Фредерік Містраль (1830-1914) - провансальський поет і лексикограф

    Фредерік Містраль народився 8 вересня 1830 року у Майяні Півдні Франції у родині землевласника. Закінчив пансіон в Авіньйоні, де розмовляв лише провансальською мовою і навіть перекладав цією мовою Вергілія. У 1851 р. після закінчення університету в Ексі отримав диплом юриста, (за матеріалами: Nobeliat, Peoples, Biographera). 

    Наступного року видав друком свою першу поему, вступив до об'єднання провансальських поетів, які відроджували власну літературу та культуру. Цей рух називався Фелібр. Вони видавали Альманах Провансу (тираж якого був 10 000). Ф. Містраль був редактором 50 років!     Епічна поема пасторального плану «Мірейо» (1859) принесла йому літературне визнання. Це історія молодої дівчини, яка не змогла одружитися з коханим і знайшла притулок у церкві, де згодом померла від сонячного удару. Сюжет для Містраля - лише канва, в яку він постійно вплітав розлогі оповіді з історії Провансу, місцеві легенди, етнографічні деталі, пейзажі сонячного Півдня, картини рибальства, скотарства, хліборобства та шовківництва. Це, з одного боку, обтяжувало композицію твору, з другого - дало автору можливість показати життя провансальців у всіх вимірах. Крім того, у такий спосіб він увів у літературний обіг тисячі слів із різних лексичних верств... Непідробний пафос, мовне багатство, сила пристрасті компенсують композиційну слабкість та надмірну дидактичність епопеї Містраля. С. Малларме, А. де Ламартін та інші кращі поети Франції високо оцінили твір. 

    У 1864 році в Парижі відбулася прем'єра опери Шарля Гуно «Мірейо», в основу якої лягла

названа поема. Збірники віршів «Золоті острови» (1875), «Збір олив» (1912), поема «Календо» (1867) перейняті любов'ю до рідного Провансу, мають основу теми фольклору цієї землі. Поема «Нерто» (1884) - твір про останні дні папського правління в Авіньйоні. «Поема про Рона» (1897) - справжній гімн рідної землі, річки Роне, яка стала її символом, містам та селам на її берегах, людям, які там живуть. 

    Оцінюючи емоційно - це справжнє пояснення любові до рідного краю. Ф. Містраль працював над нормуванням граматики, орфографії та лексики провансальської мови, видав провансальсько-французький словник «Скарб Фелібрижу» (1878-1886). У 50-ті роковини руху фелібрів Ф. Містралю присудили Нобелівську премію (разом з X. Ечегараєм) «за свіжість та оригінальність поетичних творів, які правдиво відображають дух народу». На її врученні зазначалося, що головним критерієм А. Нобель вважав «ідеалізм», «у чому аж ніяк не можна відмовити людині, яка все своє життя присвятила ідеалу відродження національного духу, рідної мови та літератури». 

    Хворий поет не був на врученні та навіть не подав традиційної лекції. Після присудження премії Ф. Містраль написав мемуари (1906) та видав невелику книжку віршів. Він засновував музеї народної культури, писав передмови до книжок провансальських поетів, об'єднував земляків у суспільства. 

    Помер Фредерік Містраль 25 березня 1914 - він застудився, досліджуючи написи на старих дзвонах висотних церков (і це в 83 роки!). 

Література: 

* Містраль Ф. Мірейо : поема / Фредері Містраль . - Київ : Дніпро, 1980. - 192с.

* Домбровський Ю. О. Містраль – співець провансу  / Ю. О. Домбровський, М. І. Бабкіна // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Філологічні науки. - 2014. - Вип. 37. - С. 23-28.