XVII сторіччя в історії Франції називають "Великим" й вважають точкою відліку формування почуття національної гідності.
Жану Батісту Мольєру припало жити саме у цей
історичний час. Він мав нагоду бути безпосередньо знайомим з життям усіх
прошарків суспільства. Майже всі розумові й художні пошуки пропустив
він крізь себе, майже всі обличчя часу представив на сцені свого
комедійного театру.
Мольєр символізує Францію й одночасно належить
всьому світові. Постать його посідає одне з найпочесніших місць в
історії світової літератури. Творець національної комедії, що мандрує
крізь сторіччя й за межами Франції, визначний вчитель комедіографів,
твори якого перекладені мало не всіма мовами світу, драматург, чиї праці
завоювали найвищу оцінку, Мольєр справді безсмертний.
Жан Батіст Мольєр (Жан Батіст Поклен) народився у сім'ї придворного
шпалерника Жана Поклена, котрий мав у центрі Парижа власний будинок,
прикрашений мавпочками, за що дістав назву "мавпячого". У цьому будинку й
з'явився на світ майбутній митець. Хлопчик удався в діда — Луї Крессе,
який дуже захоплювався театром. З ним маленький Жан Батіст регулярно
відвідував спектаклі паризьких театрів, де панували народний гумор й
веселий фарс.
Батько мріяв про дворянський титул для своїх
дітей. Цей титул можна було добути, отримавши деякі суддівські посади,
що давали право на дворянство — так зване "дворянство мантії"'. Тому
батько не шкодував коштів для навчання сина.
Освіту Жан Батіст отримав, як на той час
блискучу. Він вступив до Клермонського коледжу, яким керував могутній
Орден єзуїтів. Це був найкращий навчальний заклад Парижа, де вчились не
лише діти заможних буржуа, а й навіть сини великих магнатів, принців
крові. Жан Батіст вважався одним із кращих учнів, мав значні успіхи в
літературі, філософії.Вже тоді юний Поклен зробив віршований переклад поеми Лукреція "Проприроду речей".
Він товаришував з майбутнім письменником, автором
першого французького фантастичного роману, відомим скептиком і
скандалістом Сірано де Бержераком.
Після закінчення навчання, Жан Батіст склав іспит на звання ліценціата прав при юридичному факультеті Орлеанського університету й навіть кілька разів виступив у суді.
Однак мрії про театр не залишають юнака. У 1643 р. він остаточно вирішує присвятити своє життя мистецтву. Заради театру відмовляється від кар'єри адвоката, від звань придворного шпалерника і королівського камердинера, створює власний "Блискучий театр" на гроші, отримані у спадок від матері. Тоді ж з'являється його псевдонім "Мольєр". Утім грошей вистачило ненадовго. Почався рік провалів. У 1645 р. "Блискучий театр" зазнав краху. За борги Мольєра садять до в'язниці, звідки його визволяє батько.
Невдовзі Мольєр із товаришами приєднується до мандрівної трупи й вирушає до провінції. У 1650 р. він стає головою трупи. У той час акторів, а ще й з мандрівних театрів, не вважали за людей. їм доводилося спати на соломі, грати у хлівах. Зрідка щастило: якийсь вельможа запрошував трупу до свого замку або актори потрапляли до міста, де щедро платили.
Часи були не дуже прийнятні для розваг — закінчувалась Тридцятирічна війна. Іноді акторам доводилось знаходитись дуже близько до місця воєнних дій. Мольєр особливо не вникав у політику, але відчував гарячу віру народу в перемогу справедливості. Мандри мольєрівської трупи не можна було назвати вдалими: комедіантів часто переслідували впливові духовні ієрархи, постановки не витримував конкуренції з веселими італійськими фарсами акторів-імпровізаторів.
Потрібні були кошти, а їх міг забезпечити тільки цікавий репертуар. Щоб привернути увагу публіки, Мольєр відмовився від амплуа трагіка й сам узявся за перо. Почав з одноактних комедій інтриги в традиціях французького фарсу. Переробляв італійські фарси, пристосовуючи їх до французьких умов, потім став вводити в них оригінальний елемент і, нарешті, почав писати самостійно.
Мольєр геніально поєднав народну сцену з основами літературної комедії. Публіка одразу ж оцінила це нововведення. Так з'явилися веселі одноактні п'єси "Закоханий лікар" і "Ревнощі Барбульє".
Упродовж 1655—1656 рр. він пише перші справжні віршовані комедії "Навіжений", "З нагоди кохання", в яких блискуче виконує роль дотепного слуги. Характерною рисою Мольєра вважається єдність літературної та акторської творчості. Він увійшов у театральний світ актором і, знаходячись на підмостках, продовжував традиції французького театру відповідно до вимог нового жанру — високої комедії.
Однак сам Мольєр бачив себе трагіком. До комедії він йшов довгих тринадцять років. За цей час змінилася і доля його трупи. Злидні, поневіряння лишились позаду. Трупа поповнилася талановитими акторами, мала багатий реквізит. Спершу вона осіла в Ліоні, заживши слави найкращого з провінційних театрів. Особливо славився її комедійний репертуар.
Щоб завоювати серця паризької публіки, Мольєр мусив знайти мецената. Ним став брат короля Філіп Орлеанський. У Гвардійському залі Старого Луврського палацу виросла сцена. Людовіку XIV сподобались актори, тож перший бій за паризьку сцену було виграно. Трупі призначили королівську пенсію. Віднині Мольєру — драматургові, а згодом і начальникові придворних розваг, доводилося рахуватися з особою його величності короля Людовіка XIV.
До літератури, особливо до театру, король ставився поблажливо, оскільки дуже любив розваги і сам охоче брав участь у балетах чи маскарадах. Не змінилося це ставлення августійшої особи навіть тоді, коли гостре Мольєрове перо спрямувалося проти панівних класів Франції і їхньої опори — католицької церкви.
Найбільший успіх мали комедійні вистави. 1660 р. Мольєр виступив з п'єсою "Кумедні манірниці", яку написав вже у Парижі. У ній він дозволив собі посягнути на "святе святих" столичної знаті — закони моди, поведінки, літературні смаки, витіювату салонну мову, яка була незрозумілою простим людям. Склалася навіть загроза заборони комедії, але юний король щиро сміявся і це вирішило долю п'єси. Утім Мольєр запевнив, що мав на увазі не столичних дам, а провінціалок. У міському театрі п'єса йшла з незмінним успіхом тридцять вісім разів й засвідчила перемогу Мольєра.
Реакційне придворне дворянство не пробачило драматургові сатири на себе у "Кумедних манірницях" і "Надокучливих" (1661). Воно й докладали багато зусиль, щоб розігнати трупу Мольєра. Головний наглядач королівських споруд віддав наказ знищити будинок театру, оскільки на його місці мали побудувати палацову колонаду. Акторів вигнали з театру так спішно, що вони не встигли забрати навіть декорацій, які відразу немилосердно знищили.
Але король не бажав позбавляти себе улюбленої розваги й віддав розпорядження надати трупі Мольєра помешкання Пале-Рояль, що залишилося у спадщину від колись всемогутнього кардинала Рішельє. Ремонт приміщення був здійснений коштами королівської скарбниці.
У 1661 вже на сцені Пале-Рояля, люб'язно наданого королем, відбулася постановка п'єси "Школа чоловіків". У ній порушувалися нові для французького театру етичні проблеми виховання молодих дівчат.
Першою високою комедіею Мольєра стає "Школа жінок" (1663). Конфлікт цієї комедії нового типу був побудований на реальних протиріччях дійсності. Персонажі п'єси виступали не тільки у своїй комічній сутності, а й мали суб'єктивні, а подекуди навіть трагічні переживання. На відміну від "Школи чоловіків" спектакль "Школа жінок" був показаний у динаміці розвитку.
Сам Мольєр вважав, що покликання справжньої комедії — відображати людські недоліки, вдачу, не торкаючись особистості.
Національні народні традиції в комедіях Мольєра поєднуються з елементами класицизму. Так від класицизму походить раціоналістичність Мольєра, його інтерес до громадянських проблем, вміння вибрати з гущі життя основне, типове.
У цей час Мольєр закохався в дев'ятнадцятирічну актрису свого театру Арманду Бежар. Ще в далекі роки мандрівного життя в фургонах з'явилось у трупі Мольєра маленьке худорляве дівча, яке провідна актриса театру Мадлена Бежар назвала своєю молодшою сестричкою, а всі інші вважали її за дочку. Жвава, спритна, вона виконувала дитячі ролі. Мольєр ставився до неї прихильно. Коли Арманда підросла, почав вчити її акторському мистецтву. У 1662 р. вони узяли шлюб. Весілля було невеселим. Мов скам'яніла стояла у церкві Мадлена, котра стільки довгих літ була Моль-єрові вірною подругою. Дехто з акторів не прийшов зовсім. А за спиною Мольєра зловмисники вже плели сповнені отрути вигадки, нашіптували, що наречена — його з Мадлен дочка. Ці плітки вщухли тільки після того, як сам король погодився стати хрещеним батьком маленького Луї першого сина Арманди і Мольєра.
Мольєр був людиною слабкого здоров'я, меланхолічним, ревнивим та нестримним. Арманда — легковажною й кокетливою. Дехто бачив у п'єсах "Школа чоловіків", "Школа жінок", "Міщанин-шляхтич" (1671) та "Хворий, та й годі" (1674) розповідь про сімейні стосунки самого Мольєра.
Вершиною творчості Мольєра стала комедія "Тартюф", яка була показана під час свят, влаштованих королем у парках Версалю у 1664 р.
Поява цієї п'єси була вельми вчасною. Саме тоді у Франції активно діяло напівлегальне "Товариство святих дарів" — організація Ватикану, в якій брали участь дуже високі особи, навіть королева Анна Австрійська. Товариство боролося з усяким "вільнодумством", яким вважало й театр, і прагнуло перебудувати французьке суспільство на основах католицизму. Маючи широку агентурну мережу, воно засилало своїх людей у "підозрілі сім'ї", збирало проти них компрометуючі відомості і віддавало "злочинців" до рук духовної поліції.
Типовий образ такого агента гості короля несподівано побачили в реалістичній комедії "Тартюф". Знатна публіка була вражена й обурена.
Персонаж, який уособлював лицемірство, ханжество і підлість духівництва під маскою благопристойності і брехливого благочестя, викликав переполох і прокльони на адресу автора з боку релігійної знаті. Дійшло до вимоги заборонити постановку спектаклю. Мольєр декілька разів переробляв комедію, зашифровував її антирелігійний характер, але все одно, під будь-яким ім'ям, впізнавався чернець, чия брехлива мораль була прикрита сутаною. Утім, її не могли замаскувати і світські вбрання. Боротьба за театральні підмостки, за "Тартюфа" тривала п'ять років, і тільки в 1669 р., після смерті королеви-матері, палкої прихильниці партії священиків, комедія була дозволена до постановки й мала бурхливий політичний успіх.
Осміяне духовенство вимагало, щоб зухвалого комедіанта разом з його "Тартюфом" привселюдно спалили. Та Мольєр не відступив. Великий комедіограф вкотре переробляє п'єсу. Застерігши короля, що зовсім припинить писати комедії, якщо "Тартюфові" не знайдеться місце на сцені, він у 1669 р. домігся дозволу на постановку.
Поки точилася боротьба за "Тартюфа", Мольєр поставив нову комедію - "Дон Жуан, або Кам'яний гість" (пост. 1665, вид. 1683). Сміливо відкинувши релігійне трактування сюжету, Мольєр замінив його соціальною сатирою, пов'язуючи безкарну сваволю Дон Жуана з його аристократичним походженням. Він — веселий, розумний, дотепний, хоробрий. Проте усі ці риси героя збережені на зло. Зневажаючи всі людські моральні закони задля власної насолоди, Дон Жуан закохує в себе жінок, а потім кидає, байдужий до їхньої подальшої долі та страждань.
Комедію спіткала нещаслива доля. Йшла вона з великим успіхом, а після п'ятнадцятої вистави зникла з афіш і при житті Мольєра більше не з'являлась. Його знову звинуватили у безбожництві й вимагали відлучити від церкви. По смерті Мольєра п'єсу знову ставили, але вже у переробці.
З 1664 р. трупа Мольєра стала королівською. Церковники та вельможі не могли вже чимось реально зашкодити Мольєрові. Можна було лізти йому в душу, пишучи пасквілі та памфлети, сварити з друзями, зманювати акторів, брудними руками копирсатись в його родинному житті, але як драматург він став недосяжним. Щоб мати змогу ставити свої справжні комедії, Мольєр на догоду королю створює пишні видовища на кшталт "Принцеси Елідської", "Блискучих коханок", "Психеї", у постановці яких беруть участь придворні, і навіть сам король. Він пише королю вірнопідданські звернення, складає присвяти, щедро сплітаючи лестощі й компліменти. Хто їх читатиме, крім короля?!
А п'єси побачать усі. І посміються. О, він умів смішити... Цього похмурого і мовчазного чоловіка не можна було впізнати, коли його нога торкалася помосту сцени. Глухуватий голос ставав напрочуд гучним і виразним. Ніхто у всьому театральному Парижі не вмів так весело, дотепно розмовляти із глядачами. Такі бесіди, за тогочасним звичаєм, відбувалися після кожної вистави. Виходу Мольєра чекали, ніби другого спектаклю. У комічних ролях митець був просто неперевершеним. Виконуючи головні ролі у своїх веселих фарсах ("Лікар мимоволі", "Витівки Скопена"), він грав променисто, весело, з тільки йому притаманною акторською вигадливістю. Чого тільки не вмів робити зі своїм незграбним тілом, які перли не промовляв своїми товстими губами; майстерно використовував навіть заїкання. А коли спускалася завіса, весела маска враз спадала з його обличчя й він перетворювався на похмурого дражливого буркотуна.
Тим часом автор веселих комедій ставав дедалі сумнішим. Кепсько складалося і родинне життя. Королівський хрещеник помер, не доживши і до року. По Парижу ходили плітки щодо якихось любовних пригод дружини Мольєра Арманди. Вдома не вщухали сварки. Згодом помер батько, так і не зрозумівши секрету успіху сина-комедіанта, веселий комік Гро Рене. У маленькій кімнатці на верхньому поверсі його будинку згасла його давня вірна подруга Мадлена Бежар. Помер, не проживши і місяця, другий, такий жаданий син.
В цей час він пише комедію "Мізантроп" (1667), де головна дійова особа — позитивний герой, образ якого лише намічався в попередніх комедіях Мольєра. Альсест — освічений молодик, який живе у вищих колах суспільства, почуваючи себе в цьому середовищі самотнім і нещасним, бо інтереси знаті йому чужі й огидні. Він любить молоду вдову Селімену, легковажну кокетку, котра "крутить голови" багатьом. Альсест вірить, що вона стане іншою, але швидко пересвідчується у марності своїх сподівань. Розчарований, озлоблений, вирішує він піти "геть від розбійників з огидного вертепу".
Ця коротка історія боротьби чесної, безкомпромісної, людини з вищим світом. Цілком закономірна її поразка дає можливість Мольєрові сатиричними барвами змалювати тогочасне суспільство, викрити його порожнечу та розбещеність.
17 лютого 1673 року в Пале-Роялі йшла п'єса "Хворий, та й годі". Зранку Мольєр почував себе гірше, ніж завжди. Його близькі та друзі благали відмінити виставу, але він вийшов на сцену. Під час останньої дії актор упав в крісло, але одразу ж підвівся і дограв роль до кінця. Завіса опустилася. На ношах Мольєра доставили додому. Ні лікар, ні священик не схотіли іти до комедіанта, за яким тяглася дурна слава безбожника. Помер він без сповіді — ховати таку людину за правилами церкви було заборонено. Тоді король зробив останню "милість" начальникові своїх розваг, наказавши поховати його так, щоб "уникнути і урочистості, і скандалу". Ховали Мольєра вночі при світлі смолоскипів на кладовищі святого Жозефа у кутку, призначеному для самогубців та нехрещених дітей. Але прості парижани все ж провели його в останній шлях. Незважаючи на нічну пору, за труною йшло майже 800 чоловік.
Цікава доля комедій Мольєра на батьківщині драматурга. До середини 1960-х років роль хранителя мольєрівського репертуару відігравав театр Французької комедії ("Комеді Франсез"), що утворився з трупи Мольєра через сім років після його смерті й діє до цього часу. Неофіційна його назва — "Будинок Мольєра". На цій головній сцені Франції відбулося понад тридцять тисяч вистав Мольєрівських творів. Під бурхливі події молодіжного руху у Франції 1968 р. ці комедії були представлені масовому глядачеві. Нову постановку викликало святкування 350-річчя від дня народження та 300-річчя із дня смерті Мольєра. В Україні перші переробки та переклади творів Мольєра з'являються в першій половині XIX століття. В.Самійленко майстерно перекладав "Тартюфа", а пізніше — "Лікаря мимоволі". Найвизначніші діячі української культури були добре обізнані з творчістю Мольєра й високо оцінювали її. Згадки про великого французького комедіографа зустрічаємо у І.Франка, Лесі Українки та інших письменників. Вплив мольєрівських традицій помітний у деяких комедіях М.Кропивницького та І.Карпенка-Карого.
Твори, написані ним, й досі не втратили своєї актуальності. Його герої на багато століть пережили свого автора.
І сьогодні п'єси великого драматурга не сходять зі сцен багатьох театрів різних країн світу.
ЛІТЕРА ТУРА
Основні видання творів Жана Ба тіста Мольєра
Полное собрание сочинений: В 3-х т./ пер. с фр. ; под ред. Н.М.Любимова ; предисл.: Ю.А.Гинзбург, С.И.Великовского.— М: Искусство, 1985.— Т. 1—3.
Собрание сочинений: В 2 т. / пер. с фр. ; под ред.: Н.М.Любимова, С.С.Мокульского ; вступ, ст. и коммент. Г.Н.Бояджиева. — М.: Гослитиздат, 1957.— Т. 1—2.
Комеді ї: для ст. шк. віку / пер. з фр. ; передм. В.Пащенка. — К.: Веселка, 1993. — 384 с. — (Шк. б-ка).
Комедии / сост. Т.А.Мирошниченко. — Ростов н/Д: Феникс, 1997.— 535 с. : ил.— (Всемир. б-ка поэзии).
Міщанін-шляхтич : комедія / пер. І.Стешенка.— К.: Котигорошко, Лтд, 1993.— 77 с.
Пьесы: Тартюф; Мещанин во дворянстве / вступ. ст. Б.Бунич-Ремизова. — К.: Мистецтво. 1989.— 202 с. : ил. — (Шк. б-ка).
Бордонов Ж. Мольер / Пер. с фр.: С.И.Великовского, Ю.А.Гинзбурга.— М.: Искусство, 1983.— 415 с. : ил. — (Жизнь в искусстве).
БояджиевГ. Великий реформатор комедии // Театр.— 1972.— № 1.— С. 111—124.
Градовсъкий A.B. Ми скрити вміємо заласся потайне...: " Тартюф" Ж.-Б. Мольера та Глитай, або ж Павук" М.Кропивницького // Зарубіж. л-ра в навч. закладах.— 1999.—№ 5. — С. 45—46.
Мареіиаль М. Мольер и современники: Как можно сочетать постановку современ. текстов с работой над Мольером? [Ст. фр. режиссёра ] // Театр.—1989.— № 7.— С. 104—105.
Планшон Р. "Адская машина": О пьесе Ж.-Б. Мольера "Жорж Данден"/ пер. с фр. // Театр — 1989 —№2,—С. 154—158.
Мультатули В.М. Мольер: Кн. для учащихся ст. кл. сред. шк.— 2-е изд., доп. — М.: Просвещение, 1988.— 142 е.: ил.— (Биогр. писателя).
Ривкіс Я Ф Жан Батісг Мольер // Укр. мова і л-ра в шк. — 1972.—№ 1.— С. 80—81
Розин В. Дон Жуан в зеркале гуманитарных наук: Несколько пристраст. споров специалистов о герое извест. комедии Мольера и о нём самом // Лит. учёба.— 1982 — № 1.—С. 107—115.
Саратовський В. Мольер // Всесвіт.— 1972.— № 1.— С. 200—204.
Сонгайло І Автор "Тартюфа" в краю Шевченка // Культура і життя.—1972.— 13 січ.
Булгаков М.А. Жизнь господина де Мольера / Подгот. текста и послесл. В.И.Лосева.— М.: Деловой центр, 1992,— 189 с. : ил.— (Загадки и тайны судьбы).
Ж.Б.Мольер: [Ряд фотографій] // Бордонов Ж. Мольер / Пер. с фр.: С.И.Великовского, Ю.А.Гинзбурга.— М., 1983.— Вклейка між с. 414—415.
Джерело: Великий майстер сміху // Календар знаменних і пам'ятних дат / Національна парламентська бібліотека України, Книжкова палата України. - 2001. - № 1. - С. 44 - 51.
Після закінчення навчання, Жан Батіст склав іспит на звання ліценціата прав при юридичному факультеті Орлеанського університету й навіть кілька разів виступив у суді.
Однак мрії про театр не залишають юнака. У 1643 р. він остаточно вирішує присвятити своє життя мистецтву. Заради театру відмовляється від кар'єри адвоката, від звань придворного шпалерника і королівського камердинера, створює власний "Блискучий театр" на гроші, отримані у спадок від матері. Тоді ж з'являється його псевдонім "Мольєр". Утім грошей вистачило ненадовго. Почався рік провалів. У 1645 р. "Блискучий театр" зазнав краху. За борги Мольєра садять до в'язниці, звідки його визволяє батько.
Невдовзі Мольєр із товаришами приєднується до мандрівної трупи й вирушає до провінції. У 1650 р. він стає головою трупи. У той час акторів, а ще й з мандрівних театрів, не вважали за людей. їм доводилося спати на соломі, грати у хлівах. Зрідка щастило: якийсь вельможа запрошував трупу до свого замку або актори потрапляли до міста, де щедро платили.
Часи були не дуже прийнятні для розваг — закінчувалась Тридцятирічна війна. Іноді акторам доводилось знаходитись дуже близько до місця воєнних дій. Мольєр особливо не вникав у політику, але відчував гарячу віру народу в перемогу справедливості. Мандри мольєрівської трупи не можна було назвати вдалими: комедіантів часто переслідували впливові духовні ієрархи, постановки не витримував конкуренції з веселими італійськими фарсами акторів-імпровізаторів.
Потрібні були кошти, а їх міг забезпечити тільки цікавий репертуар. Щоб привернути увагу публіки, Мольєр відмовився від амплуа трагіка й сам узявся за перо. Почав з одноактних комедій інтриги в традиціях французького фарсу. Переробляв італійські фарси, пристосовуючи їх до французьких умов, потім став вводити в них оригінальний елемент і, нарешті, почав писати самостійно.
Мольєр геніально поєднав народну сцену з основами літературної комедії. Публіка одразу ж оцінила це нововведення. Так з'явилися веселі одноактні п'єси "Закоханий лікар" і "Ревнощі Барбульє".
Упродовж 1655—1656 рр. він пише перші справжні віршовані комедії "Навіжений", "З нагоди кохання", в яких блискуче виконує роль дотепного слуги. Характерною рисою Мольєра вважається єдність літературної та акторської творчості. Він увійшов у театральний світ актором і, знаходячись на підмостках, продовжував традиції французького театру відповідно до вимог нового жанру — високої комедії.
Однак сам Мольєр бачив себе трагіком. До комедії він йшов довгих тринадцять років. За цей час змінилася і доля його трупи. Злидні, поневіряння лишились позаду. Трупа поповнилася талановитими акторами, мала багатий реквізит. Спершу вона осіла в Ліоні, заживши слави найкращого з провінційних театрів. Особливо славився її комедійний репертуар.
Щоб завоювати серця паризької публіки, Мольєр мусив знайти мецената. Ним став брат короля Філіп Орлеанський. У Гвардійському залі Старого Луврського палацу виросла сцена. Людовіку XIV сподобались актори, тож перший бій за паризьку сцену було виграно. Трупі призначили королівську пенсію. Віднині Мольєру — драматургові, а згодом і начальникові придворних розваг, доводилося рахуватися з особою його величності короля Людовіка XIV.
До літератури, особливо до театру, король ставився поблажливо, оскільки дуже любив розваги і сам охоче брав участь у балетах чи маскарадах. Не змінилося це ставлення августійшої особи навіть тоді, коли гостре Мольєрове перо спрямувалося проти панівних класів Франції і їхньої опори — католицької церкви.
Найбільший успіх мали комедійні вистави. 1660 р. Мольєр виступив з п'єсою "Кумедні манірниці", яку написав вже у Парижі. У ній він дозволив собі посягнути на "святе святих" столичної знаті — закони моди, поведінки, літературні смаки, витіювату салонну мову, яка була незрозумілою простим людям. Склалася навіть загроза заборони комедії, але юний король щиро сміявся і це вирішило долю п'єси. Утім Мольєр запевнив, що мав на увазі не столичних дам, а провінціалок. У міському театрі п'єса йшла з незмінним успіхом тридцять вісім разів й засвідчила перемогу Мольєра.
Реакційне придворне дворянство не пробачило драматургові сатири на себе у "Кумедних манірницях" і "Надокучливих" (1661). Воно й докладали багато зусиль, щоб розігнати трупу Мольєра. Головний наглядач королівських споруд віддав наказ знищити будинок театру, оскільки на його місці мали побудувати палацову колонаду. Акторів вигнали з театру так спішно, що вони не встигли забрати навіть декорацій, які відразу немилосердно знищили.
Але король не бажав позбавляти себе улюбленої розваги й віддав розпорядження надати трупі Мольєра помешкання Пале-Рояль, що залишилося у спадщину від колись всемогутнього кардинала Рішельє. Ремонт приміщення був здійснений коштами королівської скарбниці.
У 1661 вже на сцені Пале-Рояля, люб'язно наданого королем, відбулася постановка п'єси "Школа чоловіків". У ній порушувалися нові для французького театру етичні проблеми виховання молодих дівчат.
Першою високою комедіею Мольєра стає "Школа жінок" (1663). Конфлікт цієї комедії нового типу був побудований на реальних протиріччях дійсності. Персонажі п'єси виступали не тільки у своїй комічній сутності, а й мали суб'єктивні, а подекуди навіть трагічні переживання. На відміну від "Школи чоловіків" спектакль "Школа жінок" був показаний у динаміці розвитку.
Сам Мольєр вважав, що покликання справжньої комедії — відображати людські недоліки, вдачу, не торкаючись особистості.
Національні народні традиції в комедіях Мольєра поєднуються з елементами класицизму. Так від класицизму походить раціоналістичність Мольєра, його інтерес до громадянських проблем, вміння вибрати з гущі життя основне, типове.
У цей час Мольєр закохався в дев'ятнадцятирічну актрису свого театру Арманду Бежар. Ще в далекі роки мандрівного життя в фургонах з'явилось у трупі Мольєра маленьке худорляве дівча, яке провідна актриса театру Мадлена Бежар назвала своєю молодшою сестричкою, а всі інші вважали її за дочку. Жвава, спритна, вона виконувала дитячі ролі. Мольєр ставився до неї прихильно. Коли Арманда підросла, почав вчити її акторському мистецтву. У 1662 р. вони узяли шлюб. Весілля було невеселим. Мов скам'яніла стояла у церкві Мадлена, котра стільки довгих літ була Моль-єрові вірною подругою. Дехто з акторів не прийшов зовсім. А за спиною Мольєра зловмисники вже плели сповнені отрути вигадки, нашіптували, що наречена — його з Мадлен дочка. Ці плітки вщухли тільки після того, як сам король погодився стати хрещеним батьком маленького Луї першого сина Арманди і Мольєра.
Мольєр був людиною слабкого здоров'я, меланхолічним, ревнивим та нестримним. Арманда — легковажною й кокетливою. Дехто бачив у п'єсах "Школа чоловіків", "Школа жінок", "Міщанин-шляхтич" (1671) та "Хворий, та й годі" (1674) розповідь про сімейні стосунки самого Мольєра.
Вершиною творчості Мольєра стала комедія "Тартюф", яка була показана під час свят, влаштованих королем у парках Версалю у 1664 р.
Поява цієї п'єси була вельми вчасною. Саме тоді у Франції активно діяло напівлегальне "Товариство святих дарів" — організація Ватикану, в якій брали участь дуже високі особи, навіть королева Анна Австрійська. Товариство боролося з усяким "вільнодумством", яким вважало й театр, і прагнуло перебудувати французьке суспільство на основах католицизму. Маючи широку агентурну мережу, воно засилало своїх людей у "підозрілі сім'ї", збирало проти них компрометуючі відомості і віддавало "злочинців" до рук духовної поліції.
Типовий образ такого агента гості короля несподівано побачили в реалістичній комедії "Тартюф". Знатна публіка була вражена й обурена.
Персонаж, який уособлював лицемірство, ханжество і підлість духівництва під маскою благопристойності і брехливого благочестя, викликав переполох і прокльони на адресу автора з боку релігійної знаті. Дійшло до вимоги заборонити постановку спектаклю. Мольєр декілька разів переробляв комедію, зашифровував її антирелігійний характер, але все одно, під будь-яким ім'ям, впізнавався чернець, чия брехлива мораль була прикрита сутаною. Утім, її не могли замаскувати і світські вбрання. Боротьба за театральні підмостки, за "Тартюфа" тривала п'ять років, і тільки в 1669 р., після смерті королеви-матері, палкої прихильниці партії священиків, комедія була дозволена до постановки й мала бурхливий політичний успіх.
Осміяне духовенство вимагало, щоб зухвалого комедіанта разом з його "Тартюфом" привселюдно спалили. Та Мольєр не відступив. Великий комедіограф вкотре переробляє п'єсу. Застерігши короля, що зовсім припинить писати комедії, якщо "Тартюфові" не знайдеться місце на сцені, він у 1669 р. домігся дозволу на постановку.
Поки точилася боротьба за "Тартюфа", Мольєр поставив нову комедію - "Дон Жуан, або Кам'яний гість" (пост. 1665, вид. 1683). Сміливо відкинувши релігійне трактування сюжету, Мольєр замінив його соціальною сатирою, пов'язуючи безкарну сваволю Дон Жуана з його аристократичним походженням. Він — веселий, розумний, дотепний, хоробрий. Проте усі ці риси героя збережені на зло. Зневажаючи всі людські моральні закони задля власної насолоди, Дон Жуан закохує в себе жінок, а потім кидає, байдужий до їхньої подальшої долі та страждань.
Комедію спіткала нещаслива доля. Йшла вона з великим успіхом, а після п'ятнадцятої вистави зникла з афіш і при житті Мольєра більше не з'являлась. Його знову звинуватили у безбожництві й вимагали відлучити від церкви. По смерті Мольєра п'єсу знову ставили, але вже у переробці.
З 1664 р. трупа Мольєра стала королівською. Церковники та вельможі не могли вже чимось реально зашкодити Мольєрові. Можна було лізти йому в душу, пишучи пасквілі та памфлети, сварити з друзями, зманювати акторів, брудними руками копирсатись в його родинному житті, але як драматург він став недосяжним. Щоб мати змогу ставити свої справжні комедії, Мольєр на догоду королю створює пишні видовища на кшталт "Принцеси Елідської", "Блискучих коханок", "Психеї", у постановці яких беруть участь придворні, і навіть сам король. Він пише королю вірнопідданські звернення, складає присвяти, щедро сплітаючи лестощі й компліменти. Хто їх читатиме, крім короля?!
А п'єси побачать усі. І посміються. О, він умів смішити... Цього похмурого і мовчазного чоловіка не можна було впізнати, коли його нога торкалася помосту сцени. Глухуватий голос ставав напрочуд гучним і виразним. Ніхто у всьому театральному Парижі не вмів так весело, дотепно розмовляти із глядачами. Такі бесіди, за тогочасним звичаєм, відбувалися після кожної вистави. Виходу Мольєра чекали, ніби другого спектаклю. У комічних ролях митець був просто неперевершеним. Виконуючи головні ролі у своїх веселих фарсах ("Лікар мимоволі", "Витівки Скопена"), він грав променисто, весело, з тільки йому притаманною акторською вигадливістю. Чого тільки не вмів робити зі своїм незграбним тілом, які перли не промовляв своїми товстими губами; майстерно використовував навіть заїкання. А коли спускалася завіса, весела маска враз спадала з його обличчя й він перетворювався на похмурого дражливого буркотуна.
Тим часом автор веселих комедій ставав дедалі сумнішим. Кепсько складалося і родинне життя. Королівський хрещеник помер, не доживши і до року. По Парижу ходили плітки щодо якихось любовних пригод дружини Мольєра Арманди. Вдома не вщухали сварки. Згодом помер батько, так і не зрозумівши секрету успіху сина-комедіанта, веселий комік Гро Рене. У маленькій кімнатці на верхньому поверсі його будинку згасла його давня вірна подруга Мадлена Бежар. Помер, не проживши і місяця, другий, такий жаданий син.
В цей час він пише комедію "Мізантроп" (1667), де головна дійова особа — позитивний герой, образ якого лише намічався в попередніх комедіях Мольєра. Альсест — освічений молодик, який живе у вищих колах суспільства, почуваючи себе в цьому середовищі самотнім і нещасним, бо інтереси знаті йому чужі й огидні. Він любить молоду вдову Селімену, легковажну кокетку, котра "крутить голови" багатьом. Альсест вірить, що вона стане іншою, але швидко пересвідчується у марності своїх сподівань. Розчарований, озлоблений, вирішує він піти "геть від розбійників з огидного вертепу".
Ця коротка історія боротьби чесної, безкомпромісної, людини з вищим світом. Цілком закономірна її поразка дає можливість Мольєрові сатиричними барвами змалювати тогочасне суспільство, викрити його порожнечу та розбещеність.
17 лютого 1673 року в Пале-Роялі йшла п'єса "Хворий, та й годі". Зранку Мольєр почував себе гірше, ніж завжди. Його близькі та друзі благали відмінити виставу, але він вийшов на сцену. Під час останньої дії актор упав в крісло, але одразу ж підвівся і дограв роль до кінця. Завіса опустилася. На ношах Мольєра доставили додому. Ні лікар, ні священик не схотіли іти до комедіанта, за яким тяглася дурна слава безбожника. Помер він без сповіді — ховати таку людину за правилами церкви було заборонено. Тоді король зробив останню "милість" начальникові своїх розваг, наказавши поховати його так, щоб "уникнути і урочистості, і скандалу". Ховали Мольєра вночі при світлі смолоскипів на кладовищі святого Жозефа у кутку, призначеному для самогубців та нехрещених дітей. Але прості парижани все ж провели його в останній шлях. Незважаючи на нічну пору, за труною йшло майже 800 чоловік.
Цікава доля комедій Мольєра на батьківщині драматурга. До середини 1960-х років роль хранителя мольєрівського репертуару відігравав театр Французької комедії ("Комеді Франсез"), що утворився з трупи Мольєра через сім років після його смерті й діє до цього часу. Неофіційна його назва — "Будинок Мольєра". На цій головній сцені Франції відбулося понад тридцять тисяч вистав Мольєрівських творів. Під бурхливі події молодіжного руху у Франції 1968 р. ці комедії були представлені масовому глядачеві. Нову постановку викликало святкування 350-річчя від дня народження та 300-річчя із дня смерті Мольєра. В Україні перші переробки та переклади творів Мольєра з'являються в першій половині XIX століття. В.Самійленко майстерно перекладав "Тартюфа", а пізніше — "Лікаря мимоволі". Найвизначніші діячі української культури були добре обізнані з творчістю Мольєра й високо оцінювали її. Згадки про великого французького комедіографа зустрічаємо у І.Франка, Лесі Українки та інших письменників. Вплив мольєрівських традицій помітний у деяких комедіях М.Кропивницького та І.Карпенка-Карого.
Твори, написані ним, й досі не втратили своєї актуальності. Його герої на багато століть пережили свого автора.
І сьогодні п'єси великого драматурга не сходять зі сцен багатьох театрів різних країн світу.
ЛІТЕРА ТУРА
Основні видання творів Жана Ба тіста Мольєра
Полное собрание сочинений: В 3-х т./ пер. с фр. ; под ред. Н.М.Любимова ; предисл.: Ю.А.Гинзбург, С.И.Великовского.— М: Искусство, 1985.— Т. 1—3.
Собрание сочинений: В 2 т. / пер. с фр. ; под ред.: Н.М.Любимова, С.С.Мокульского ; вступ, ст. и коммент. Г.Н.Бояджиева. — М.: Гослитиздат, 1957.— Т. 1—2.
Комеді ї: для ст. шк. віку / пер. з фр. ; передм. В.Пащенка. — К.: Веселка, 1993. — 384 с. — (Шк. б-ка).
Комедии / сост. Т.А.Мирошниченко. — Ростов н/Д: Феникс, 1997.— 535 с. : ил.— (Всемир. б-ка поэзии).
Міщанін-шляхтич : комедія / пер. І.Стешенка.— К.: Котигорошко, Лтд, 1993.— 77 с.
Пьесы: Тартюф; Мещанин во дворянстве / вступ. ст. Б.Бунич-Ремизова. — К.: Мистецтво. 1989.— 202 с. : ил. — (Шк. б-ка).
Про Жана Батіста Мольера
БояджиевГ. Великий реформатор комедии // Театр.— 1972.— № 1.— С. 111—124.
Градовсъкий A.B. Ми скрити вміємо заласся потайне...: " Тартюф" Ж.-Б. Мольера та Глитай, або ж Павук" М.Кропивницького // Зарубіж. л-ра в навч. закладах.— 1999.—№ 5. — С. 45—46.
Мареіиаль М. Мольер и современники: Как можно сочетать постановку современ. текстов с работой над Мольером? [Ст. фр. режиссёра ] // Театр.—1989.— № 7.— С. 104—105.
Планшон Р. "Адская машина": О пьесе Ж.-Б. Мольера "Жорж Данден"/ пер. с фр. // Театр — 1989 —№2,—С. 154—158.
Мультатули В.М. Мольер: Кн. для учащихся ст. кл. сред. шк.— 2-е изд., доп. — М.: Просвещение, 1988.— 142 е.: ил.— (Биогр. писателя).
Ривкіс Я Ф Жан Батісг Мольер // Укр. мова і л-ра в шк. — 1972.—№ 1.— С. 80—81
Розин В. Дон Жуан в зеркале гуманитарных наук: Несколько пристраст. споров специалистов о герое извест. комедии Мольера и о нём самом // Лит. учёба.— 1982 — № 1.—С. 107—115.
Саратовський В. Мольер // Всесвіт.— 1972.— № 1.— С. 200—204.
Сонгайло І Автор "Тартюфа" в краю Шевченка // Культура і життя.—1972.— 13 січ.
* * *
Булгаков М.А. Жизнь господина де Мольера / Подгот. текста и послесл. В.И.Лосева.— М.: Деловой центр, 1992,— 189 с. : ил.— (Загадки и тайны судьбы).
ІЛЮСТРАЦІЯ
Ж.Б.Мольер: [Ряд фотографій] // Бордонов Ж. Мольер / Пер. с фр.: С.И.Великовского, Ю.А.Гинзбурга.— М., 1983.— Вклейка між с. 414—415.
Джерело: Великий майстер сміху // Календар знаменних і пам'ятних дат / Національна парламентська бібліотека України, Книжкова палата України. - 2001. - № 1. - С. 44 - 51.
Немає коментарів:
Дописати коментар