Жан Кокто (1889-1963) - французький письменник, актор, художник, режисер

    Жан Моріс Ежен Клеман Кокто – французький прозаїк, поет, драматург, художник та кінорежисер; одна з найбільших постатей у французькій літературі XX століття - народився 5 липня 1889 в Мезон-Лаффіт (Франція) у сім'ї людей забезпечених, різнобічних та творчих. Батько, який зробив кар'єру адвоката, непогано малював на аматорському рівні. Коли синові виповнилося 9 років, звів рахунки із життям. Подія до глибини душі вразила маленького Жана, у майбутньому він назве смерть «моєю коханою» і зробить цю тему центральною у багатьох творах, (за матеріалами: 24smi, Md-eksperiment, Stoneforest).

    Вихованням та освітою дитини зайнявся дід. Дід Кокто влаштовував вдома аматорські концерти, був меломаном і колекціонером, зокрема музичних інструментів. У сімейній колекції були картини Енгра, Делакруа, грецькі статуї. Своїм вихованням та освітою, як вважав Жан Кокто, він був завдячує своєму дідові. 

    Жан навчався в одному з найкращих ліцеїв Парижа – ліцеї Кондорсі. У 1910-1920 сформувався як поет, віддав данину дадаїзму у збірці «Вірші» та сюрреалізму у збірці поезії «Опера». 

    Став особливо відомий як художник-графік, був відданий кубізму. Художнє сприйняття та

мислення Жана Кокто формувалося під впливом естетики, поглядів та співпраці з Еріком Саті, а також російського балету Сергія Дягілєва, музики Ігоря Стравінського, мистецьких робіт Пабло Пікассо та поезії Гійома Аполлінера. 

    З середини 1910-х увійшов у художні кола Парижа, познайомився з Марселем Прустом, Андре Жідом, Сергієм Дягілєвим, Пабло Пікассо, Еріком Саті та іншими, вплинув на сюрреалістів (потім увійшов у конфлікт з А. Бретоном), пізніше зблизився з та Едіт Піаф. 

    З 1916 видавався в літературному американському журналі «Літтл Ревю», заснованому Джейн Хіп та Маргарет Андерсон. Особливе значення для Жана Кокто мав скандально легендарний балет Саті-Пікассо-Кокто Парад, поставлений у травні 1917 російським балетом Дягілєва в Парижі. Гучна прем'єра «першої сюрреалістичної вистави» в історії зробила ім'я не тільки Кокто, а й усім іншим учасникам цієї епатажної вистави. 

    Спілкування з Еріком Саті, одним із найдивніших композиторів XX століття, мало найбільше значення для формування і творчого, і особистого почерку Кокто. П'ять років по тому Жан Кокто спільно з Еріком Саті і за підтримки відомого критика Анрі Колле ініціював створення знаменитого французького гурту «Шести» молодих композиторів. 

    У 1932-1934 жив із російською актрисою, княжною Наталією Павлівною Палей; пара розлучилася після того, як Палей втратила дитину від Кокто. Жан Кокто був бісексуалом, чого ніколи не заперечував. З 1937 і до його смерті в 1963, супутником життя Кокто був актор Жан Маре, який починав з ролей у його фільмах. 

    У роки Другої світової війни засудив колабораціоністський режим Віші. 

    Також Кокто виступав сценаристом фільмів Жана Деланнуа («Вічне повернення», 1943; «Принцеса Клевська», 1960), Робера Брессона («Дами Булонського лісу», 1945) та ін. Роман «Жахливі діти» був 1950-го екранізований. Пізніше той же сюжет було перероблено Гілбертом Адером і втілено Бернардо Бертолуччі у фільмі «Мрійники» (2003). П'єса «Двоголовий орел» лягла в основу фільму Мікеланджело Антоніоні «Таємниця Обервальда», а у Педро Альмодовара у фільмі «Закон бажання» показана постановка п'єси Кокто «Людський голос». 

    Жан Кокто є автором 24 вітражів у церкві Сен-Максимен у столиці Лотарингії, місті Мец (Франція), створених останніми роками його життя (1962-1963), та творцем фресок із життя Святого Петра для каплиці у Вільфранш-сюр-Мер. 

    У 1949 році був нагороджений орденом Почесного легіону. У 1955 р. був обраний членом Французької Академії, Королівської академії французької мови та літератури Бельгії, Королівської Академії Бельгії. Кокто – командор ордену Почесного легіону, член Академії Малларме, багатьох національних Академій світу, почесний президент Канського кінофестивалю, Академії джазу та ін. 

    Жан Кокто помер від серцевого нападу 11 жовтня 1963 року у Мійї-ла-Форі (Франція). 

Література: 

* Кокто Ж. Людський голос / Жан Кокто ; пер. з фр. Оксани Соловей. - Мюнхен : Сучасність, 1974. - 47 с. 

* Кокто Ж. Поезія / Жан Кокто // Вечорова гармонія : / пер. з фр. І. Ю. Петровція. - Ужгород : Карпати, 2004. 

* Гринишина М. Тексти Жана Кокто в європейському музичному театрі першої половини ХХ століття / М. Гринишина // Актуальні проблеми мистецької практики і мистецтвознавчої науки. - 2012. - Вип. 4. - С. 193-202. 

* Неодноманітне життя. 130 років від дня народження Жана Кокто - французького письменника // Шкільна бібліотека. - 2019. - № 6. - С. 26-28.