Астрід Ліндгрен (1907—2002)

    Всесвітньо відома дитяча письменниця Астрід Ліндгрен народилась поблизу маленького містечка Віммербю, що у провінції Смоланд, на фермі Нас. З давніх-давен там розквітали різні ремесла. Смоланд — край відомих шведських сірників, країна склодувів і теслів. А ще він славиться своїми старовинними церквами, припорошеними курявою руїнами, де живуть легенди, казки й перекази.
   Батьки Астрід були працьовитими й добрими людьми, з почуттям гумору. Бабуся знала багато переказів та легенд, які з великим задоволенням розповідала онукам. Маленька Астрід росла жвавою дівчинкою, мала багато друзів, з якими гралася цілими днями. І батьки розуміли, що дитині дуже важливо виплескувати свою кипучу енергію.

   Усі їхні діти виявились вельми талановитими. Гуннар, брат Астрід, став членом шведського парламенту, писав гостру політичну сатиру. Сестра Стіна була перекладачкою, а Інгегерд — журналісткою.

   Після закінчення школи Астрід влаштувалась працювати у місцеву газету. Коли їй виповнилось вісімнадцять років, поїхала в Стокгольм, де вступила до школи секретарів. У 1931 р. вийшла заміж за Стуррє Ліндгрена. У шлюбі пізнала і жіноче і материнське щастя.

    Уява молодої жінки завжди була сповнена невичерпної фантазії, якою вона радо ділилася з дітьми.

    Якось її семирічна донька Карін, хворіючи на запалення легенів, попрохала розповісти про дівчинку на ім'я Пеппі Довгапанчоха. Так виникла незвичайна історія маленької дівчинки з дивним ім'ям.

    Пеппі вирізнялася надзвичайною хоробрістю і великим даром фантазії. Вона здатна була побороти циркового артиста, розкидати у різні боки поліцейських і злодіїв.

    Втім, все, що діялося з нею, — було лише мрією одинокої дитини. Пеппі вигадувала різні історії про свого батька, якого змило хвилею і який став негритянським королем. Тож і вона — негритянська принцеса. Пеппі — казково багата, мов троль. Вона дуже сильна, її ніхто не наважується образити. Пеппі сама зізнається, що всі ці історії — вигадка, але нічого не може із собою подіяти й продовжує фантазувати.

  Проте Пеппі Довгапанчоха — розумна дівчинка, винахідлива, добра, людяна, вона — справжня героїня. Її дуже люблять друзі Томмі та Аніка, інші діти маленького шведського містечка.

   Дітям Астрід дуже сподобались розповіді про Пеппі. їхні друзі залюбки слухали перекази цих історій.

    Письменницею Астрід Ліндгрен стала випадково. У 1944 р. вона зламала ногу й у зв'язку з вимушеною малорухомістю почала писати історії про Пеппі Довгупанчоху. Рукопис Астрід підготувала до дня народження дочки. Пізніше вона відправила його копію до редакції. І, не чекаючи звідти відповіді, почала писати нову книгу "Брітт-Марі полегшує серце". Астрід помітила, що їй дуже подобається писати. Над своїми майбутніми книжками вона працювала доти, поки не усвідомлювала, що краще зробити вже не зможе.

   Рукопис про Пеппі редакція повернула, але через рік Ліндгрен цю по-вість-казку відправила на конкурс дитячої книги до видавництва "Рабен-Шьогрен", де отримала першу премію. У 1945 р. книгу "Пеппі Довгапанчоха" було надруковано. Невдовзі з'явилися й наступні повісті: "Пеппі Довгапанчоха на борту корабля" (1946) та "Пеппі Довгапанчоха на острові Курекурредутов" (1948). Маленька героїня стала кумиром багатьох дівчат, саме вона допомогла їм стати більш сміливими й почуватися вільніше.

   Пеппі Довгупанчоху називають дівчинкою століття. В Англії книжки про неї розійшлись великим тиражем — 500 тис. примірників, їх переклали датською, фінською, голландською, англійською, російською, українською, японською та багатьма іншими мовами.

    Через деякий час з'явилися нові книги: "Ми всі з Буллербю" (1946—1952), "Mio, мій Mio" (1954). У повістях детективного жанру "Знаменитий детектив Блюмквіст"(1946), "Расмус-волоцюга" (1956), трилогії "Еміль з Леннеберги" (1963—1970) порушуються гострі соціальні проблеми, а в повістях для дорослих "Ми — на острові Сальткрока" (1964), "Брати Лев'яче Серце" (1977), "Роня, дочка розбійника" (1981) Ліндгрен обстоює ідеали гуманізму. Твори письменниці переклали 80 мовами, загальний тираж їх сягає 130 мільйонів примірників.

   У світі казок Астрід Ліндгрен, який вона сама називала найбільшим з усіх королівств, панують доброта й любов, він сповнений чудес, цікавих пригод, фантазії, ігор, щирого гумору. Письменниці вдалось повністю змінити думку про дитячу літературу як сентиментальну, морально-повчальну. В неї спої, особливі слова, що надають її книжкам своєрідності й неповторності. дс. трід внесла у дитячу літературу струмінь гармонійного гумору.

   У 1955 р. з'явився новий улюбленець дітей: Карлсон — герой перцю, частини книги "Карлсон, який живе на даху". Друга частина твору "Карлсон прилетів знов" була написана в 1962 р. Іноді Астрід стверджувала, щ0 Карлсон прилітає до неї і вона довго розмовляє з цим кумедним товстун-чиком.

   Пригоди Карлсона — це уява маленького хлопчика, який почувався самотнім у своїй родині. Тому він й вирішив вигадати собі друга. Карлсон наївний й по-дитячому вразливий, часто ображається. Його вислів: "Ну, я так не граюсь" — став крилатим не тільки в дітей, а й серед дорослих, оскільки вони, як і малеча, граються в свої ігри.

   Зі всього світу письменниці надсилали маленьких та великих Карлсонів, фабричних й саморобних. Одного разу, відвідавши Росію, вона подивилась у Московському театрі сатири виставу "Малюк і Карлсон". Астрід визнала Спартака Мішуліна найкращим Карлсоном, саме таким, якого вона створила. Як не дивно, але популярність Карлсона за кордоном більша, ніж у Швеції. Мультфільм про нього на батьківщині зробили лише нещодавно, за декілька місяців до смерті авторки.

   Астрід Ліндгрен написала за своє життя понад тридцять книжок. Вона лауреат багатьох шведських національних та міжнародних премій. Серед них — медаль, яка носить ім'я одного з літературних героїв дитячої літератури — Нільса Хольгерсона. Того самого, котрий літав над Швецією з гусячою зграєю. Ліндгрен — володарка ордена Усмішки, отриманого від польських дітей, Золотої медалі Г.К.Андерсена, яку присуджують кращим письменникам та ілюстраторам дитячих книг, премії ім. Льюїса Керолла, нагороди ЮНЕСКО. У Швеції заснована премія ім. Астрід Ліндгрен, яку до останнього року свого життя вона вручала кращим дитячим письменникам. Шведи присвоїли їй титул "Жінка століття".

   У Віммербю створений цілий світ Астрід Ліндгрен: вулиці Пустуна, Вишнева, Шипшинова долина, Замок розбійників, село Буллербі, Будинок Пеппі, мансарда Карлсона, Хутір Котячі Гаї... Всі будівлі за розмірами трохи менші, ніж звичайні. Подивитись на них приїздять багато туристів.

   Ще за життя письменниці встановлені пам'ятники. Один з них має такий вигляд: бронзова Астрід сидить на стільчику, тримаючи в руках книгу "Брати Лев'яче Серце", що закінчується висловом: "Я бачу світло". Насправді ж під кінець життя Астрід Ліндгрен майже осліпла...

   28 фудня 2002 року, за свідченням дочки Карін, Астрід Ліндгрен померла від небезпечної інфекційної хвороби. Звістка про її смерть за кілька годин облетіла всю Швецію. На похорон зібралось майже все населення країни. Відспівування покійної відбулося в Стокгольмському соборі Святого Петра. Поховали Астрід Ліндгрен в її рідному Віммербю.

   Книги видатної шведської письменниці позитивно вплинули на виховання кількох поколінь дітей різних країн і континентів. Вони всіх вчать добру, чесності, гуманності, непримиренності до зла.

ЛІТЕРА ТУРА

Основні видання творів Астрід Ліндгрен

Собрание сочинений : в 6 т. / сост., послеслов. и прим. Л. Брауде ; оформ. С. Григорьева ; ил. О. Маркиной, 1999. — Т. 1—6.

Малий і Карлсон, що живе на даху : повісті / пер. зі швед. О.Сенюк; Мал. І.Вікланд. — К: Веселка, 1982. — 357 с.: іл. — (Бібл. сер.).

Mio, мій Mio; Расмус-волоцюга; Брати Лев'яче Серце : повісті : для мол. шкіл, віку / пер. зі швед. О.Д.Сенюк; Мал. І.Вікланд, Е.Пальмквіста. — К: Веселка, 1990. — 432 с.: іл. — (Лауреати міжнар. премії ім. Г.Андерсена).

На острове Сальткрока : повести : для сред, и ст. школ, возраста, 1986, —621 с.

Пиппи Длинныйчулок : повесть-сказка / пер. со швед. Л.Ю.Брауде, Н.К.Беляковой ; рис. Е.Двоскиной, 1993. — 222 с.

Приключения Калле Блюмквиста / пер. со швед. Н.Городинской, 1991. —232 с.

Приключения Эмиля из Леннеберги : повесть / пер. со швед. Л.Лунгина ; рис. В.Васильева, 1977. —206 с.

Роня, дочь разбойника : повесть-сказка / пер. со швед. Л.Лунгиной ; рис. И.Викланд, 1987. — 192 е.: ил. — (Библ. сер.).

Три повести о Малыше и Карлсоне / пер. со швед. Л.Лунгиной ; рис. И.Викланд ; худож. оформ. М.Жукова. — К.: Веселка, 1988. — 413 е.: ил.

Про Астрід Ліндгрен

Брауде Л.Ю. Не хочу писать для взрослых : докум. очерк о жизни и творчестве А.Линдгрен., 1987,— 110с.

Кирпа Г. Вигадана правда Астрід Ліндгрен // Мол. гвардія. — 1986. — 12 квіт. 

Ліндгрен Астрід Анна Емілія (н. 14.ХІ. 1907) // Українська радянська енциклопедія: У 12 т./Редкол.: Бажан М.П. (голов, ред.) та ін. — К., 1978.—Т. 6.— С. 178.

Махров П. Лучшая в мире Астрид Линдгрен // Семья и шк. — 1982. — № 11. — С. 48—49.

Молнар A.M. На святкові іменини до Швеції: Фантаст, казка А.Ліндгрен "Пеппі Довгапанчоха" // Зарубіж. л-ра в навч. закл. — 1997. — № 10. — С. 28—32. 

Сердобольский О. Астрид, которая живёт везде // Эхо планеты. — 1996. — № 27. — С. 18—23.

Хоменко Н. "Мне жаль маленьких старичков, которых нельзя ничем удивить" // Сегодня. — 2002. — 6 февр. — С. 11.

28 січня у Швеції у віці 94 років померла відома шведська письменниця Астрід Ліндгрен // Україна молода. — 2002. — 30 січ. — С. 11.

ІЛЮСТРА ЦІЯ

А.Линдгрен [Ряд фотогр.] // Эхо планеты. — 1996. — № 27. — С. 18—23.

Джерело: Жінка сторіччя // Календар знаменних і пам'ятних дат / Національна парламентська бібліотека України, Книжкова палата України. - 2002. - № 4. - С. 52-56.