До 180-річчя з дня народження П'єра Огюста Ренуара(1841-1919), французького живописця, графіка та скульптора

  П’єр Огюст Ренуар народився на півдні Франції в Ліможі 25 лютого 1841 року в багатодітній родині. Ренуар був шостим з  семи дітей небагатого кравця,( за матеріалами:Dovidka, People, Loveread, Livelib, Avidreaders ).

   У 1844 році родина переїжджає до Парижа, тут Огюст ходить у церковний хор при великому соборі Сен-Есташ. У нього виявився такий голос, що регент хору намагався переконати батьків хлопчика віддати його вчитися музиці. Однак крім цього у Огюста проявився дар художника, і коли йому виповнилося 13 років, він почав допомагати сім'ї, влаштувавшись до майстра, у якого навчився розписувати фарфорові тарілки та інший посуд. Вечорами Огюст відвідував школу живопису.

   У 1862 році хлопець успішно складає іспити і вступає до Школи мистецтв. Тут він познайомився з іншими художниками - Піссарро, Моне і Базилем. Вони були захоплені імпресіонізмом. Однак саме Ренуар був першим, хто заробив капітал і велику славу на картинах, створених в цьому стилі. Він був просто фанатиком своєї справи. 

    Творча кар'єра Ренуара переривалася в 1870-1871 роках, коли він був покликаний в армію під час франко-пруської війни. Повернувшись з війни, художник з колишнім завзяттям приступив до роботи. Огюст Ренуар створює «Анонімне кооперативне товариство». У цей період у нього починається роман з його моделлю Лізою Трео, яка незабаром стала коханою Огюста та його улюбленою моделлю. Їх зв'язок тривав до 1872 року, коли Ліза залишила Ренуара і вийшла заміж за іншого. Поступово художник втрачає інтерес до імпресіонізму і повертається до класики. 

   У 1890 році Ренуар одружився на Аліні Шарига, з якою познайомився десятьма роками раніше. У них вже був син, П'єр, що народився в 1885 році, а після весілля у них з'явилися ще два сини - Жан і Клод. До того часу, коли остаточно склалася його сім'я, Ренуар досяг успіху і слави, був визнаний одним з провідних художників Франції і встиг отримати від держави звання кавалера Ордена Почесного легіону.

До 120-річчя з дня народження Вільяма-Клісмена Метьюза (1901-1958), британського мовознавця, перекладача

   Метьюз Вільям-Клісмен народився 22 лютого 1901 року у Нарві, Естонія. У  1914 році з батьками переїхав до Блекпула (графство Ланкашир) в Англії, у 1923 році закінчив Манчестерський університет, а у 1926 році здобув ступень доктора філософії, (за матеріалами: Amazon,  Esu.com.ua).

   З 1926 по 1940 рік викладав англійську мову в  університеті в Ризі. З 1940 по 1945 рік мешкав в Австралії, де працював перекладачем і викладачем німецької мови в ЗС США і Австралії, водночас вивчав поговірки місцевих австралійських племен. 

   Після повернення у Великобританію Метьюз Клісмен працював у Школі слов’янських і східноєвропейських студій Лондонського  університету, з 1948 - професор, від 1950 - завідуючий відділу мов і літератур. 

   Клісмен опублікував укладені та перекладені ним англомовні антології латвійської, естонської ті інших поезій. Автор соціолінгвістичних досліджень «Languages of the U.S.S.R.», у якому подано стислу лінгвістичну характеристику різних мовних груп, відзначено також своєрідності української мови. У виданні «Russian historical grammar» Метьюз чітко охарактеризував своєрідні риси давньоукраїнської мови. 

   Під впливом В. Свободи мовознавець захопився поезією Т. Шевченка, досліджував і популяризував його творчість. 11 березня 1951 року виступив з доповіддю «Тарас Шевченко: людина і символ» на урочистому вечорі, організованому Союзом українців Великої Британії до 90-річчя від дня смерті поета. У доповіді Метьюз зазначив, що поезія Т. Шевченка - досягнення світового рівня, що можна деякою мірою провести паралель між ним і Р. Бернсом, однак Т. Шевченко зробив значно більше для України, ніж Р. Бернс для Шотландії. Клісмен схарактеризував вір­шування поета, тематику його творчості. Закінчив доповідь твердженням, що Т. Шевченко - символ любові до Віт­чизни для усіх українців, куди б доля не закинула їх, що слава Т. Шевченка зростає із утвердженням національної самосвідомості українців, і саме його ім’я стає символом України та українства. 

   Почесний член Союзу українців Великої Британії (1955).

   Метьюз Вільям-Клісмен помер на 58-му році життя у Лондоні.

Література:

* Matthews, W. Taras Shevchenko. The man and the symbol / W. K. Matthews. - 2. ed. - Вінніпег : [б.в.], 1961. - 24 с.
* Matthews, W. Russian historical grammar / W. Matthews. - London : University of London, The Athlone press, 1960. - 362 p.
* Зорівчак Р.  Метьюз Вільям-Клісмен // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія / Р. П Зорівчак.-гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2018. Режим доступа : http://esu.com.ua/search_articles.php?id=66736.- Метьюз Вільям-Клісмен .- (дата звернення: 20.02.2021).

До 100-річчя з дня народження Джульєтти Мазіни (1921-1994), італійської акторки

    Джульєтта Мазіна народилася 22 лютого 1921 року в Сан Джорджо ді П'яно,  містечку розташованому  біля Болоньї, Італія. Батьки - колишній віолончеліст, що перекваліфікувався в рахівника на фабриці, яка виробляє мінеральні добрива, і шкільна вчителька. Назвали новонароджену подвійним ім'ям Джулія Анна, саме таке справжнє ім'я акторки, (за матеріалами:Dic.academic,Kino-teatr,24smi ).

   Дівчинка була первістком в родині, де після неї народилися ще троє дітей. Тому мати з батьком, з огляду на музичну і артистичну обдарованість старшої дочки, легко відгукнулися на прохання бездітної тітоньки і відправили маленьку Анну жити до родички в столицю Італії. Опікунка дала дівчині блискучу освіту. Джулія вчилася в привілейованої гімназії, заснованій монахинями-Урсулинки, брала уроки вокалу, танців і гри на фортепіано. Згодом дівчина закінчила філологічний факультет Римського університету. Грала в студентському театрі. З 1942 року на професійній сцені. Активно працює на радіо, а з 1946 року і в кіно. 

   У 1943 році стала дружиною і вірним соратником великого режисера Федеріко Фелліні. Особисте життя подружжя затьмарювала відсутність дітей. В молодості любов Джульєтти і Федеріко двічі приводила до зачаття. Але перша вагітність після падіння актриси з драбини закінчилася викиднем. Друга протікала з ускладненнями, а син, що з'явився в 1945 році  в дитинстві помер від енцефаліту.

   Джулія ввійшла до числа видатних актрис світового кіно завдяки блискучому виконанню головних ролей у фільмах Фелліні «Дорога» (1954) і «Ночі Кабірії» (1957). У 1970-ті роки Джульєтта Мазіна  багато працювала на телебаченні в якості ведучої програм, пізніше знялася в телевізійній п'єсі «Елеонора» і серіалі «Камілла». Автор книги «Щоденники інших».

   Акторка померла від раку легень 23 березня 1994 року в Римі.

Література: 

* Богемский, Г. Актеры итальянского кино. Джульетта Мазина. Микеле Плачидо. Орнелла Мути / Г. Д. Богемский. - Москва : Всесоюзное творческо-произв. об-ние «Киноцентр», 1990. - 64 с.
* Григорьева, А. Джульетта Мазина и Федерико Феллини: полвека вместе / А. Григорьева // Личности. - 2009. - N 3. - С. 4-31.

Відеоподорож «Поштові листівки Європи»

Чи любите ви отримувати поштові листівки? А тим паче, якщо це листівка з-за кордону?  Листівка, яка прилетіла з далекої країни - це її маленький шматочок, як сувенір на пам'ять, це можливість доторкнутися до іншої культури. Запрошуємо вас у невелику відеоподорож європейськими країнами «Поштові листівки Європи». Відеоподорож створили  бібліотекарі відділу наукової інформації та бібліографії Чернігівської ОУНБ ім. В. Г. Короленка Оксана Плаунова та Ігор Помаз на основі представленої у відділі виставки фотолистівок «Поштові листівки Європи». 

Дивитись відео на каналі YouTube - Режим доступу  

До 200-річчя з дня народження Августа Шлейхера (1821-1868), німецького мовознавця

   Август Шлейхер народився 19 лютого 1821 року в сім'ї лікаря. З 16-ти років навчався в гімназії в Кобурзі, де вивчав латинську, грецьку і єврейські мови, а також ботаніку. Тоді ж зацікавився китайською і санскритом,( за матеріалами: Badw.de, In-poetry, Znaimo, Abebooks.).

   Після гімназії він вступив на богословський факультет Лейпцигського університету, де став займатися арабською мовою. Згодом він перейшов на філософський факультет в Бонн, де отримав гарну підготовку з класичної філології, вивчаючи в той же час німецьку філологію, санскрит і арабську. У 1846 році отримав ступінь доктора за роботу про твори римського граматика Варрона. У тому ж році в Бонні Шлейхер був призначений доцентом порівняльного мовознавства. У 1848-1849 роках він вивчав в Празі чеську мову. 

   У 1848 році він написав свою першу велику роботу «Zur vergleichenden Sprachengeschichte». У цій праці він представив огляд певного фонетичного явища в різних мовах. У 1850 році він видав «Die Sprachen Europas im systematischer Uebersicht», досвід огляду мов Європи з характеристикою їх морфологічних і семасіологічних особливостей. 

   У 1850 році він був запрошений в німецький празький університет, тимчасово на кафедру класичної філології, з 1852 року перейшов на кафедру санскриту і порівняльного мовознавства. Перебування в Празі дозволило йому удосконалюватися в чеській і інших слов'янських мовах. З цього часу почали з'являться його праці з слов'янського мовознавства: «Стаття про чеську граматику», «Стаття про деякі слов'янські відмінкові форми». Ці роботи привели його до необхідності зайнятися і литовською мовою. 

   У 1852-му році Шлейхер відправився в Литву. Там він записував литовські пісні, казки, загадки та інші твори народної словесності. У тому ж році він повернувся до Праги і зайнявся обробкою зібраного матеріалу. У 1853 з'явилася перша робота, присвячена литовській мові: «Lituanica» - ряд нарисів по бібліографії і граматиці литовської мови та фольклору.

До 430-річчя з дня народження Хусепе де Рібери (1591-1652), іспанського живописця, графіка

   Хусепе де Рібера народився 17 лютого (за іншими даними 12 січня) 1591 року в Хатіві, Іспанія. Хусепе навчався малювання у Ф.Рібальти і приблизно в 1613 році переїхав до Італії. У Римі і Пармі він, як було прийнято в ті часи, вчився майстерності, копіюючи і вивчаючи творчість визнаних талантів минулих століть, (за матеріалами: Topnimarka, Wikiart.org, Muzei-mira).

   Хусепе відносять до караваджистів, тобто до течії в живопису, що слідувала принципам зображення, закладеним Караваджо і його учнями, послідовниками. Для цього стилю характерне використання різкого контрасту світла і тіні: в зображеннях використовується дуже темний фон і виражене освітлення фігур на передньому плані, що робить їх більш об'ємними і виразними. 

   Де Рібера був не тільки талановитим живописцем, але ще і дуже відомим графіком. Його вважають найбільш визначним іспанським графіком, який працював до Франсиско Гойї. Після Хусепе залишилося чимало робіт, більшість з яких знаходиться в музеї Прадо, а також в церквах Неаполя. У 1616 році він одружився на неаполітанці і залишається в Неаполі. Де Рібера стає придворним живописцем герцога Осуна, намісника іспанських королів. 

   Про Хусепе ходили численні чутки і легенди. Наприклад, що він мучив і навіть вбивав натурників, щоб отримати максимально дійсне зображення страждань.

   У 1620-ті роки Рібера стає відомий як один з чудових майстрів офорта. Подібне захоплення мистецтвом графіки взагалі в той час було мало властиво іспанським художникам. Їм були створені такі прекрасні графічні аркуші, як «П'яний Сильний», «Покаяння св. Петра», «Св. Ієронім». У роботах художника простежується схильність до релігійних, міфологічних і історичних тем. Але з віком його творча манера зазнає змін. Однією з найвідоміших картин художника є «Свята Інесса і ангел, що вкриває її покривалом», написана в 1641 році, в пізні роки творчості. Вона характерна для бароко і повністю відповідає підходу де Рібери до таких зображень.

   Помер майстер 2  вересня 1652 року в Неаполі.

Література: 

* Знамеровская Т. П. Хусепе Рибера / Т. П. Знамеровская. - Москва : Изобразительное искусство, 1981. - 240 с.

До 160-річчя з дня народження Шарля Едуарда Гільйома(1861-1938), швейцарського та французького фізика, лауреата Нобелівської премії в галузі фізики (1920)

    Шарль Едуард Гільйом народився 15 лютого 1861 у Флері (Швейцарія). Він був сином годинникового майстра Едуарда Гільйома. Перші уроки юному Едуарду давав батько, а потім він став відвідувати школу в Невшателі, (за матеріалами: Persona, Eduspb, Liveinternet, N-t.).

   У сімнадцять років вступив до Федерального технологічного інституту в Цюріху, де вивчав природничі науки, а також німецьку та французьку літературу. Згодом він говорив, що його інтерес до природознавства був підкріплений читанням «Похвальних промов» секретаря Французької академії наук Франсуа Араго. У 1882 році Гійом захистив дисертацію по електролітичних конденсаторах і отримав докторський ступінь.

   Після року служби в швейцарській армії в якості артилерійського офіцера Едуард був асистентом у  Міжнароднім бюро мір і ваг в Севрі, недалеко від Парижа. У 1902 році він став заступником директора, а в 1905 році директором, і залишався на цій посаді аж до відходу у відставку 1936 році, після чого отримав титул почесного директора. У 1888 році він одружився з А.М. Тауффліб. У них народилося троє дітей. 

   Перша робота, зроблена в Міжнародному бюро, була пов'язана з точністю ртутного термометра. У цьому приладі відносно велика кількість ртуті міститься в скляному балончику, до якого приєднана довга скляна циліндрична трубка невеликого діаметру. При підвищенні температури обсяг ртуті збільшується, що викликає помітну зміну положення верхнього кінця стовпчика ртуті. Результати проведених їм обчислень всіх поправок Гільйом виклав в «Трактаті по термометрії» в 1889 році. Після закінчення цих досліджень Едуард зайнявся пошуком сплаву, який можна було б використовувати в місцевих метрологічних лабораторіях як доступну і надійну заміну дуже дорогого платино-іридієвого сплаву, з якого був виготовлений еталон метра.

    У 1920 році вчений був удостоєний Нобелівської премії з фізики «на знак визнання його заслуг перед точними вимірами у фізиці - відкриття аномалій у нікелевих сталевих сплавах». Будучи гарячим поборником міжнародного застосування метричної системи, вчений використовував свій надзвичайний такт і чарівність для подальшого її поширення. Едуард Гільйом був удостоєний почесних ступенів університетів Женеви, Невшателя і Парижа. Був президентом Французького фізичного товариства, членом більше десятка академій наук і наукових товариств, був нагороджений орденом Почесного легіону. Незважаючи на довгі роки, прожиті у Франції, Едуард зберіг своє швейцарське підданство.

   Шарль Едуард Гільйом помер 13 червня 1938 року в Севрі (Франція). 

Література:

 * Храмов, Ю. А. Гийом Шарль Эдуард // Физики : биографический справочник / под ред. А. И. Ахиезера. - Изд. 2-е, испр. и доп. - Москва : Наука, 1983. - С. 85. - 400 с.