Копенгагенські критерії членства в Європейському Союзі

    Копенгагенські критерії членства в Європейському Союзі - критерії, яким мають відповідати держави-кандидати на вступ до Європейського Союзу, були схвалені на засіданні Європейської Ради у Копенгагені у червні 1993 року, а згодом підтверджені на засіданні Європейської Ради в Мадриді у грудні 1995 року, (за матеріалами: Mfa,Rozumna-sila,Ligazakon ).

  Вони включають в себе три види критеріїв;  політичні, економічні та інші критерії.

Політичні критерії  

   Членство в ЄС під кутом зору політичних стандартів вимагає від держави-кандидата стабільності інститутів, що гарантують демократію, верховенство права, повагу і захист меншин. Статтею 6 Договору про Європейський Союз закріплено, що «Союз базується на принципах свободи, демократії, поваги до прав людини і основних свобод та верховенства права». 

   Держави, які бажають стати членами ЄС, повинні не лише закріпити принципи демократії і верховенства права у своїх конституціях, але й втілювати їх у повсякденне життя. Конституції держав-заявників мають гарантувати демократичні свободи, включаючи політичній плюралізм, свободу слова і свободу совісті. Вони встановлюють демократичні інститути та незалежні органи правосуддя, органи конституційної юрисдикції, що створює умови для нормального функціонування державних установ, проведення вільних і справедливих виборів, періодичної зміни правлячої парламентської більшості, а також визнання важливої ролі опозиції у політичному житті.

   З метою оцінки виконання країною-кандидатом умов членства Європейська Комісія у кожному своєму висновку виходить за межі формального опису політичних інститутів і відносин між ними. На основі ряду детальних критеріїв вона оцінює, чи має демократія реальний характер. При цьому перевіряється, як захищаються конституційні права і свободи, зокрема, свобода слова в процесі діяльності політичних партій, неурядових організацій і засобів масової інформації.

Економічні критерії

   Відповідно до Копенгагенських критеріїв, вимоги до членства у сфері економіки полягають «у наявності як дієвої ринкової економіки, так і здатності витримувати конкурентний тиск і дію ринкових сил у рамках ЄС».

   Наявність дієвої ринкової економіки характеризується наступними елементами:
   - рівновага між попитом і пропозицією як результат вільної взаємодії ринкових сил;
   - лібералізація цін і торгівлі;
   - відсутність перешкод для доступу на ринок і виходу з нього;
  - наявність достатньої правової бази, включаючи регулювання права власності, виконання законів і контрактів;

  - досягнення макроекономічної стабільності, включаючи цінову рівновагу, стабільність державного фінансування та платіжного балансу;
   - суспільний консенсус щодо найважливіших питань економічної політики;
  - достатня розвиненість фінансового сектору для спрямування збережень на інвестування виробництва.
Критерій здатності витримувати конкурентний тиск і дію ринкових сил у рамках ЄС передбачає:

   - наявність дієвої ринкової економіки з достатнім рівнем макроекономічної стабільності, що дає змогу суб’єктам ринку приймати рішення в атмосфері стабільності й передбачуваності;
 - достатня кількість людських і матеріальних ресурсів, включаючи інфраструктуру (енергопостачання, телекомунікації, транспорт і ін.), рівень освіти і дослідницької діяльності;
  - ступінь впливу урядової політики і законодавства на конкуренцію шляхом проведення торговельної політики, політики конкуренції, надання державної допомоги;
   -  рівень і темпи інтеграції держави в ЄС перед його розширенням;
  - достатня частка малих підприємств у структурі економіки, оскільки малі підприємства отримують вигоду від спрощеного доступу на ринок.

Інші критерії

   Європейська Рада дійшла висновку, що країна-кандидат має бути здатною взяти на себе зобов’язання членства в ЄС у контексті відповідності цілям Договору про Європейський Союз, включаючи політичний, економічний і валютний Союз.

   Спільна зовнішня політика і політика у сфері безпеки є головною складовою політичного союзу ЄС. 

    Важливим сегментом ЄС є Європейський економічний і валютний союз.

Однак, слід розрізняти участь у валютному союзі, обов’язковому для усіх членів ЄС, і прийняття євро як єдиної валюти. Від нових членів не вимагається прийняття євро як єдиної валюти, навіть якщо вони беруть участь у Європейському валютному союзі. Участь у ньому сприятиме розвитку держав-кандидатів, прийняттю у перспективі євро як єдиної валюти для усіх країн-членів Європейського Союзу.