З 1910 по 1913 рік Альфред навчався в
єзуїтському коледжі Святого Ігнатія в Лондоні, де вивчав математику,
англійську та французьку мови, співи, хороші манери. Далі він навчався в Лондонському університеті інженером,
а з 1920 року працював на кіностудії. Спочатку в його завдання входило
малювання карток з іменами акторів для титрів, потім він став складати сценарії
та асистувати режисерам.
У 1926 р. він зняв перший трилер, «Житель». Йому
належить перший британський звуковий фільм, що мав успіх у прокаті, – «Шантаж» (1929). Зі своєю майбутньою дружиною, кіномонтажером Альмою
Ревіль, Хічкок познайомився у 1923 році на зйомках фільму «Жінка – жінці». Вони
одружилися 1926 року і прожили разом до смерті Хічкока 1980 року. У 1928 році
Алма Ревілль народила йому єдину дитину дочку Патрішу Хічкок, яка стала
актрисою.
З початком Другої світової війни виробництво фільмів у Великій
Британії припинилося, і Хічкок поїхав до Голлівуду (1939). Він почав працювати
на зіркового продюсера Девіда Селзника, який часто втручався у творчий процес,
але водночас забезпечував фінансування та хорошу пресу. Завдяки його зв'язкам
перший американський фільм Хічкока, «Ребека», виграв «Оскар» як найкращий фільм
року.
У 1940-і роки Хічкок знімав приблизно за фільмом на рік, а з 1948 р. сам
їх і продюсував. Його
улюбленими акторами були Кері Грант, Джиммі Стюарт, Грейс
Келлі.
Піка своєї кар'єри Хічкок досяг у 1950-ті роки з великобюджетними
текніколоровими проектами – іноді суто комедійними («Неприємності з Гаррі»,
«Впіймати злодія»), які іноді передвіщають естетику «бондіани» («На північ
через північний захід»). Починаючи з 1950-х, режисер активно працював на
телебаченні (серіал «Альфред Хічкок представляє»).
20 квітня 1955 року Хічкок
приймає американське громадянство. Цього ж року на телебаченні розпочинається
показ телевізійного шоу «Альфред Хічкок представляє» (Alfred
Hitchcock Presents) – результат співпраці Хічкока та Вассермана. Протягом 7
років (1955-1962) шоу транслювалося на каналах CBS та NBC в півгодинному
форматі, а потім ще три роки (1962-1965) вже у годинниковому під назвою «Година Альфреда Хічкока» (The Alfred Hitchcock Hour). То справді був
серіал, з сюжетно не пов'язаних таємничих історій, знятих у жанрі детектива
чи трилера. На початку і в кінці кожної серії на екрані з'являвся сам Хічкок,
коментарі якого додавали всьому серіалу наліт чорного гумору. Музична тема
серіалу – уривок із Похоронного маршу маріонеток Гуно (Funeral March of a
Marionette, Gounod, 1872) стала класичною «хічкоківською темою». Тоді
ж свій знаменитий профіль Хічкок зробив символом серіалу та своєю торговою
маркою. (Хічкок говорив, що малював свій профіль замість підпису в листах до
друзів ще, коли жив у Англії). Усі права на телешоу належали компанії Shamley
Production, яку заснував Хічкок.
Після фільмів «Вікно у двір» (1954) і
«Запаморочення» (1959), які своїми нестандартними оповідальними рішеннями та
глибоким психологізмом вплинули на європейський арт-хаус, режисер став
застосовувати ще більш експериментальні, навіть шокуючі прийоми.
Нашумілі
картини «Психо» (1960) та «Птахи» (1963) стоять у творчості Хічкока особняком;
іноді їх визначають як фільми жахів.
Режисер помер 29 квітня 1980 року від ниркової недостатності
вдома, в Лос-Анджелесі, США, у віці 80-ти років. Його похорон проходив у
католицькій церкві на Беверлі-Хіллз. Тіло Хічкока було кремоване, а порох
розвіяний над Тихим океаном.
Література:
* Вайт Е. Дванадцять життів Альфреда Гічкока. Історія короля саспенсу / Едвард Вайт ; пер з англ. Олександр Стукало. - Київ : Лабораторія, 2021. - 320 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар