Наталі Саррот (1900-1999) - французька письменниця, родоначальниця «антироману»

    Наталі Саррот народилася російському місті Іваново-Вознесенськ 18 липня 1900 року у сім'ї лікаря. Після розлучення батьків Наталі жила то з батьком, то з матір'ю. У віці 8 років перебралася до батька у Париж. Склавши іспити на ступінь бакалавра, вивчала англійську літературу в Сорбонні, історію - в Оксфордському та соціологію - в Берлінському університетах. Після закінчення юридичного факультету Паризького університету в 1925 році Саррот була прийнята в колегію адвокатів і працювала в суді аж до 1940 року, (за матеріалами: Zarlitra, Md-eksperiment, Jewage).

    У 1925 році Наталі вийшла заміж за адвоката Раймонда Саррота. У них народилися три дочки - Анна, Клод та Домінік. На початку 40-х Саррот серйозно почала займатися літературою. 

    У 1932 була написана перша книга «Тропізми» - серія коротких ескізів і спогадів. Роман вперше був опублікований тільки в 1939 році, і Друга світова війна не посприяла його популярності. 

    У 1941 році під дією нацистського закону Наталі Саррот була відсторонена від посади

адвоката, оскільки ніколи не приховувала свого єврейського походження. Наталі довелося розлучитися із чоловіком, щоб захистити його від дії нацистського закону. Їхнє розлучення ніяк не вплинуло на їхні стосунки - вони залишалися разом до кінця життя. 

    Вже в першій книзі «Тропізми» (Tropismes, 1939), Саррот виявила інтерес до сфери підсвідомості та найтонших відтінків людських почуттів. Її наступний роман, «Портрет невідомого» (Portrait d'un inconnu, 1948), отримав схвальний відгук Ж. П. Сартра. Подібно до романів «Мартеро» (Martereau, 1959) і «Планетарій» (Le Plan tarium, 1959), він зберігає відомі характери на фоні банального сюжету. 

    Пізніше Саррот розробляла тему художньої літератури - спочатку з погляду читача у «Золотих плодах» (Les Fruits d'or, 1964), потім із погляду автора у книзі «Між життям і смертю» (Entre la vie et la mort, 1968).  

    У її пізніх творах - особливо характерний роман «Говорять дурні» (Disent les imb ciles, 1976) - відсутні як відомі характери, і сюжет. У 1983 році вона випустила книгу «Дитинство» (Enfance).     Саррот публікувала також критичні есе з проблем сучасного роману, видані 1956 року в збірці «Ера підозри» (L'Ere du soupçon). Сценарії численних театральних п'єс та п'єс для радіо вийшли окремим томом під назвою «Театр» (Théâtre, 1978). 

    Наталі Саррот померла 19 жовтня 1999 року у Парижі. 

    Стиль Наталі Саррот унікальний. Її твори неможливо підробити, як і запозичувати елементи її творів те щоб вони залишилися невпізнаними. Французькі критики назвали творчість Саррота «літературною константою століття». Її твори неможливо класифікувати чи підігнати під будь-які рамки, де вони піддаються чіткому структуруванню. За першими творами Наталі Саррот відносили до «нового роману», вважаючи цей напрямок, що найбільш повно відображає суть творчості автора. Пізніше її творчість віднесли до класики французької літератури XX століття, її навіть номінували на Нобелівську премію, лише останній момент, вирішивши віддати премію більш політизованому твору. 

Література: 

* Саррот Н. Дитинство. Золоті плоди / Наталі Саррот ; пер. з фр. Г. Малець . - Київ : Пульсари, 2001. - 270 с.