четвер, 8 жовтня 2020 р.

Іво Андрич (1892-1975) - югославський прозаїк, поет і дипломат

   Іво Андрич народився 10 жовтня 1892 року в селі Долака в Боснії. Батько, ремісник, помер, коли синові було три роки і мама була змушена перевезти його до батьків чоловіка в Вишеград. У цьому містечку колишньої Австро-Угорської імперії пройшло все дитинство майбутнього літератора, і тут же він закінчив загальну школу, (за матеріалами: B
elletrist, C-cafe, Allsoch).
   Іво отримав суворе католицьке виховання. З раннього дитинства жив у країні, де міг спостерігати змішання культур різних народностей, що населяли Боснію, - від турків-мусульман до католиків і православних. Будучи в 19 столітті об'єктом імперських зазіхань Австро-Угорщини і Росії, Боснія у 1908 році офіційно була анексована Австро-Угорщиною.
   Незабаром після цієї події Андрич, будучи учнем гімназії, вступив в
Сараєво в революційну організацію «Млада Босна», члени якої боролися за визволення Боснії від панування Австро-Угорщини і за об'єднання і незалежність південних слов'ян. Коли Гаврило Прінсип 28 червня 1914 року вбив ерц-герцога Франца-Фердинанда, були заарештовані багато членів організації, в тому числі і Андрич, якого засудили до 3 років тюремного ув'язнення. У в'язниці мав можливість читати Ф. Достоєвського і датського філософа С. К'єркегора, погляди яких зробили на нього значний вплив. Під їх впливом Іво пише дві книги віршів «З моря» (1918) і «Хвилювання» (1920).
   Після війни багато подорожував, вивчав філософію, філологію, історію в університетах Загреба, Відня, Кракова та Граца. У 1923 році отримав ступінь доктора, захистивши дисертацію про культуру Боснії.
   Починає дипломатичну кар'єру: представляє в Європі Королівство сербів, хорватів і словенців, яке утворилося після закінчення війни і в 1929 році отримало назву Югославії. Обіймав дипломатичні пости в різних європейських столицях, що залишало мало часу для занять літературою. Незважаючи на завантаженість роботою, пише перше оповідання, яке було опубліковано в 1920 році. З 1924 по 1936 рік побачили світ ще три збірки оповідань, багато в чому заснованих на фольклорі та історії народностей Боснії, проза, в якій наявні мотиви марності і суєтності людських пристрастей.
   У 1939 році призначений послом Югославії у фашистській Німеччині, і залишався в Берліні аж до початку німецького вторгнення в Югославію в квітні 1941 року. Переїхав в Белград за кілька годин до першого бомбардування столиці. Практично весь час німецької окупації Югославії знаходився під фактичним домашнім арештом у своїй белградській квартирі, не маючи можливості брати участь в Опорі. Енергія вимагала виходу, і саме в 1941-1945 роках він створює свої кращі, найвидатніші прозові твори, трилогію: «Міст на Дрині», «Травницька хроніка», «Панночка». Всі три частини побачили світ лише в 1945 році.
   Після війни популярність Іво Андрича в Югославії зростає як на дріжджах. Раніше критики
вважали його швидше побутописцем, тепер готові віддати йому пальму першості в югославській літературі і говорять про нього як про письменника, який намацав «хворі точки», де схрещуються проблеми всього суспільства і його історії.
   Пише «Нові історії» (1948) - збірка оповідань про Другу світову війну і післявоєнний період, «Проклятий двір» (1954) - повість, де від імені одного з в'язнів-боснійців розповідається про важке життя ув'язнених в період турецького панування.
   У 1959 році влаштовується його особисте життя - він одружується на Міліці Бабич, художниці-декораторці Белградського національного театру. Обраний депутатом Союзної народної скупщини від Боснії.
   У 1961 році Іво Андрич отримує Нобелівську премію з літератури «за силу епічного дарування, що дозволила у всій повноті розкрити людські долі і проблеми, пов'язані з історією його країни». На думку представника Шведської академії, Андрич використовує народні боснійські легенди і приходить з їх допомогою до розуміння філософських істин.
   Залишок життя провів у Югославії, користувався пошаною і повагою, отримав премію «За працю всього життя», яку зазвичай присуджували політикам і вченим.
   Помер 13 березня 1975 року в Белграді від інсульту. 
Література: 
* Андрич И. Барышня : роман / Андрич И. ; пер. с серб.-хорв. О. Кутасова ; [предисл. М. Богданова]. – Москва : Гослитиздат, 1962. – 232 с. 
* Андрич І. Зеко : повісті та оповідання : пер. с серб.-хорв. / Андрич І. – Київ : ДЛВ, 1958. – 370] с. 
* Андрич И. Избранное / Андрич И. ; пер. с серб.-хорв. Т. Попова. – Москва : Радуга, 1983. – 496 с. 
* Андрич І. Міст на Дрині : Вишеградська хроніка / Андрич І. ; з серб.-хорв. пер. С. Паньо. – 2 вид. перекладу. – Київ : Дніпро, 1977. – 336 с. 
* Андрич І. Притча про візирового слона, та інші новели / Андрич І. ; пер. з серб.-хорв. Іван Ющук ; [іл. Ю.А. Чеканюк]. – Київ : Дніпро, 1973. – 331 с.  
* Андрич І. Проклятий двір / Андрич І. – Київ : Радянський письменник, 1957. – 112 с. 
* Андрич И. Травницкая хроника : [романы и повести] : пер. с серб. / Иво Андрич ; [послесл. О. Кутасовой]. – Кишинев : Лит. артистикэ, 1979. – 608 с. 
* Андрич И. ...Человеку и человечеству / Иво Андрич. – Москва : Радуга, 1983. – 507 с. 
* Рудяков П. Між вічністю і часом: життя і творчість Іво Андрича : навч. посіб. / П. Рудяков; КНУ ім Т. Шевченка. – Київ : Український центр духовної культури, 2000. – 144с.

Немає коментарів:

Дописати коментар