Іван Цанкар (1876-1918) - словенський поет, прозаїк, драматург

    Іван Цанкар народився 10 травня 1876 року в словенському селі Врхника у небагатій, багатодітній сім'ї (був восьмою дитиною серед 12 братів та сестер), закінчив школу з відзнакою і тому отримав фінансову підтримку міської громади для продовження освіти. Свій перший твір – баладу Іван Каціянар / Ivan Kacijanar Цанкар опублікував у 17 років, будучи студентом Люблянського реального училища. Він також почав публікувати критичні нотатки та есе, виявивши себе талановитим критиком, (за матеріалами: Peoplelife, SESDiva, Knigogid). 
    У Любляні його близькими знайомими стали майбутні лідери словенського «модерну»: Драготін Кетте (1876–1899), Йосип Мурн (1879–1901) та Отон Жупанчич (1878–1949). Серед його викладачів був відомий словенський літературознавець, есеїст Франц Левець. 

    У 1896 році Цанкар відправився вивчати інженерну справу у Віденський університет, але через місяць перевівся на славістику та романістику, втратив персональну стипендію і став «вільним художником», заробляючи на життя пером. У Відні він залишався близько 10 років, і цей період виявився йому дуже плідним. 

    У 1910 році був у Сараєво. Наприкінці того ж року знову повернувся до Любляни. За пропаганду у 1913 та 1914 роках був запроторений за грати. Під час Першої світової війни у ​​1915 році був призваний на військову службу, втім невдовзі через хворобу його звільнили. 

    У 1917 році пошкодив організм під час падіння з драбини. Помер від запалення легенів 11 грудня 1918 року у Любляні. 

    І. Цанкар був одним із фундаторів «Словенського модерну». У його перших працях – ліричній збірці віршів «Еротика», збірці новелів «Він'єтки» (1899 рік) антибуржуазні тенденції сплітаються з елементами декадансу та символізму. 

    Почавши свою творчу діяльність як поет, Цанкар потім дедалі більше переходив на прозу. У його ранніх творах позначилася словенська романтична традиція і частково вплив Ашкерца, постійно засвоювався досвід реалістичної літератури, особливо Миколи Гоголя. Це відобразилося у комедії «Для блага народу» (1901 рік), драмі «Король Бетайнови» (1902 рік), романах «На вулиці бідняків» (1902 рік), «Мартін Качур. Життєпис ідеаліста» (1906 рік), збірках новелей, яким властиві глибокий психологізм, проникливий ліризм в органічному поєднанні з нещадним, гостросатиричним світопорядком, що тоді панував в Австро-Угорщині. 

    У доробку Цанкара є блискучий викривальний фарс («Спокуса в долині св. Флоріана») та драма у духі символізму «Прекрасна Віда» – про мрію, що веде людину вперед. Відомі також повісті «Чужі» (1901 рік), «Батрак Єрней і його право» (1907 рік), романи - «Крест на горі» (1904 рік). Цанкар велике місце відводити зламаним долям і душам дітей (роман «Оселя Марії Заступниці», 1904 рік; повість «Грішник Ленарт»). Враження від Першої світової війни, роздуми про майбутнє, втілені в циклі новелів і віршів у прозі «Видіння» (1917 рік). 

Література: 

* Paternu В. Ivan Cankar in slovenska literarna tradicija. Ljubljana : Slavistično društvo Slovenije, 1969. 

* Slodnjak А. Ivan Cankar in Slovene and world literature. London : Modern Humanities Research Association for the School of Slavonic and East European Studies, 1981.