Франсуа де Ларошфуко (1613-1680) - видатний французький письменник-мораліст

    Франсуа де Ларошфуко народився Парижі 15 вересня 1613 року, був нащадком знаменитого древнього роду. До того, як помер батько-герцог у 1650 році, його називали принцом де Марсійаком. Провівши в Ангулемі все дитинство, Ларошфуко 15-річним підлітком разом із батьками переїжджає до французької столиці, і надалі його біографія пов'язана із життям при дворі, (за матеріалами: Ukrlib, Peoples, Wisdoms).

    Волею доль ще в молоді роки Ларошфуко поринув у палацове життя, сповнене інтриг, радостей, досягнень та розчарувань, пов'язаних зі світським та особистим життям, і це наклало відбиток на всю його творчість. 

    Будучи активним учасником політичного життя, він виступав на боці супротивників кардинала Рішельє, приєднавшись до Фронди, яку очолював принц Конде. Під прапором боротьби з абсолютизмом у цьому громадському русі брали участь люди, які мали різний соціальний стан. Ларошфуко безпосередньо брав участь у битвах і навіть отримав у 1652 році вогнепальне поранення, яке завдало великої шкоди його зору. 

    1653 року йому дістався від померлого батька титул герцога. У біографії Ларошфуко був період віддалення від придворного суспільства, під час якого він, втім, не втрачав добрих стосунків із жінками, які вважалися видатними представницями свого часу, зокрема, з мадам де Лафайєт. 

    У 1662 році вперше побачили світ «Мемуари Ларошфуко», в яких від імені третьої особи він оповідає про військові та політичні події часів Фронди, 1634-1652 рр. Його твір є дуже важливим джерелом відомостей про цей період боротьби з абсолютизмом. 

    За всієї значущості «Мемуарів» ще важливішим для творчого шляху твором Франсуа де Ларошфуко, квінтесенцією його життєвого досвіду вважається збірка афоризмів «Роздуми, або Моральні вислови», які здобули велику популярність під назвою «Максими». Перше видання анонімно вийшло у 1665 році, і лише до 1678 року публікувалося п'ять видань, кожне з яких було доповненим та переробленим. Червоною ниткою в цьому творі проходить думка про те, що головними мотивами будь-яких людських вчинків є егоїзм, пихатість, пріоритет особистих інтересів над чужими. За своєю суттю вона була не нова, багато мислителів того часу були дуже далекі від ідеалізації людської поведінки. Проте успіх творіння Ларошфуко ґрунтувався на тонкощі психологічного аналізу вдач суспільства, влучності, майстерності прикладів, що ілюструють його позицію, афористичної чіткості, лаконічності мови – невипадково «Максими» мають велику літературну цінність. 

    У Франсуа де Ларошфуко склалася репутація мізантропа і песиміста, якій посприяли не тільки його гарне знання людей, а й особисті обставини, розчарування в коханні. 

    В останні роки життя його переслідували біди: недуги, смерть сина. 17 березня 1680 року знаменитий аристократ і викривач людської природи помер у Парижі. 

Література: 

* La Rochefoucauld. Maxims. - Dover Publications, 2006 . - 80 р. 

* Бурковський М.В. Життєва філософія: Паскаль, Ларошфуко, Лабрюйєр // Дні науки філософського факультету - 2005 : матеріали міжнар. наук. конф. - (Київ, 26-27 квіт. 2005 р.). - Київ : Київський університет, 2005. - Ч. 1. - С. 11-13. 

* Волошина К. Поетичні варіації на авторські теми Франсуа де Ларошфуко / Карина Волошина // Всесвіт. - 2020. - № 7/8-9/10. - С.108-111.

* Філосовське апмлуа. 405 років від дня народження Франсуа де Ларошфуко // Шкільна бібліотека. - 2018. - № 8. - С. 63-64. 

* Шаповалова Л. Особливості концепту «Розум» у мовній картині світу Франсуа де Ларошфуко / Л. Шаповалова // Філологічні науки. - 2012. - Вип. 11. - С. 98-105.