Мігель де Унамуно (1864-1936) - іспанський філософ, письменник, громадський діяч

    Мігель де Унамуно народився 29 вересня 1864 року у Більбао, Біскайя, Іспанія. За національністю баск. Батько помер, коли Мігелю було шість років, і його виховували мати та бабуся. Під їх керівництвом він виріс юнаком із сильною католицькою вірою. Він прагнув бути священиком, (за матеріалами: Thpanorama, To-name, Celeb-true).

    Унамуно вступивши до Мадридського університету у 1880 р. Там його інтерес перейшов більше до інтелектуальних зайнять, а не до релігійних. Він ненажерливо читав книги з філософії, психології та історії, а до 20 років вивчив 11 мов. Здобув філологічну освіту. З 1891 став професором, з 1901 ректором Саламанського університету. 

    У 1924 році за виступи проти диктатури Прімо де Рівери Мігель був засланий на Канарські острови, звідки втік до Франції, в еміграції пробув до 1930 року. При республіці був депутатом кортесів; з 1932 р. академіком. Виступав проти республіки, вважаючи, що вона не може забезпечити громадянський мир і національну єдність, проте вже в жовтні 1936 р. рішуче засудив фашистський заколот. 

    Діяльність Мігеля де Унамуно була різноманітна. Як публіцист він незмінно займав різко

критичну позицію стосовно іспанського буржуазно-поміщицького суспільства («Про споконвічність», 1895 та ін.). У 90-х роках він цікавився марксизмом; активно співпрацював у соціалістичному тижневику «Промінь де класі». Після релігійної кризи 1897 року він відійшов від соціалізму і почав розробляти філософську концепцію, яка передбачила ряд положень персоналізму та екзистенціалізму. 

    Величезний вплив на М. Унамуно справили ідеї та творчість письменника Льва Миколайовича Толстого, а також французького математика, фізика, релігійного філософа та письменника Блеза Паскаля; а пізніше датського теолога філософа та письменника Серена К'єркегора. 

    Центральна проблема філософії Мігеля - духовне життя особистості, зосереджена, на його думку, на прагненні вирішити протиріччя кінцевого і нескінченного: прагнення особистого безсмертя суперечить раціоналістичну впевненість у кінцівці сущого, потреби у вірі - неможливість віри для сучасного розуму. 

    Унамуно ввів поняття «агонії» - особливого трагічного сприйняття життя, викликаного непримиренним дуалізмом розуму та віри («Трагічне почуття у житті людей і народів», 1913; «Агонія християнства», 1924). Творчість, кохання, дружба, материнство тощо. видаються специфічними для людини способами подолати кінцівку існування, сфотографувати «я» у світі («Життя Дон Кіхота і Санчо», 1905, «Абель Санчес», 1917; «Тітка Тула», 1921 та ін.). 

    Мігель де Унамуно розкритикував сцієнтизм («Кохання і педагогіка», 1902), стверджував особистий, «екзистенційний» характер філософської істини, констатував протиріччя наукового і духовного прогресу, вважав відродження особистості («героїчне безумство», «кіхотизм») єдиною можливістю виходу з глухого кута сучасного буржуазного світу. 

    В останньому творі - повісті «Святий Мануель Добрий, мученик» (1933) письменник поставив питання необхідність співвіднесення особистості та народу. 

    Помер Мігель де Унамуно 31 грудня 1936 року у м. Саламанка.

    Після першого роману «Світ під час війни» (1897) Унамуно перейшов до експериментального художнього оповідання: оголеність конструкції, параболічність, маріонеточність персонажів, система авторських масок і псевдонімів характерні особливо роману «Туман» (1914). Пізніше він повернувся до реалізму, проте протиставляє «внутрішню реальність», реальність уяви та волі «зовнішньої реальності» (книга «Навчальні новели», 1920). 

    Письменник прагнув лише передачі «внутрішньої реальності», проте персонажі його кращих новел соціально і психологічно достовірні. 

    Велика поетична спадщина Унамуно відрізняється гуманістичним багатством тим, класичною ясністю, віртуозним володінням ісп. віршем, сповідальною щирістю («Пісенник», виданий посмертно). Найважливіше місце у творчості та філософії письменника займала Іспанія - доля її народу та культури, любовне переживання пейзажу, традицій, пам'яток мови та мистецтва. 

    Вплив Мігеля де Унамуно єн. культуру 20 століття величезний. Протягом кількох десятиліть багато його робіт було заборонено католицькою церквою. Його спадщина сприяла звільненню іспанської інтелігенції з-під влади католицької ортодоксії, розвитку критичного, бунтарського мислення. 

Література: 

* Унамуно М. де. Вибрані романи / Мігель де Унамуно ; пер. з ісп.: Віктор Шовкун, Ольга Маевська. - Львів : Астролябія, 2015. - 576 с.

* Унамуно М. де. Дзеркало смерті. Оповідання / Мігель де Унамуно ; пер. з ісп. Ольга Маєвська. -  Львів : Астролябія, 2021. - 208 с. 

* Унамуно М. де. До нутра! : есе / Міґель де Унамуно // Всесвіт. - 2020. - №3/4/5/6 . - С.215-221.  

* Унамуно М. де. Життя Дон Кіхота і Санчо : за розповіддю Міґеля Сервантеса Сааведри, яку пояснює і коментує Міґель де Унамуно / Мігель де Унамуно ; пер. з ісп. Віктор Шовкун ; за ред.: Олександра Пронкевича та Олега Фешовця. - Львів : Астролябія, 2017. - 479 с. 

* Унамуно М. де. Любов і педагогіка : роман / Міґель де Унамуно ; у пер. Ольги Маєвської. - Львів : Астролябія, 2016. - 254 с. 

* Унамуно М. де. Мир у війні : роман / Міґель де Унамуно ; з ісп. пер. Богдан Чума. - Львів : Астролябія, 2019. - 476 с. 

* Унамуно (Unamuno) Мігель де // Історія філософії : cловник / КНУТШ, Філософський фак-т ; [редкол. : В.І. Ярошовець, О.В. Алєксандрова, Г.Є. Аляєв та ін.]. - Київ : Знання України, 2006. - С. 936-937.