Фелікс Вейнгартнер (1863-1942) - австрійський диригент, композитор і піаніст

    Фелікс Вейнгартнер походить з Далмації, він народився 2 червня 1863 року в містечку Задар, на узбережжі Адріатики, в сім'ї поштового службовця. Батько помер, коли Фелікс був ще дитиною і сім'я переїхала до Граца. Тут майбутній диригент почав навчатись музиці під керівництвом матері, (за матеріалами: Belcanto, Peoples, Hmong). 

    У 1881-1883 роках Вейнгартнер - студент Лейпцизької консерваторії за класами композиції та диригування. Серед його педагогів – К. Рейнеке, С. Ядасон, О. Пауль. У студентські роки вперше виявився диригентський талант молодого музиканта: в учнівському концерті він блискуче провів на згадку про Другу симфонію Бетховена. Це, втім, принесло йому лише осуд Рейнеке, якому не сподобалася така самовпевненість учня. 
    У 1883 році відбувся вже самостійний дебют Вейнгартнера в Кенігсберзі, а через рік у Веймарі була поставлена ​​його опера «Шакунтала». Сам автор провів тут кілька років, ставши учнем та другом Ліста. Останній рекомендував його асистентом до Бюлова, але їхня співпраця тривала недовго: Вейнгартнеру були не до вподоби вільності, які допускав Бюлов у своєму трактуванні класики, і він не соромлячись заявляв йому про це. 
    Після кількох років роботи в Данцигу (Гданськ), Гамбурзі, Мангеймі Вейнгартнер вже у 1891

році був призначений першим диригентом королівської опери та симфонічних концертів у Берліні, де він закріпив свою репутацію одного з провідних німецьких диригентів. А з 1908 року центром діяльності Вейнгартнера стає Відень, де він змінив Г. Малера на посаді керівника опери та оркестру філармонії. Цей період знаменує собою початок світової популярності артиста. Він багато гастролює у всіх країнах Європи, особливо в Англії, в 1905 вперше перетинає океан, а пізніше, в 1927, виступає в СРСР. 
    Працюючи в Гамбурзі (1911-1914), Дармштадті (1914-1919), артист не пориває з Віднем і знову повертається сюди як директор Народної опери та диригента Віденської філармонії (до 1927 року). Потім він оселився у Базелі, де диригував оркестром, займався композицією, вів клас диригування в консерваторії, оточений пошаною та повагою. 
    Здавалося, що старий маестро вже не повернеться до активної артистичної діяльності. Але в 1935 році, після того, як Клеменс Краус виїхав з Відня, сімдесятидворічний музикант знову очолив Державну оперу, виступив і на Зальцбурзькому фестивалі. Проте ненадовго: розбіжності з музикантами невдовзі змусили його остаточно піти у відставку. І лише потім він остаточно оселився у Швейцарії, де й помер 7 травня 1942 року. 
    Слава Вейнгартнера грунтувалася насамперед з його інтерпретації симфоній Бетховена та інших композиторів-класиків. Монументальність його концепцій стрункість форм і динамічна сила його трактувань справляли величезне враження на слухачів. Незважаючи на те, що розквіт артистичної діяльності Вейнгартнера припадає на роки, коли техніка звукозапису була ще недосконалою, до його спадщини входить досить значна кількість записів. Збереглися для нащадків глибокі прочитання всіх симфоній Бетховена, більшість симфонічних творів Ліста, Брамса, Гайдна, Мендельсона, і навіть вальсів І. Штрауса. 
    Вейнгартнер залишив багато літературно-музичних робіт, що містять найцінніші думки про диригентське мистецтво та інтерпретацію окремих творів.

Література: 

* Weingartner Felix. On the Performance of Beethoven's Symphonies and Other Essays. Mineola, New York : Dover Publications, 2004.

* Weingartner, Felix; Arthur Bles. The Symphony Writers Since Beethoven. London : William Reeves, 1971.

* Weingartner Felix; Wolff Marguerite. Buffets and Rewards: A Musician's Reminiscences. London : Hutchinson & Co, 1937.