – 159 с.

Роальд Дал (1916-1990) – англійський письменник, казкар, сценарист

    Роальд Дал народився у Лландаффі, Кардіфф, (Уельс) 13 вересня 1916 року. Його батьки були норвежцями, сам Роальд названий на честь мандрівника і дослідника Руаля Амундсена, національного героя Норвегії в той час, (за матеріалами: Book24, Ukrlib, Dovidka).

    У 1920 році, у віці 3 років, він втратив свою старшу сестру, а потім і батька, протягом декількох тижнів. Після цього його мати вирішила переїхати в Англію. Після смерті батька Роальда, матері довелося самій виховувати шістьох дітей.

    Коли Роальду виповнилося сім, мати відправила його вчитися в Кафедральну школу Ллендаффі, де він і провів два роки. Однак жорстоке поводження з дітьми з боку директора школи змушує Софі перевести хлопчика в інтернат Св. Петра в Уестон-Сьюпер-Мері, де він навчався до 13 років.

    У 1929 році, коли Роальду виповнилося 13, сім’я переїхала в Кент. Дал продовжив навчання в

школі Рептоне (графство Дербішир). Рептон виявився ще гіршим, ніж школа Св. Петра. Панувавші в Рептоні звичаї і порядки будуть описані Далем в оповіданні «Фокслі-Скакун».

В підлітковому віці працював на шоколадній фабриці «Кедбері».

    Відразу після закінчення пансіону Роальд взяв участь в експедиції за Полярне коло, на острів Шпіцберген.

    В університет вирішив не вступати і в 1933 році влаштувався на роботу в компанію «Шелл». У двадцять років він поїхав в якості співробітника «Шелл» – в Східну Африку, в Танганьїку (нині Танзанія).

    Найпершим твором Дала було «Падіння над Лівією», яке зараз відоме за назвою «Шматок торта». За цю історію «Вечірня суботня газета» заплатила йому 900 доларів. Це стало початком його кар’єри.

    Під час Другої світової війни вступив до королівських віськово-повітряних військ – на службу льотчиком–винищувачем в Найробі (Кенія). Воював з фашистськими асами в небі над Лівією, Сирією, Грецією. Війну Роальд закінчив полковником.

   У роки війни Дал опублікував свою першу повість «Гремліни» (1943). За цією повістю згодом був поставлений гучний однойменний фільм (1984).

    Після війни Дал цілком присвятив себе творчості: писав оповідання, повісті, п’єси, як для дорослих, так і для дітей.

    На початку 1950-х Дал перебирається в Нью-Йорк і починає періодично видаватися в «The New Yorker» і у Кольера, входить в світ знаменитостей. На одній вечірці в 1951 році він зустрічає молоду зірку Голлівуду Патрицію Ніл, з якою одружується в 1953 році (у них було п’ятеро дітей – Олівія, Тесса, Тео, Офелія і Люсі).

    Однак в 1983 році Роальд і Патриція розлучилися, і пізніше в тому ж році Дал одружився на Фелісіті Д’Абро, з якою прожив до кінця життя.

    Книгу «Джеймс і гігантський персик» (1961) Роальд Дал писав для своїх дітей і не збирався публікувати її, поки родина не вмовила його віднести рукопис до редакції. Після величезного успіху цієї книги Дал продовжив писати дитячі книги ( «Чарлі і шоколадна фабрика», «Матильда»).

    Роальд Дал також написав дві автобіографічні книги «Хлопчик» («Boy») про ранні роки життя і «Польоти поодинці» ( «Gоing sоlo») про його роботу в Африці та участь у Другій світовій війні.

    Роальд Дал помер 23 листопада 1990 року в віці 74 років в Оксфорді (Англія). 

Література: 

* Дал Р. ВДВ (Великий Дружній Велетень) : [повість] / Роальд Дал ; з англ. пер. Віктор Морозов. – Вид. 5-е. – Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2016. – 265 с.  

* Дал Р. Відьми : [повість для дітей] / Роальд Дал : з англ. пер. з англ. Віктор Морозов. – 5-те вид. – Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2018. – 255 с.

* Дал Р. Джеймс і гігантський персик : [повість] / Р. Дал ; пер. з англ. В. Морозов. – Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2009. – 224 с. 

* Дал Р. Коняка Фокслі та інші дорослі оповідання / Р. Дал ; пер. з англ. В. Морозов . – Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2016. – 368 с.  

* Дал Р. Матильда / Р. Дал ; пер. з англ. В. Морозов. – Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2009. – 272 с.  

* Дал Р. Фантастичний містер Лис : повість / з англ. пер. В. Морозов. – Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2020. –117 с.

* Дал Р. Чарлі і великий скляний ліфт  : [роман] / Роальд Дал ; з англ. пер. Віктор Морозов. – Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2020. – 272 с. 

* Дал Р. Чарлі і шоколадна фабрика / Р. Дал ; пер. з англ. В. Морозов. – Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2009. – 240 с. 

Дженіс Галлетт (1969) – британська журналістка, сценаристка та авторка містичних романів

    Дженіс Галлетт народилася 1969 року в м. Нортголт, Західний Лондон. Її батьки познайомилися, працюючи на місцевому заводі,  її мати пізніше обійняла посаду в газовій компанії, а батько працював у відеотеці. Дженіс відкрила для себе пристрасть до читання ще в дитинстві завдяки романам Енід Блайтон, придбаним на розпродажах, організованих її матір'ю, яка була волонтеркою в місцевій скаутській групі. Це раннє занурення в літературу сприяло її творчим нахилам, незважаючи на те, що її батьки самі не були завзятими читачами, (за матеріалами: Grokipedia, Schoolreadinglist, Crimefictionlover). 

    У віці 12 років вона пережила втрату старшого брата Брайана, який помер у 21 рік від хвороби Ходжкіна. Ця подія, глибоко вплинула на її емоційну стійкість, а згодом і на художнє самовираження.  

    У 14 років вона приєдналася до Raglan Players, громадської аматорської театральної групи, яка базується в Нортголті, це стало початком її довічного залучення до драматичного мистецтва, яке відточило її навички оповіді. Дженіс отримала ступінь бакалавра мистецтв з англійської мови та літератури в Університетському коледжі Лондона (UCL) у 1990 році. 

    Після навчання в UCL Дженіс продовжила навчання в аспірантурі зі сценарної майстерності в

Королівському Голловейському університеті Лондона.  Дженіс розпочала свою професійну кар'єру в журналістиці невдовзі після закінчення Університетського коледжу Лондона в 1990 році, приєднавшись до «Cosmetics International», галузевого журналу, що спеціалізувався на індустрії краси. Вона пропрацювала там редактором журналу та журналісткою приблизно 15 років. 

    З часом Дженіс Галлетт перейшла від журналістики про красу до урядових комунікацій, працюючи через агентство, яке підтримувало різні міністерства Великої Британії. Вона писала статті та промови для Кабінету міністрів, Міністерства внутрішніх справ та Міністерства міжнародного розвитку (DFID). 

    У 2011 році вона стала співавтором сценарію до фільму «Відступ», британського трилера жахів 2011 року. 

    Окрім написання сценаріїв, Дженіс працювала драматургом, написавши феміністичну шекспірівську сценічну комедію «NetherBard». П'єса, яка досліджує теми амбіцій, заздрості та помсти серед групи акторів, що репетирують шекспірівську постановку. Прем'єра відбулася в театрі «Hen and Chickens» у Лондоні у листопаді 2017 року. 

    Дженіс Галлетт дебютувала як романістка у 2021 році у віці 52 років, після довгої кар'єри в журналістиці та комунікаціях. Її дебютний роман «Вийти з чату» (англ. The Appeal) був опублікований видавництвом Viper Books у 2021 році. Роман структурований як серія електронних листів, текстових повідомлень та документів і зосереджений на розслідуванні вбивства в невеликій театральній групі громади. «Вийти з чату» було номіновано на премію CWA «Новий кривавий кинджал» 2021 року та виграло премію CWA «Дебютний кинджал» 2022 року. 

    Її другий роман, «Код Твайфорда», був опублікований видавництвом Viper Books у 2022 році. Ця книга розповідає про колишнього учня, який розслідує зникнення свого вчителя, використовуючи транскрибовані аудіофайли як оповідний засіб. Третій роман Галлетт, «Загадкова справа ангелів Альпертона», був опублікований Viper Books у 2023 році. 

    Романи Галлетт характеризуються інноваційним епістолярним форматом, який спирається на електронні листи, текстові повідомлення, службові записки та стенограми для розкриття таємниць та мотивації персонажів. Її досвід у театрі та написанні сценаріїв тонко впливає на цю структуру, підкреслюючи діалогові одкровення та акторський склад. 

    Після свого дебюту Галлетт досягла швидкого успіху, опублікувавши кілька романів один за одним та утвердившись як помітний голос у сучасній кримінальній літературі. 

Література: 

* Галлетт Д. Апеляція : роман / Дженіс Галлетт ; пер. з англ. Богдана Якобчук. – Київ : Книголав, 2026. – 528 с.