Сентименталізм

   Сентименталізм (франц. Sentimentalisme, від англ. Sentimental - чутливий, франц. Sentiment - почуття), художній напрям в літературі і мистецтві Западної Європи і Росії сер. 18 - поч. 19 ст. Іноді розглядається в рамках більш широкого культурного руху предромантизму, (за матеріалами: Bigenc, Theschooloflife, Krugosvet).

   Зародження сентименталізму пов'язано з переосмисленням раціоналістичних принципів класицизму з його монументальністю, ригористичністю і героїзмом, продуманістю норм і правил; важлива була і полеміка з компромісно-двоїстою мораллю рококо. Філософською основою сентименталізму став сенсуалізм (Дж. Локк), розвинений в працях А. Шефтсбері, згідно з поглядами якого мораль закладена в самій природі людини і пов'язана не з розумом, але з особливим «моральним почуттям»: людина володіє природженими здібностями відрізняти добро від зла і прагнути до доброчесності; через відкритий прояв почуттів він висловлює приналежність до суспільства і власну індивідуальність. Чутливість осмислюється як фундамент громадянського суспільства, тому на ранньому етапі сентименталізм виявляється близький просвітницьким ідеям виховання людини і вдосконалення світу. 

   Сентименталісти концентрують увагу на емоційній сфері людського життя - «життя серця» і «рухах душі»; на перший план висуваються незначні в масштабах історії, але важливі для конкретної долі події, що відбуваються в сім'ї, дружньому колі, між закоханими. Культ «природного» (в сентименталізм звичайно збігається з «моральним») в значній мірі сприяв популяризації теми природи, звернення до первозданних ландшафтів, а також до буднів сільських жителів - власників невеликих маєтків, сільських священиків, селян, в житті яких виявляється безпосередній зв'язок між природною чеснотою людини і «добротою» природи.

   Значний вплив на сентименталізм зробили ідеї Ж. Ж. Руссо про «природну людину», здатну зберегти свою моральну невинність і чистоту далеко від спокус цивілізації.

У літературі 

   У літературі сентименталізм спочатку оформився в англійській літературі. Його зародження пов'язано з поезією Дж. Томсона («Пори року», 1730), Е. Юнга («Нічні думи», 1742-45), Т. Грея («Елегія, написана на сільському цвинтарі», 1751); сентименталістичні тенденції помітні

в психологічних романах С. Річардсона, у пізнього Г. Філдінга, але найбільш яскраво втілені в творчості Л. Стерна (назва «сентименталізм» утвердилася в Європі після виходу в світ в 1768 його роману «Сентиментальна подорож по Франції та Італії» ); серед найзначніших представників - О. Голдсміт, Дж. Лілло і Е. Мур. У Франції з сентименталізмом пов'язано творчість Д. Дідро, Ж. Ж. Руссо (роман «Юлія, або Нова Елоїза», 1761, - вершина франц. сентименталізму), Ж. Ф. Мармонтеля, Ж. П. К. де Флоріана, Ж. А. Бернардена де Сен-П'єра, Детуша, П. К. Н. де Лашоссе; в Німеччині - Ф. Г. Клопштока, Г. Е. Лессінга, молодого І. В. Гете (роман «Страждання юного Вертера» 1774), К. Ф. Моріца, поетів «Союзу рощі» (Л. К. Г. Хьолті і ін.), Жан Поля; в Польщі - Ф. Карпіньського. 

Характерні жанри поезії сентименталізму - елегія, ідилія, послання; драматургії - слізна комедія, міщанська драма; в прозі переважають епістолярний роман, подорожні нотатки,

щоденники та ін. форми з яскраво вираженим сповідальним початком.

   Пізній сентименталізм відрізняє послідовний інтерес до ірраціонального в людській душі і в навколишньому світі, до сфери таємничого, непізнаного і страшного, який знаходить втілення в жанрі готичного роману. 

В архітектурі і образотворчому мистецтві

   В архітектурі і образотворчому мистецтві сентименталізм багато в чому стикається з рококо і класицизмом. Для ряду найбільших майстрів 2-й пол. 18 - поч. 19 ст. сентименталізм - лише одна зі складових їх творчості. У створенні пейзажних парків 18 ст. та в архітектурі розташованих в них невеликих палаців, павільйонів та ін. будівель знайшли відображення властиві сентименталізму культ природи, елегійні і пасторальні настрої (архітектори В. Кент, В. Чемберс у Великобританії, Ж. А. Габріель, Р. Мік у Франції, Ф. В. Ердмансдорф в Німеччині; в Росії - Ч. Камерон, П. ді Г. Гонзага, В. І. Нейолов). В образотворчому мистецтві характерними ознаками сентименталізму можна вважати ніжність, витонченість моделювання і колористичних відтінків, легкість далей, листя і т. п .; загальний відбиток шляхетної простоти; твердження самоцінності внутр. світу людини - в поетичних жіночих, юнацьких і дитячих портретах скульпторів Е. М. Фальконе, М. І. Козловського, живописців Ж. Б. Грез, Ж. Л. Вуаля, М. Л. Е. Елізабет Віже-Лебрен, Т. Гейнсборо, А. Кауфман, В. Л. Боровиковського, в меланхолійних пейзажах з античними руїнами і парковими будівлями Ю. Робера, Семена Ф. Щедріна та ін.

У музиці

   У музиці виразниками сентиментальних настроїв були К. Ф. Е. Бах і ін. Представники берлінської школи сер. - 2-й пол. 18 в., в Росії - О. А. Козловський. Естетика сентименталізму зробила прямий вплив на розвиток опери: в характеристиці персонажів акцентувались багатство і витонченість емоцій, вроджене благородство. Улюбленим став сюжетний мотив «випробування чесноти», де високі моральні якості головного героя (в комічній опері зазвичай простолюдина) протиставляються аморалізм його супротивників. Найвиразніше сентименталізм проявився в операх («Сільський чаклун» Ж. Ж. Руссо, 1752). У 1760-70-х рр. опери в руслі естетики сентименталізму створювали П. А. Монсіньї, Ф. Філідор, А. Е. М. Гретрі. Представники сентименталізму в італійській опері - Н. Піччінні, П. Анфоссі, частково Дж. Паїзієлло («Ніна, або Божевільна від кохання», 1789). У руслі сентименталізму робилися спроби якісно нового синтезу музики і драматичної дії в жанрі мелодрами.

У сценічному мистецтві

   У сценічному мистецтві теоретичні основи сентименталізму були закладені працями Ж. Ж. Руссо («Лист до Аламберу про видовища», 1758), Л. С. Мерсьє («Про театр, або Новий досвід про драматичне мистецтво», 1773), Я. Ленца («Нотатки про театр», 1774). Новий репертуар, відмова від раціоналістичного методу, від декламації і статурності класицизму, культ почуття і поглиблений інтерес до внутрішнього світу людини вимагали від актора розробки побутової поведінки персонажів, показу розвитку образу, передачі інтонацій живої схвильованої розмовної мови. Все це сприяло накопиченню реалістичних тенденцій в акторському мистецтві, що в різному ступені проявилися в творчості видатних акторів 2-ї пол. 18 ст. - Д. Гарріка (Великобританія), Ф. Л. Шредера і І. Ф. Брокмана (Німеччина).  

Література:

* Апресян Р.Г. Из истории европейской этики нового времени (этический сентиментализм) : учеб. метод. пособие / Р.Г. Апресян ; Моск. гос. ун-т им. М.В. Ломоносова, Каф. этики филос. фак. – Москва : Издательство Московского университета, 1986. – 81 с.   

* Сентименталізм // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. –  Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. – Буенос-Айрес, 1965. – Т. 7, кн. XIV : Літери Сен – Сті. – С. 1718-1719. 

* Сентименталізм // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. – Київ : ВЦ «Академія», 2007. – Т. 2 : М – Я. – С. 381-382.

* Сентименталізм // Лексикон загального та порівняльного літературознавства. – Чернівці: Золоті литаври / голова ред. А. Волков. – 2001. – С. 516-518. – 634 с.

* Чик Д. Ч. Сентименталізм: термінологічне окреслення в літературознавчому дискурсі / Д. Ч. Чик // Нова філологія : [зб. наук. праць / редкол. : В. М. Манакін (гол. ред.), Р. К. Махачашвілі (відп. секретар) та ін.]. — Запоріжжя : ЗНУ, 2009. - № 36. - С. 86-91.

* Чуприна Н. Рококо и сентиментализм как генезис этики-эстетики бидермайера (на примере клавирного фортепианного творчества рубежа XVIII-XIX ст.) // Музичне мистецтво і культура : науковий вісник / М-во культури України ; Одес. нац. муз. акад. ім. А.В. Нежданової ; редкол.: О.В. Сокол, О.І. Самойленко, О.М. Маркова [та ін.]. – Одеса, 2015. – Вип. 21. – С. 96-106

* Шалагінов Б. Б. Література сентименталізму в Англії / Б.Б. Шалагінов // Зарубіжна література в навчальних закладах. - 2004. - № 7. - С. 9-14. 

* Шалагінов Б. Сентименталізм у Франції. Руссо / Б. Шалагінов // Зарубіжна література в навчальних закладах. - 2004. - № 6. - С. 4-7.