Симона Синьйоре: талановита і красива

  Симона Синьйоре  (25 березня 1921 - 30 вересня 1985) - французька актриса кіно і театру, одна з небагатьох французьких актрис - власниць премії «Оскар».  

  Симона народилась 25 березня 1921 р. в Вісбадені у родині єврея польського походження Андре Камінкера та французької католички Жоржетти (в дівоцтві Синьйоре). Була старшою з трьох дітей. Росла і виховувалася в Парижі, в числі іншого вивчала англійську мову і латинь, повідомляє KINO-TEATR.UA

  Під час Другої світової війни і німецької окупації подружилася з групою артистів і почала акторську кар'єру. Протягом німецької окупації Франції, Симона входила до творчої спільноти письменників та акторів, які зустрічались у Café de Flore. Серед них вона знайшла підтримку власного інтересу до акторської роботи та в 1942 почала активно з'являтись на екрані в епізодичних ролях. 

  1943 рік став визначальним для молодої акторки. Симона зустрілася із режисером Івом Аллегре, який у 1948 році став її чоловіком, а до того дав їй перші головні ролі у власних фільмах, завдяки чому вона досягнула вершин кінематографічної слави. Першим проривом став фільм «Щебінь» (Macadam), за який вона булу удостоєна премії Сюзан-Б'янчетті (фр. prix Suzanne-Bianchetti) в 1947.  

  З кожною новою роллю популярність Синьйоре росла, і вже до початку 50-х вона стала однією з найяскравіших молодих зірок французького кіно. Прославилася актриса завдяки таким фільмам, як «Фантомас», «Деде з Антверпена», «Карусель», «Тереза ​​Ракен», «Золота каска», за головну роль в якій Симона отримала престижну премію BAFTA, «Диявола».  

  В першому шлюбі Симона мала дочку Катерину (1946), але це не стало на заваді розлученню у 1948 році, після зустрічі з Івом Монтаном. Вони одружилися в грудні 1951 та залишалися разом до самої її смерті.

  4 квітня 1960 року за свою роль у кінострічці Джека Клейтона «Шлях нагору» стала другою після Клодетт Кольбер неамериканкою, яка отримала міжнародну премію «Оскар» як найкраща актриса. Але Кольбер на момент отримання премії вже мала громадянство США, тому Симона Синьйоре вважається насправді першою француженкою, що отримала цю винагороду. 

  Після повернення до Франції у період між 1965 та 1968 роками знялась у кількох американських фільмах.

 У 1976 році вона опублікувала свою автобіографію: «Ностальгія за тим, що було» (La nostalgie n'est plus ce qu'elle était), а в 1985 році роман: «Прощавайте, Володя».

  У 1978 році за роль мадам Рози у стрічці «La Vie devant soi» отримала премію «Сезар». 

Симона Сеньйоре померла від раку підшлункової залози 30 вересня 1985 у віці 64 років і похована на кладовищі Пер-Лашез поруч із своїм другим чоловіком, який пережив її на 6 років.

Література: 
* Кастальди Б. Последняя тайна Симоны Синьоре / Бенжамин Кастальди ; беседовала Юлия Козлова // Караван историй. - 2012. - № 5. - С. 172-197.

* Сокольская А.Л. Симона Синьоре / А.Л. Сокольская. – Ленинград : Искусство, 1964. – 216 с.