понеділок, 27 березня 2023 р.

Ю Несбьо (1960) - норвезький письменник, економіст та музикант

    Ю Несбьо народився 29 березня 1960 року у столиці Норвегії м. Осло. Практично відразу після народження сім'я Несбьо перебралася до невеликого містечка Молде, розташованого у фюльці (окрузі) Мере-ог-Ромсдал. У юності Несбьо займався футболом – у свій час навіть думав про кар'єру професійного футболіста. Під час чергового тренування Несбьо серйозно пошкодив колінні зв'язки. Лікарі сказали, що про кар'єру футболіста можна забути, (за матеріалами: 
24smi, Аzbooka, Readly). 
    Незабаром Несбьо закінчив школу. Низькі оцінки закрили хлопцеві шляхи вступу до вишів країни. Несбьо пішов до армії. За три роки, що Несбьо провів на півночі від країни, віддаючи борг батьківщині, майбутній письменник вирішив зайнятися самоосвітою. Тоді ж Несбьо звикнув і до читання книг (улюбленими письменниками того часу стали Ернест Гемінґвей і Джек Лондон). 
    Після армії він вступив до престижної Норвезької школи економіки та бізнес-адміністрування,
розташованої в місті Берген. Навчання давалося Несбьо легко. У хлопця було багато вільного часу. Щоб хоч якось зайняти себе, Несбьо вирішив навчитися грати на гітарі – ази цієї справи він вивчив ще в армії. Про це дізнався інший студент школи економіки та запропонував створити музичну групу. Затія виявилася вдалою – через десять років пісні групи Di Derre (перекладається як «Там у них») займали лідируючі позиції народних чартів. 
    Сам Несбьо на той час перебрався в Осло і встиг попрацювати позаштатним журналістом та біржовим брокером. На початку 1997 року Несбьо впав у депресію. Справи в групи йшли не дуже, а у фірмі, в якій Несбьо працював економістом, почалися скорочення. Щоб хоч якось від цього відволіктися, він взяв відпустку власним коштом і купив квиток на літак до Австралії. Під час перельоту Несбьо вигадав детективний роман «Нетопир». 
    «Нетопир» було опубліковано того ж 1997 року. Він став першим у серії книг про
співробітника кримінальної поліції Осло (в останніх частинах Національної служби кримінальних розслідувань) Харрі Холле. У 1997 та 1998 році книга була відзначена призами «Рівертон» та «Скляний ключ». 
    Несбьо не очікував такого успіху. Коли до Несбьо прийшло усвідомлення того, що написанням книг можна заробляти на життя, він сам звільнився з фірми, де пропрацював останні три роки.     1998 року він видав книгу «Таргани», яка стала продовженням «Нетопиря». До написання цього твору Несбьо підійшов вже більш відповідально, проте книга виявилася трохи слабшою за попередню. Натомість «Красношийка», що побачила світ у 2000 році, вийшла на порядок краще – за неї Несбьо отримав премію Норвезьких Книготорговців у 2000 році та премію Норвезького книжкового клубу у 2004. Премією імені мадам Віл Нігаард було відзначено четверту книгу про пригоди Холле (інший варіант перекладу – «Не було смутку»). За неї ж у 2010 році письменника номінували на премії Едгара По. 
    Потім були романи «Немезида», «Пентаграма», «Спаситель» та «Сніговик». Після цього, щоб
хоч трохи відволіктися від свого героя, Несбьо видає збірки оповідань, а також починає писати серію дитячих книг про пригоди дивакаватого доктора Проктора та його друзів. 
    2008 року виходить позацикловий роман «Мисливці за головами», який став відправною точкою для початку екранізацій творів письменника. У 2009 році вийшло продовження пригод детектива Харрі Холле – «Леопард», за яким з інтервалом у два роки вийшли спочатку «Привид», а потім «Поліція». З позациклових творів у цей час вийшли «Син» та «Викрадення». Також у цей проміжок часу було видано дилогію «Кров на снігу», проте ці книги були написані під псевдонімом Том Йохансен. 
    Окрім детективів та книг для дітей, Ю Несбьо спробував себе і в написанні драматичних творів для театру – так у 2004 році світло побачила п'єса «Дев'яностометровий пагорб». 
    2011 року вийшла екранізація роману «Мисливці за головами», знята режисером Мортеном Тільдумом. Книгами Несбьо зацікавились у Голлівуді. У тому ж році Магнусом Мартенсем було екранізовано оповідання «Декпот». 2013 року в прокат вийшла кримінальна драма «Я – Віктор», яка розповідає про пригоди однойменного адвоката. У 2014 та 2015 роках були екранізовані і дитячі книги письменника – «Доктор Проктор та його чарівний порошок» та «Доктор Проктор та його машина часу». В обох випадках режисером виступив Арілд Фреліх. 
    У 2015 році стартував серіал «Окуповані», знятий у жанрі політичного трилера та псевдоісторії. Несбьо виступив провідним сценаристом. Серіал розповідав про те, як Норвегія за наказом Євросоюзу була окупована Росією після того, як вирішила припинити видобуток нафти та газу у Північному морі. 
    2017 року письменник видав одинадцяту книгу про Харрі Холла – «Жага». Також 2017 рік ознаменувався спільною англо-шведсько-американською екранізацією роману «Сніговик». Режисером виступив Томас Альфредсон. У 2020 р. вийшов позацикловий роман - «Королівство», а в 2021 р. Несбьо оголосив, що працює над збірками короткої прози. 
    Письменник живе в Осло, поруч із колишньою дружиною та дочкою, активно займається спортом, скелелазінням та продовжує гастролювати зі своїм музичним гуртом. 
Література: 
* Несбьо Ю. Безтурботний : скандинавський гостросюжетний роман / Ю. Несбьо ; [пер. з норв. В.С. Бойка]. - Харків : Фоліо, 2013. - 608 с. 
* Несбьо Ю. Жага : [роман] / Ю. Несбьо ; [пер. з норв. Ольги Бойко]. - Київ : Видавнича група КМ БУКС, 2021. - 576 с. 
* Несбьо Ю. Кров на снігу II. Ще більше крові : [роман] / Ю. Несбьо ; [пер. з норв. В. Чайковського]. - Харків : Фоліо, 2018. - 282 с. 
* Несбьо Ю. Леопард : [скандинав. гостросюжет.] роман / Ю. Несбьо ; [пер. Ю.Г. Григоренко ]. - Харків : Фоліо, 2015. - 766 с.  
* Несбьо Ю. Макбет : [роман] / Ю. Несбьо ; [пер. з англ. В. Горбатька]. - Київ : КМ-БУКС, 2018. - 600 с. 
* Несбьо Ю. Мисливці за головами : скандинавський гостросюжетний роман / Ю. Несбьо ; [пер. з норв. Ю.В. Максимейка]. - Харків : Фоліо, 2013. - 285 с.
* Несбьо Ю. Нетопир : скандинавський гостросюжетний роман / Ю. Несбьо ; [пер. В.М. Верховня ]. - Харків : Фоліо, 2011. - 380 с. 
* Несбьо Ю. Ніж : [роман] / Ю. Несбьо ; [пер. з норв. Ольги Бойко]. - Київ : Видавнича група КМ БУКС, 2022. - 576 с. 
* Несбьо Ю. Пентаграма : скандинавський гостросюжетний роман / Ю. Несбьо ; [пер. з норв. В.С. Бойка]. - Харків : Фоліо, 2014. - 445 с. 
* Несбьо Ю. Поліція : скандинавський гостроюжет. роман / Ю. Несбьо ; [пер. з англ. М. Козлової]. - Харків : Фоліо, 2016. - 669 с. 
* Несбьо Ю. Привид : скандинавський гостросюжетний роман / Ю. Несбьо ; [пер. з англ. В.К. Горбатька]. - Харків : Фоліо, 2013. - 608 с. 
* Несбьо Ю. Син : скандинавський гостросюжетний роман / Ю. Несбьо ; [пер. з англ. В.Б. Чайковського]. - Харків : Фоліо, 2014. - 574 с. 
* Несбьо Ю. Сніговик : скандинавський гостросюжетний роман / Ю. Несбьо ; [пер. з норв. Т.С. Безматьєвої]. - Харків : Фоліо, 2014. - 511 с.
* Несбьо Ю. Спаситель : скандинавський гостросюжетний роман / Ю. Несбьо ; [пер. з норв. Ю. В. Григоренко]. - Харків : Фоліо, 2018. - 512 с. 
* Несбьо Ю. Таргани : скандинавський гостросюжетний роман / Ю. Несбьо ; [пер. з норв. К.Г. Дуброви]. - Харків : Фоліо, 2013. - 384 с.  
* Несбьо Ю. Червоногрудка : скандинавський гостросюжетний роман / Ю. Несбьо ; [пер. з норв. В.М. Верховні]. - Харків : Фоліо, 2012. - 542 с.

Вірджинія Вулф (1882-1941) - британська письменниця та літературна критикиня

    Вірджинія Вулф (у дівоцтві Аделіна Вірджинія Стівен) народилася 25 січня 1882 року в сім'ї відомого літератора Леслі Стівена. У будинку Стівенів бували письменники, науковці, знані у світі митці, тому дитинство і юність Вірджинії промайнули в атмосфері широких культурних інтересів, (за матеріалами: Calendate, Gorodenok, Moyaosvita24smi). 
    Через хворобу вона отримала домашнє виховання, а її улюбленим місцем занять була багатюща бібліотека батька. Чимало значило для неї спілкування з братами Тобі й Андріаном, які навчалися в Кембриджському університеті, а також із їхніми студентськими друзями. Важливу роль відіграла у її житті і сестра Ванесса, яка згодом стала відомою художницею. 
    У 1904 р. після смерті Леслі Стівена діти залишили батьківський дім, переселившись у район Блумсбері, поблизу Британського музею. Їхній будинок на Гордон-сквер став центром «групи Блумсбері», що об’єднувала молодих представників художньої і наукової інтелігенції. Після його смерті в 1904 році, сім'я переїхала з престижного Кенсингтона в Блумсбері - район у західній частині Лондона. 
    У 1905 Вірджинія Вулф почала писати для «Літературного додатку до газети Таймс». Це співробітництво тривало майже до самої її смерті. У 1912 році Вірджинія вийшла заміж за історика і економіста Леонарда Вулфа.  
    Свій перший роман «Подорож зовні» Вірджинія Вулф опублікувала в 1915 році. Через два роки подружжя Вулф заснували видавництво «Хогарт прес», яке незабаром стало процвітаючим підприємством. Тут письменниця видала всі свої
твори, серед яких романи «Ніч і день» (1919), «Кімната Джейкоба» (1922), «Місіс Деллоуей» (1925), «На маяк» (1927), «Орландо» (1928), «Хвилі» (1931), «Роки» (1937), «Між діями» (1941); дві біографії - «флаш» (1933), дві збірки оповідань - «понеділок і вівторок» і «Будинок з привидами» і багато іншого.
    У романах Вірджинії Вулф головним є зображення психічних станів, а не конкретних подій. Читач занурюється в думки то одного, то іншого героя, ці внутрішні монологи часто виявляють різні точки зору на одне і те ж подія.
    У перші роки другої світової війни Вірджинія Вулф написала свій останній роман «Між діями» ; жила вона тоді на віллі в Родмелле (графство Суссекс), куди переїхала з чоловіком з розбомбленого лондонського будинку.
    Важко переживаючи військове лихоліття, підірвавши здоров'я колосальним напруженням сил в роботі над романом, Вірджинія Вулф покінчила з собою 28 березня 1941 року.
Література: 
* Вулф В. Власний простір / Вірджінія Вулф ; пер. з англ. Ярослав Чердаклі. - Київ : Альтернативи, 1999. - 111 с.
* Вулф В. До маяка : [роман] / Вірджінія Вулф ; пер. з англ. Юлії Герус. - Київ : Знання, 2017. - 239 с.
* Вулф В. Жінки та розповідна література / Вірджінія Вулф // Незалежний культурологічний часопис «Ї». - 2000.- № 17. - С. 78-86.
* Вулф В. Знак на стіні : оповідання / Вірджінія Вулф // Кур'єр Кривбасу. -  2011.  № 56/257. - С. 164-177.
* Вулф В. Місіс Делловей : роман / Вірджінія Вулф ; пер. з англ. Тараса Бойка. - Київ : Комубук, 2016. - 208 с.
* Вульф В. Пані у дзеркалі : оповідання / Вірджинія Вульф ; пер. з англ. // Всесвіт. - 2013. - № 5-6.
* Вульф В. Прожектор : оповідання / Вірджинія Вульф ; пер. з англ. // Всесвіт. - 2013. - № 5-6.
* Вулф В. Смерть мотиля : есей / Вірджинія Вулф ; пер. з англ. О. Гординчук // Всесвіт. - 2014. - № 3-4. - С. 262-264      . 
* Вулф В. Спадок : оповідання / Вірджінія Вулф ; пер. з англ. Наталі Дьоміної // Всесвіт. - 2008. - № 9–10. - С. 3-7.
* Вулф В. Три гінеї / Вірджінія Вулф ; пер. з англ. - Львів : Ініціатива, 2006. - 256 с.
* Вулф В. Флаш : біогр. нарис : роман / Вірджінія Вулф ; пер. з англ. Наталії Семенів. - Київ : O.K. Publishing, 2017. - 176 с.
* Вулф В. Хвилі : [роман] / Вірджінія Вулф ; пер. з англ. Альбіни Позднякової. - Львів : Видавець Позднякова А. Ю., 2013. - 284 с.

понеділок, 20 березня 2023 р.

Стефан Малларме (1842-1898) - французький поет, один із провідних теоретиків символізму

    Стефан Малларме народився у Парижі 18 березня 1842 року у родині дрібного службовця. У п'ятирічному віці втратив матір. Виростав мрійливою дитиною.
З 1852 рокунавчався у релігійному пансіоні в Отеї, з 1853 – у ліцеї Санса; перебування там виявилося для нього болісним. Ще більшою мірою став відчувати самотність після смерті своєї тринадцятирічної сестри Марії у 1857 році. У 1860 році отримав диплом бакалавра. Попри бажання батька відмовився від кар'єри чиновника: він уже знав, що йому судилося бути поетом, (за матеріалами: Javalibre, Gorodenok, Ukrlib). 
    У 1862 році поет разом зі своєю нареченою Марі Жерар виїхав до Лондона, де вивчав англійську мову та літературу. У 1863 р. Малларме одружився з Марі Жерар, а потім, повернувшись до Франції, отримав посаду викладача англійської мови у ліцеї містечка Турнон. Наступного року в місцевій газеті були надруковані кілька його віршів у прозі. 
    На середину 60-х років припало зближення Малларме з гуртком «парнасців». У 1866 році в першому випуску альманаху «Сучасний Парнас» було вміщено одинадцять його віршів. Ці твори
викликали різке неприйняття, зокрема й у батьків учнів ліцею, в якому викладав Малларме. Внаслідок їхніх протестів поета перевели спочатку до ліцею містечка Безансон, а наступного року 
 до Авіньйона. Невдовзі він, за власним зізнанням, пережив масштабну духовну кризу, яка справила значний вплив на його світогляд. 
    У 1871 р. у другому випуску «Сучасного Парнасу» було опубліковано кілька фрагментів поеми «Іродіада», яку Малларме писав від середини 60-х років аж до самої смерті (вона залишилася незавершеною). 
    Упродовж кількох наступних років поет заприятелював із багатьма митцями свого покоління, зокрема з художником Едуардом Мане, одним з представників імпресіонізму. У 1874 р. Малларме видавав газету «Остання мода», для якої під різними псевдонімами писав більшість матеріалів. Наступного року він випустив свій прозовий переклад «Крука» Е. А. По, ілюстрований Е. Мане.     Тоді ж Малларме став оглядачем французької літератури у лондонському часописі «Атенеум». У 1876 р. вийшла друком поема Малларме «Полудень Фавна», після чого поет майже втратив інтерес до оприлюднення власних творів. Однак він невтомно працював, що й засвідчила збірка «Поезії Стефана Малларме» (1887, наклад  47 примірників), яка була видана друзями поета й містила літографії його рукописів. Лише на початку 90-х років письменник наважився видати кілька збірок власних поезій («Сторінки», 1891; «Вірші та проза», у двох книжках, 1892 та 1893 років). 
    З 1895 року вів рубрику «Варіації на тему» у популярному паризькому виданні «Ревю бланш», де вміщував власні статті на актуальні теми життя й мистецтва. У 1897 році в часописі «Космополіс» було опубліковано його експериментальну поему «Кинутий жереб ніколи не скасує випадку». 
    Стефан Малларме помер у дачному передмісті Парижа 9 вересня 1898 року.
Література: 
* Малларме С. Вірші та проза / Стефан Малларме ; упоряд. та пер. з фр. М. Москаленко. - Київ : Юніверс, 2001. - 237 с. 
* Поезія французького символізму  : [зб.] : пер. з фр. / Шарль Бодлер [та ін.] ; Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка НАН України. - Харків : Фоліо, 2010. - 380 с.  
* Бець Н. О. Відтворення в українському перекладі Михайла Москаленка ритміко-мелодійних та образно-смислових особливостей вірша «Блакить» Стефана Малларме / Н. О. Бець // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. - 2010. - Вип. 17. - С. 45-54. 
* Крушинська О. Г.  Українські переклади поезій Стефана Малларме / О. Г. Крушинська // Проблеми семантики слова, речення та тексту. - 2014. - Вип. 33. - С. 99-107 .
* Мойсюк К. М. Лексико-семантичні особливості речовізму у поезіях у прозі Стефана Малларме / К. М. Мойсюк // Молодий вчений. - 2018. - № 10(2). - С. 539-542. 
* Орлова Р. В. Інтонаційно-синтаксичні особливості поетичних творів Стефана Малларме / Р. В. Орлова // Соціально-гуманітарний вісник. - 2020. - Вип. 34. - С. 121-123.

Генрік Ібсен (1828-1906) - норвезький драматург і поет

    Генрік Юхан Ібсен народився 20 березня 1828 року в портовому місті Шієн, що на півдні Норвегії, в родині багатого комерсанта. Його батько в 1836 році розорився, і в 1844 році Ібсен залишив будинок і став працювати учнем аптекаря. Одночасно він займався журналістикою, писав сатиричні вірші. В університеті Христианії Ібсен вивчав медицину, однак навчанню завадило захоплення театром, 
(за матеріалами: DovidkaUkrlibGorodenok).   
    Завдяки створеній ним тираноборчеській драмі «Катіліна» (це його перша п’єса) і середземноморської ідилії «Богатирський курган» він отримав місце драматурга, режисера та керівника Норвезького театру в Бергені – перший національний театр.
    У 1850 році він переїздить до Кристіанії (сучасне Осло) і стає професійним літератором.
    У 1857-1862 роках Ібсен очолював столичний Норвезький театр. Генрік Ібсен став керівником норвезького театру, тому що він був норвежцем. На той час у країні діячі норвезької культури мріяли про культурницьку самостійність від датського впливу. Вони прагнули відродити давню
норвезьку мову, поєднати національні традиції з новою норвезькою культурою. Тому було вирішено призначити керівником Норвезького театру норвежця за національністю. 
    1864 року Ібсен виїхав із Норвегії. Це добровільне вигнання тривало аж 27 років. Від’їзд Ібсена з Норвегії зумовлений розчаруванням драматурга в скандинавському русі. 
    Ібсен одружився із Сюзанною Торесен, яка стала його вірним другом на все життя. У них народився син. 
    Залишивши Норвегію, драматург розпочинає життя у добровільному вигнанні в Римі, Дрездені та Мюнхені. Тобто, з 1864 по 1891 роки родина письменника жила то в Італії, то в Німеччині. 
    Протягом трьох місяців 1865 р. він створює поетичну драму «Бранд», яка стала його першим великим успіхом. А за два роки по тому - п’єсу «Пер Гюнт», що здобула величезну популярність і була покладена на музику Едвардом Грігом (1875). За кордоном були написані також драми «Підпори суспільства» (1877), «Ляльковий дім» (1879), «Привиди» (1881), «Ворог народу» (1882), «Дика качка» (1884), «Герда Габлер» (1890) та ін. 
    У 1891 році Ібсен повернувся до Норвегії. Тут народжуються його п’єси «Будівничий Сольнес» (1892), «Маленький Ейольф» (1894), «Йон Габріель Бйоркман» (1896), «Коли ми, мертві, пробуджуємося…» (1899). 
    Помер Генрік Ібсен 23 травня 1906 року після виснажливої хвороби в Христианії (нині - Осло). 
Література: 
* Ібсен Г. Ляльковий дім ; Дика качка : п'єси / Генрік Ібсен ; пер. з норвез.: Вероніки Гладкої, Катерини Корякіної. - Київ : Знання, 2016. - 207 с.  
* Ібсен Г. Пер Гінт : драматична поема / Генрік Ібсен ; пер. Микола Голубець. – Львів-Київ : Накладом видавн. спілки «Нові шляхи» : з друк. Ставропиг. Ін-та. Під упр. Ю. Сидорака, 1921. - 143 с. 
* Ібсен Г. Польоти і падіння Пера Гюнта : драматична поема на п’ять дій / Генрік Ібсен ; пер. і сцен. ред. Ростислава Коломійця // Просценіум. - 2005. - № 1-2. - С. 86-230. 
* Ібсен Г. Примари Примари : сімейна драма на три дії / Г. Ібсен ; пер. з норв. М. Загірня. - Київ : Видав Б.Грінченко, 1907. - 80 с.  
* Ібсен Г. Росмерсгольм Росмерсгольм : драма на 4 дії / Г. Ібсен ; пер.: Н. Грінченко, М. Загірня. - Київ : [б.в.], 1908. - 95 с.
Шедеври світової драматургії  / [пер., передм. і комент. Р. Г. Коломійця]. - Харків : Фоліо, 2010. - 636 с.

вівторок, 14 березня 2023 р.

Ярослав Івашкевич (1894-1980) - польський письменник, перекладач і громадський діяч

    Ярослав Івашкевич народився 20 лютого 1894 року в селі Кальник (нині Ільнецький район Вінницької області). Його батько Болеслав Івашкевич брав активну участь у польському повстанні 1863 року, за що і був виключений з Київського університету. Відбувши покарання, навчав дітей вдома. Якийсь час працював бухгалтером на цукровому заводі. Ярослав мав трьох старших сестер і брата. 1902 року батько помер, (за матеріалами: Culture.pl, Ukrlib, Allsoch).
У 1902–1904 роках Ярослав Івашкевич після смерті батька жив з матір'ю у Варшаві, а 1904–1912 в Україні. У 1912 році закінчив київську гімназію, після чого вступив на юридичний факультет Київського університету.  
    1915 року віршем «Ліліт» дебютував у єдиному номері журналу «Pióro» («Перо»). У 1916–1918 був актором та літературним керівником київського театру «Студія» Станіслави Висоцької. Навесні 1918 записався в 3-й Польський корпус, а після його розформування оселився в Кракові. У жовтні 1918 року Івашкевич повернувся до Варшави, зблизився з письменниками кола журналу «Pro arte et studio», став учасником гурту, який виступав у літературному кабаре «Pikador», а потім поетичного гурту «Скамандр». 
    У 1919-1920 був членом редколегії журналу «Zdrój», а в 1920-1922 редактором відділу
мистецтва в газеті «Kurier Polski». Вірші, прозу та рецензії публікував у газеті «Kurier Lwowski» (1921–1922) та журналі «Tygodnik Ilustrowany» (з 1922). 
    У 1921 році разом із друзями створив експериментальний художній театр «Elsynor», в якому поставили п'єсу Станіслава Ігнація Віткевича «Прагматики» (Pragmatyści). 
    У 1922 році Івашкевич одружився і оселився в Підкові-Лісової неподалік Варшави. У 1923–25 роках служив секретарем маршалеку сейму Мацея Ратая, вступив до Спілки польських письменників. У 1924–1939 роках співпрацював зі тижневиком «Wiadomości Literackie» (публікував вірші, статті та рецензії). Був секретарем Товариства любителів красних мистецтв, з 1925 року член польського ПЕН-клубу. 
    Свої літературні твори та рецензії Івашкевич друкував у таких видавництвах, як «Pologne Littéraire» (1926-1935), «Muzyka» (1926-1937 з перервами), «Pamiętnik Warszawski» (1929-1931). У 1928 році оселився в новому будинку в Підкові-Лісової - знаменитому Ставіску. У 1927–1932 роках – керівник відділу пропаганди мистецтва МЗС. Працював секретарем польського посольства у Копенгагені (1932–1925) та Брюсселі (1935–1936). Поезію, прозу, літературно-критичні статті публікував у «Gazeta Polska» (1934–1938) та «Ateneum» (1938–1939). У 1939 році став заступником голови Спілки польських письменників. 
    У роки окупації Івашкевич жив у Стависку; разом із Марією Домбровською та Єжи
Анджеєвським керував секцією літератури у департаменті освіти, науки та культури Представництва уряду на Батьківщині (Делегатури). Активний учасник культурного підпілля: будинок письменника був конспіративним центром творчого життя (тут проходили концерти, авторські зустрічі, дискусії). 
    У 1945-1946 головний редактор пізнанського журналу «Życie Literackie», 1947-1948 - редактор тижневика «Nowiny literackie». Поезію, прозу та рецензії публікував у журналах «Odrodzenie» (1945–1949), «Przekrój» (1945–1954) та «Kunica» (1946–1949). У 1945–1949 рр. літературний керівник Польського театру у Варшаві. З 1945 року активний член Спілки польських письменників: голова (1945–1946, 1947–1949, 1959–1980) та заступник голови (1949–1956). Член правління польського ПЕН-клубу (1950–1965 заступник голови). 
    З 1952 кілька разів (і до кінця життя) обирався депутатом сейму ПНР. Вірші, прозу та рецензії публікував у тижневиках «Nowa Kultura» (1950–1956) та «Przegląd Kulturalny» (1952–1954). У 1952, 1954 та 1970 ставав лауреатом Державної художньої премії І ступеня. З лютого 1955 року і до смерті редактор щомісячника «Twórczość». З 1955 до 1979 року в газеті «Życie Warszawy» публікував щотижневі фейлетони під назвою «Бесіди про книги», а також огляд перекладів творів скандинавських письменників (1955–1977). У 1955-1957 знову став завлитом Польського театру у Варшаві. 
    У 1960 році обраний до правління Європейського співтовариства письменників. У 1970–1971 читав лекції про польську літературу у Варшавському університеті. У 1971 році удостоєний звання доктора honoris causa Варшавського університету, а в 1979 - Ягеллонського університету в Кракові. З 1972 року іноземний член Сербської академії наук та мистецтв. 1973 року нагороджений літературною премією міста Варшави. З 1979 року почесний член Академії польської історії та літератури в Болоньї, лауреат літературної премії Mondello (Сицилія).     Удостоєний численних нагород та почесних звань як у Польщі, так і за кордоном.  
    Помер Ярослав Івашкевич у Варшаві 2 березня 1980 року. Похований у Брвінові під Варшавою. У будинку письменника у Стависку відкрито музей, присвячений його життю та творчості. 
Література: 
* Івашкевич Я. Вежі : поезії / Ярослав Івашкевич ; пер. Дмитра Павличка ; [передм. Р. Радишевського]. - Київ : Університет «Україна», 2017. - 367 с. 
* Івашкевич Я. Б. Ковчег вербового листка : вибр. поезії / Ярослав Болеславович Івашкевич ; пер. з пол.: Володимира Олійника та Наталії Олійник. - Хмельницький : Цюпак А. А. [вид.], 2012. - 115 с. 
* Івашкевич Я. Поезії / Ярослав Івашкевич ; упоряд. та вступ. ст. Р. Радишевський. - Київ : Бібліотека українця, 2000. - 315 с. 
* Івашкевич Я. Слава і хвала : роман. (Розділи 1-7) / Ярослав Івашкевич. - Київ : Дніпро, 1984. - 581с. 
* Івашкевич Я. Слава і хвала : роман. (Розділи 8-16) / Ярослав Івашкевич ; пер. з пол.: О. Медущенко, О. Федосенко. - Київ : Дніпро, 1984. - 558с. 
* Івашкевич Я. Тано : історичне оповідання / Ярослав Івашкевич // Київ. - 2015. – № 11/12. – С. 54-85. 
* Івашкевич Я. Твори : поезії, повісті та оповідання / Ярослав Івашкевич ; пер. з пол. - Київ : Дніпро, 1979. - 503 с.  
* Івашкевич Я. Шопен : повість / Ярослав Івашкевич. - Київ : Музична Україна, 1989. - 208 с. 
Дмитренко Н.  Музика у художньому полі Ярослава Івашкевича  : історичні постаті / Н. Дмитренко // Київська старовина. - 2009. - № 5/6. -  С. 234-249.

Ципріян Каміль Норвід (1821-1883) - польський письменник, маляр і скульптор

    Ципріян Каміль Норвід народився 24 вересня 1821 року в маєтку матері в селі Лясково-Глухи, за 40 км на північний схід від Варшави. Батько - із збіднілої шляхетської родини. У квітні 1825 помирає мати поета. У липні 1835 року у варшавській борговій в'язниці вмирає батько. У 1837 році Норвід йде з п'ятого класу гімназії до приватної школи живопису, (за матеріалами: 
Ukrlib, Polskayaliteratura, Culture.pl). 
    У 1840 року дебютує у пресі. 1842 року Норвід легально виїхав до Дрездену, офіційно - для вдосконалення у скульптурному мистецтві, і залишився на еміграції. Жив у Венеції та Флоренції, у 1844 році влаштувався в Римі. У Берліні відвідував лекції в університеті та збори польських емігрантів. У 1846 був арештований і висланий з Пруссії. Жив у Брюсселі, потім у Римі, де познайомився з Адамом Міцкевичем та Зигмунтом Красінським. У 1849-1852 роках жив у Парижі, познайомився з Юліушем Словацьким та Фредеріком Шопеном, також з І. С. Тургенєвим та А. І. Герценом. Терпів злидні, страждав від нерозуміння критики та непорозумінь у відносинах з оточуючими людьми. Поступово втрачав зір та слух. 
    За сприяння Владислава Замойського у грудні 1852 виїхав до Лондона, а потім - до США. У
1853 році влаштувався в майстерні графіка в Нью-Йорку, тяжко хворів. Дізнавшись про початок Кримської війни, докладав зусиль для того, щоб повернутися до Європи. Повернувся влітку 1854 року до Лондона, оселився у бідному районі, заробляв життя випадковими роботами. 
    У 1855 році російська влада повідомила його про те, що вважає його емігрантом, і засудили до
вигнання та конфіскації майна. Наприкінці року Красинський допоміг йому перебратися до Парижа. Після повернення до Парижа вдалося опублікувати кілька творів. З лютого 1877 року жив у польському благодійному притулку на околиці Парижа Іврі, де й помер 23 травня 1883 року. Прах поета був перенесений у загальну могилу безвісних польських мандрівників на цвинтар Монморансі під Парижем/
    
Ципріян Каміль Норвід є автором новел («Ad leones!», 1883, та ін), поем, драм. Серед найкращих творів Норвіда - поетичний цикл «Vade mecum» (1865–1866), філософська поема «A Dorio ad Phrygium» (1871), трагедії «За лаштунками» (1865–1866), «Клеопатра» (Kleopatra i Cezar, 1870–1872), «Перстень великосвітської дами» (Pierścień Wielkiej Damy, czyli Ex- machina Durejko, 1872). 
    За життя була опублікована незначна частина його поетичного й прозового доробку (багато творів втрачено). Визнання отримав посмертно, насамперед після того, як польський критик Зенон Пшесмицкий «відкрив» його в 1904 році й розпочав публікацію його творів та статей про творчість Норвіда. Норвіда зараховують до найбільших польських поетів поряд з Міцкевичем та Словацьким. 
    У польській поезії XIX століття Норвід займає особливе місце як творець, що відійшов від романтичного стилю А. Міцкевича і Ю. Словацького і започаткував інтелектуальну лінію, котра знайшла свій розвиток в творчості найбільших польських поетів XX століття. 
Література: 
* Норвід Ц. К. Поезії / Ципріян Каміль Норвід. - Київ : Дніпро, 1971. - 191с. 
* Левінська С. Поетичний геній Ципріана Каміля Норвіда / С. Левінська // Київські полоністичні студії. - 2010. - Т. 16. - С. 202-210. 
* Польский літературний вітраж : зб. поезій / укр., пол. мови ; пер. укр., пол. мови. - Одеса : Маяк, 2007. - 168 с. 
* Правилова О. І. Драматургія Ципріана Каміля Норвіда: аксіологічний аспект: дис. канд. філол. наук: 10.01.03 / Правилова Оксана Ігорівна. - Київ, 2019. - 202 с.

понеділок, 13 березня 2023 р.

Віртуальна книжкова виставка «Твори Чеслава Мілоша - відомого польського письменника та Нобелівського лауреата».

    Чеслав Мілош народився 30 червня 1911 року в Шетейнях у Литві. Поет, прозаїк, перекладач. Лауреат Нобелівської премії 1980 року й численних інших літературних премій. Його твори перекладено 42 мовами. Мілош почесний доктор багатьох університетів у США та Польщі, почесний громадянин Литви та міста Краків. Шкільну й університетську юність провів у Вільно, де відбувся його поетичний дебют. Німецьку окупацію пережив у Варшаві. Після війни працював на дипломатичній службі ПНР у США та Франції. 1951 року, перебуваючи в Парижі, попросив політичного притулку. 1960 року Мілош виїхав у Каліфорнію, де протягом 20 років був професором університету в Берклі. У 1980 році письменнику присуджують Нобелівську премію з літератури. Головне формулювання, яке обґрунтовувало надання цієї високої нагороди звучало так: Тому «хто з безкомпромісною проникливістю аналізує незахищеність людини у світі багатьох конфліктів». До 1989 року Мілош публікувався переважно в емігрантському видавництві паризької «Культури» та в польському самвидаві. Від 1989 року жив у Берклі та Кракові. Помер 14 серпня 2004 року. Творчість Мілоша є одним із найвидатніших явищ нашого літературного сьогодення.

Мілош Ч. Абетка : [кн. есеїв] / Чеслав Мілош ; пер. [з пол.], комент. та вступ Наталка Сняданко. - Харків : Треант : Аргумент принт, 2010. - 382 с.

    «Абетка» – один із пізніх творів великого польського письменника Чеслава Мілоша – інтелектуальна біографія, виконана у формі енциклопедичного словника. В «Абетці» 200 статей, розміщених в алфавітному порядку: спогади про людей та події, роздуми про етичні категорії та філософські поняття, замальовки міст та країн – усе найважливіше в історії ХХ століття.

Мілош Ч. Велике князівство літератури : вибр. есеї / Чеслав Мілош ; [упоряд.: О. Коваленко та І. Ковальчук ; пер. з пол.: О. Коваленко, І. Ковальчук, А. Павлишина]. - Київ : Дух і Літера, 2011. - 439 с.

    Чеслав Мілош належить до ґрона класиків польської літератури, а водночас до тих письменників, яким польська культура другої половини ХХ ст. завдячує своє модерне обличчя. Зібрані у книжці есеї Нобелівського лауреата представляють українському читачеві блискучого інтелектуала, його духовну біографію, накладену на сітку географічних координат Вільно – Варшава – Париж – Берклі – Краків та співзвучну з найважливішими подіями ХХ століття. Читач знайде у книжці також виразні портрети поетових приятелів і побратимів Єжи Ґедройця, Станіслава Вінценза, Вітольда Ґомбровича, Томаса Венцлови, Йосифа Бродського.

Мілош Ч. Вибрані твори / Чеслав Мілош ; пер. з пол.: Наталя Сидяченко, Дмитро Павличко, Наталка Білоцерківець, Оксана Забужко, Станіслав Шевченко. - Київ : Юніверс, 2008. - 352 с.

    Цю збірку Нобелівського лауреата 1980 року Чеслава Мілоша було укладено на основі аналогічного видання, виданого автором у Кракові 1996 року, і яке, за його словами, містило найкраще, найцікавіше з його творчого здобутку. 

Мілош Ч. Долина Ісси : [повість] / Чеслав Мілош ; пер. з пол. Наталії Сидяченко. - Київ : Юніверс, 2018. - 230 с.

    Попри те, що прозовий, цей твір написаний надзвичайно поетичною мовою і присвячений пізнанню митцем свого коріння. Головний герой «Долини Ісси», хлопчик Томаш (alter ego автора), шукає відповідей на питання: «Як це стається, що ти є тим, ким є?». Замислитись не лише над явленою ідентичністю героя, але й над своїм єством, а також над сутністю людини загалом, напевно спонукає цей мудрий і, як завше у Мілоша, глибоко філософський твір.

Мілош Ч. Земля Ульро : [есе] / Чеслав Мілош ; пер. з пол. Наталії Сидяченко ; [ред. А. Чердаклі]. - Київ : Юніверс, 2015. - 247 с.

    «Земля Ульро» Чеслава Мілоша (1911-2004), лауреата Нобелівської премії - книжка, яка належить до скарбниці польської і світової культури. Вона дає можливість зрозуміти духовну ідентичність митця, піддану тут автором глибокому самоосмисленню, простежити за його прискіпливим аналізом причин духовного викорінення сучасної людини, ознайомитися з Мілошевою візією щасливої цивілізації. 

Мілош Ч. Небо народжених щойно / Чеслав Мілош ; пер. з пол. Сергій Злючий. - Київ : Український письменник, 2011. - 180 с.

    Поезія Чеслава Мілоша потребує вникливого, заглибленого й делікатного читання, вона насичена численними алюзіями й асоціаціями, що не лежать на поверхні, проте відкриваються лише при поглибленому сприйнятті тексту. Ця поезія шукає собі путь у морі вишуканої філософської рефлексії. Вона перегукується у своїх засадничих мотивах зі світовою культурною традицією, порушуючи та переакцентовуючи одвічні питання людського буття. Дихотомія поміж високою поезією та неможливістю її популяризувати створює дуже цікавий, з особливою інтригою, сюжет зі сприйняттям творчої спадщини Чеслава Мілоша.  

Мілош Ч. Поневолений розум / Чеслав Мілош ; пер. з пол. Богдан Струмінський. - Нью-Йорк : Сучасність, 1985. - 265 с.

    Під час перебування на еміграції в Парижі, Чеслав Мілош співпрацював з Літературним інститутом Єжи Гедройця в Мезон-Лаффітт, де і виходили друком усі його тодішні твори. Найзнаковішим серед них, є збірник есеїв 1953 року під назвою «Поневолений розум» (The Captive Mind). В ньому проаналізовано поведінку та долю інтелектуалів у тоталітарному суспільстві. Чеслав Мілош написав один із найточніших в історії світової думки аналізів тоталітарного суспільства. 

Мілош Чеслав Придорожний песик / Мілош Чеслав ; пер. з пол. Я. Сенчишин. - Львів : Літопис, 2001. - 336с.  

    У книзі представлені метафізичні медитації, спогади, теологічні міні-трактати, а також розважання Поета про життя і творчість, про людей і братів їхніх менших. Назва «Придорожний песик» з’явилася Поетові уві сні... – смішна і зворушлива. До збірки також подано поему «Світ», яку Автор написав у Варшаві 1943 року.

Мілош Ч. Родинна Європа  / Чеслав Мілош ; пер. з пол.: Л. Стефановська, Ю. Іздрик. - Львів : Літопис, 2007. - 390 c. 

    У цій книжці автор розповідає нам свою історію – сповнений труднощів життєпис «покоління воєн», поєднаний із легким гумором приватних спогадів. Особиста історія письменника невіддільна від історії роду, країни, Європи. Провінційна частина Європи у книжці стає центром авторського бачення епохи. Таке зміщення координат історії, як на фотокадрі з несподіваним ракурсом, проявляє особливі деталі. Цей твір своєрідна сповідь про екзистенційні спокуси, що виникали на життєвому шляху автора, та про життєвий вибір. 

Підказаний Мілош: [вірші пол. поета Ч. Мілоша у пер. укр. поетів] / упоряд. А. Бондар]. - Київ : Темпора, 2012. - 166 с.

    «Підказаний Мілош» – це антологія діалогу польської та української поезії. Вірші для перекладу вибирали польські поети, а перекладали українські. Таким чином пропонована антологія це актуальний канон Чеслава Мілоша у Польщі, перекладений актуальними українськими поетами. Книга розрахована на полоністів, літературознавців, поціновувачів поезії. 

Тарас Прохасько і Сергій Жадан читають Чеслава Мілоша [звукозапис] : [аудіокнига] / Чеслав Мілош ; [пер.]: Тарас Прохасько, Сергій Жадан ; [муз. викон.: ансамбль «Nostri Temporis»]. - Київ : Польський інститут, 2011.

    До ювілею Чеслава Мілоша видано аудіокнигу десятьма мовами світу. В Україні це унікальне видання презентували лауреати Літературної премії ім. Джозефа Конрада-Коженьовського  Тарас Прохасько та Сергій Жадан. До аудіокниги увійшли наступні українські переклади віршів Чеслава Мілоша: «Будяк, кропива», «Лінней», «Дар», «Притча», «Геракліт», «Капрі», «Тіло», «До Аллена Гінзберга», «Чарівна гора», «Чесний опис самого себе над склянкою віскі в аеропорту, скажімо, в Міннеаполісі», «Бідний християнин дивиться на гетто», «RUE DESCARTES», «А однак».