Бруталізм - напрям у дизайні та архітектурі

    Серед усіх міжнародних стилів в архітектурі ХХ століття бруталізм займає особливе місце. Саме в цьому стилі створювалися по-справжньому вражаючі будинки. Назва стилю походить від французького словосполучення bétonbrut - «необроблений бетон», застосованого геніальним новатором Ле Корбюзьє у 50-ті роки ХХ століття для опису нового типу оздоблення будівель. Воно мало на увазі відсутність лицьової обробки, і навіть збереження відбитків опалубки для створення особливої ​​фактури зовнішніх стін. Уславленого архітектора вважають одним із родоначальників стилю, хоча в Англії, де бруталізм зародився, він не збудував жодної будівлі. Проте його проекти дуже добре вписувалися в концепцію стилю, (за матеріалами: Domvremonte, Academic, Rehouz, Realty).

    Передбачив появу бруталізму і німецький архітектор Фрідріх Таммс, коли почав використовувати армований бетон. Він «подарував» цьому стилю неповторну пластичність об'ємних форм, чим запрограмував істотну відмінність бруталізму, від прямолінійного модернізму попередніх років. 

    Остаточно як стиль, бруталізм склався у Великій Британії, в 1950-1970 роках. Архітектурний критик Рейнер Бенем уперше використав цей термін у 1954 році, аналізуючи проект Smithson's school в Англійському графстві Норфолк. Його автори та основоположники бруталізму - сімейне подружжя архітекторів Елісон і Пітер Смітсони. Після Великобританії стиль утвердився у Європі, Америці, Канаді, Бразилії, Японії та у Радянському Союзі. 

    Після Другої світової війни багато будівель у Великобританії перетворилися на руїни, а будматеріалів не вистачало. Архітектори почали використовувати дешеві необроблені матеріали, створюючи будинки з бетонними фасадами. Ідею позитивно прийняли у всьому світі, але спочатку бруталізм вважався прийнятним лише для адміністративних будівель. 

    Основні ознаки стилю: функціональність; урбаністичність вигляду будівель бруталізму, підкреслена масивність форм та конструкцій; сміливість, складність композиційних рішень, що відбивають, на думку архітекторів-бруталістів, «усю складність життя»; поверхні будівельних матеріалів не декоруються, експоновані у тому природному вигляді («чесність матеріалів» - принцип, висхідний до Дж. Рескіну і англійського руху «мистецтва і ремесла»); міжнародний характер; переважаючий будівельний матеріал - залізобетон; комплексний, містобудівний підхід до архітектурного замовлення. 

    Найбільш відомі споруди бруталізму у Великій Британії: Школа в Ханстентоні, Норфолк, 1949-54, будівлі офісів (три висотні будівлі) видавництва журналу «Економіст», Лондон (1959-64), комплекс багатоквартирних будинків «Робін Гуд Гарденс» (1969-1972, Лондон), Національний театр у Лондоні (1976), Олександр Флемінг Хауз, Newington Causeway, Лондон (1960-63), Треллік Тауер (Trellick Tower) у Північному Кенсінгтоні, Лондон, галерея Hayward на південному березі Темзи, Лондон (1968), школа в Пімліко, Вестмінстер, Лондон. (1966-1970).

Бруталізм в інтер'єрі

    Стиль використовується в сучасних будинках та квартирах, переважно в новобудовах. Бетонні стелі та стіни залишають без шпаклівки та кольору, максимум – покривають матовим лаком. Комбінують натуральні матеріали: камінь, скло, листове залізо, бетон та дерев'яні поверхні в одній кімнаті.

    Крім обробки, у протиставленому гламуру бруталізму важливо

приділити увагу наповненню інтер'єру: обмежена кількість предметів: вони мають бути функціональними та без декору; вбудовані меблі вздовж стін, строга геометрія простору; кольори лаконічні; яскраві акценти допустимі, але у приміщенні повинні переважати максимум один-два відтінки; меблі виконані з натуральних матеріалів у їхньому природному вигляді; світло в кімнаті максимально природне - вуличне освітлення доповнюють лампами в мінімалістичному виконанні; металеві комунікаційні труби не приховують, а роблять елементами декору, наприклад, виділяючи контрастним кольором. Рослини, картини та фотографії прийнятні, але їх має бути небагато.

Література: 

* Дерябіна О. О. Елісон та Пітер Смітсон : теоретична концепція бруталізма / О. О. Дерябіна // Сучасні проблеми архітектури та містобудування. - 2020. - Вип. 56. - С. 42-51.