Елгар часто слухав, як батько грав на
органі в церкві Св. Георга (англ. St. George's church), і незабаром пішов
стопами батька. У вісім років він почав брати уроки гри на фортепіано та
скрипці. Основним інтересом для нього була скрипка, і свою першу музику він написав саме для
цього інструменту. Провівши дитинство у крамничці батька на головній вулиці
Вустершира в оточенні партитур, музичних інструментів та підручників з музики,
юний Елгар самостійно вивчив музичну теорію.
Лише у 1882 році композитор склав
екстерном іспити в лондонській Королівській академії музики за класом скрипки та
з музично-теоретичних предметів. Вже в дитинстві він опанував гру на багатьох
інструментах - скрипці, фортепіано, 1885 р. замінив отця на посаді церковного
органіста.
У 1873 році Елгар розпочав свою професійну діяльність скрипалем у
Вустерському «Глі-клаб»
(хоровому суспільстві), а з 1882 року працював у рідному
місті концертмейстером та диригентом аматорського оркестру. У ці роки композитор
складає багато хорової музики для аматорських колективів, фортепіанні п'єси і
камерні ансамблі, вивчає творчість класиків і сучасників, постає як піаніст і
органіст.
З кінця 80-х. і до 1929 року Елгар поперемінно живе у різних містах, у
т. ч. у Лондоні та Бірмінгемі (де 3 роки викладає в університеті), і завершив життєвий шлях 23 лютого 1934 року на батьківщині - у Вустері.
Значення Елгара для історії
англійської музики визначається насамперед двома творами: ораторією «Сон
Геронтія» (1900, на ст. Дж. Ньюмена) та симфонічними «Варіаціями на загадкову
тему «Енігма» 1899, які стали
вершинами англійського музичного романтизму.
Ораторія «Сон Геронтія» підбиває
підсумок тривалого розвитку кантатно-ораторіальних жанрів у творчості самого
Елгара (4 ораторії, 4 кантати, 2 оди). Відбилася в ораторії та інша найважливіша
риса національного Відродження - інтерес до фольклору.
На відміну від ораторії «Енігма»-варіації
заклали перший камінь у основу національного 
симфонізму, який до Елгара був
найуразливішою областю англійської музичної культури.
Елгару належить
і перша англійська симфонія (1908). Серед інших численних оркестрових творів
композитора (увертюр, сюїт, концертів та інших.) виділяється Скрипковий концерт
(1910) - один з найпопулярніших творів цього жанру.
Творчість Елгара належить
до видатних явищ музичного романтизму. Синтезуючи національні та
західноєвропейські, переважно австро-німецькі впливи, вона несе у собі риси
лірико-психологічного та епічного напрямів. Композитор широко застосовує
систему лейтмотивів, у цьому виразно відчувається вплив Р. Вагнера та Р. Штрауса.
Музика Елгара мелодійно чарівна, барвиста, має яскраву характеристичність, у
симфонічних творах приваблює оркестрову майстерність, тонкість інструментів,
прояв романтичності мислення.
На початку XX ст. Елгар набув європейської
популярності. Серед виконавців його творів були визначні музиканти - диригент
X. Ріхтер, скрипалі Ф. Крейслер та І. Менухін.
Після створення Скрипичного
концерту у творчості композитора поступово настає спад, лише останніми роками
життя його діяльність пожвавлюється. Він пише низку творів для духових, накидає
ескізи Третьої симфонії, фортепіанного Концерту, опери «Іспанська леді». Елгар
пережив свою славу, наприкінці життя його ім'я стало легендою, живим символом
та гордістю англійської музичної культури.
Література:
* Anderson Robert. Elgar in Manuscript. London : British Library, 1990.
* Howes Frank. Edward Elgar. У Hughes, Gervase, Van Thal, Herbert (eds.). The Music Lover's Companion. London : Eyre and Spottiswoode, 1971.
* Kennedy Michael. Elgar: Orchestral Music. London : BBC, 1970.
* Kennedy Michael. Portrait of Elgar (ed. third). Oxford : Clarendon Press, 1987.
Немає коментарів:
Дописати коментар