Моріс Бланшо - французький письменник, мислитель-есеїст.
Народився в містечку Кен (деп. Сона і Луара) 22 вересня 1907 року. Закінчив
Страсбурський університет, потім отримав другий диплом у Сорбонні, (за матеріалами: Litakcent, Biblioclub, People-archive).
Працював
журналістом та редактором. Перед Другою світовою війною примикав до нацистів,
писав антисемітичні статті та закликав до повалення уряду Блума.
У 1940 році,
після нападу Німеччини на Францію, Бланшо відмовився від своїх
націонал-соціалістичних переконань і став боротися з нацистами - він був
активним учасником Руху Опору і навіть співпрацював із комуністами.
У 1940-х
років остаточно «зав'язав» з політикою і присвятив себе літературі: вже
наприкінці війни він випустив два романи та дві літературознавчі роботи.
У 1946
Бланшо залишив Париж і влаштувався в містечку Ез (деп. Приморські Альпи).
Творчий шлях Бланшо розпочався у роки Другої світової війни романами - «Темний
Фома» (1941, друга ред. 1950) та «Амінадав» (1942). Надалі Бланшо - прозаїк,
писав переважно повісті: «При
смерті» (1948), «У бажану мить» (1951), «Остання людина»
(1957) та ін. Тоді ж почалася і діяльність Бланшо - критика та есеїста; його
численні статті зібрано у книзі «Лотреамон і Сад» (1949), «Приречено вогню»
(1949).
Бланшо написав понад тридцять художніх, літературно-критичних і
філософських творів. До 1970-х років він постійно працював над тим, щоб
подолати бар’єри між тим, що зазвичай сприймається як різні «жанри» чи
«тенденції», і більша частина його пізніших робіт вільно переміщується між
оповіданням і філософським дослідженням «Крок з іншого боку» (1973). Бланшо писав роздуми
про літературний авангард XVIII-XX ст., що склали збірки «Простір літератури»
(1955), «Нескінченна розмова» (1969), «Дружба» (1971), «Письмена краху» (1980)
і вплинули на теорію та практику структуралізму та «Нового роману».
Він
помер 20 лютого 2003 року в Ле Меніль-Сен-Дені, Івелін, Франція. Помер легко та
загадково. Будучи всесвітньо відомим мислителем, не залишив ні заповіту, ні
будь-якого іншого розпорядження щодо своєї творчої спадщини.
Література:
* Бланшо М. Простір літератури / Моріс Бланшо ; пер. з фр. Леоніда Кононовича. - Львів : Кальварія, 2007. - 272 с.
* Білик Г. О. Суб’єктність та процесуальність у концепції М. Бланшо / Г. О. Білик // Вісник Дніпропетровського університету. Філософія. Соціологія. Політологія. - 2012. - Т. 20, вип. 22(2). - С. 30-36.
* Бланшо (Blanchot) Моріс // Історія філософії : cловник / КНУТШ, Філософський фак-т ; [редкол. : В.І. Ярошовець, О.В. Алєксандрова, Г.Є. Аляєв та ін.]. - Київ : Знання України, 2006. - C. 681.
* Колтакова Н. Трагічна помилка орфея в поезії Богдана-Ігоря Антонича: символізм крізь призму Моріса Бланшо // Вісник Львівського університету. Іноземні мови. - Львів, 2012. - Вип. 20, Ч.1. - С. 183-189.


Немає коментарів:
Дописати коментар