П'єр Жан Жув (1887-1976) - французький поет, прозаїк, есеїст, перекладач

    П'єр Жан Жув народився 11 жовтня 1887 року у франзузькому містечку Аррас. Батько був страховиком, а мати вчителем музики. П'єр Жан з народження був слабкий здоров'ям, дуже прив'язаний до матері та до молодшої сестри, (за матеріалами: Slovar, Peoples). 

    На початку XX століття був близький до унанімізму, групи Абатство. Як художник, Жув розвинувся під впливом Рене Гіля та Жуля Ромена, в оформленні віршів освоїв верлібрізм. Сенс і виправдання життя Жув вбачав у любові та співчутті до людей. 

    У роки Першої світової війни був активним членом пацифістського руху на чолі з Роменом Роланом, про якого пізніше написав монографію «Живий Р. Роллан» (1920). Пацифістські настрої прозвучали в книгах «Трагічні поеми» (1922) та «Шпиталь» (1927). 

    Як і всі ролландисти, був під великим впливом толстовства. Вітаючи російську революцію як провісницю «нової ери», він не закривав очі на репресії в Радянської Росії. 

    Мотиви творчості Жува - любов та співчуття до принижених та ображених, іноді доходять до

протесту проти несправедливості сучасного світу. Мрії про майбутнє поєднуються у нього з болісним песимізмом - як в збірках віршів від «Présence» (1912) до «Voyage sentimental» (1923). 

    У 1925 році пережив духовну кризу та релігійне навернення, викреслив з життя все написане до цього часу. 

    Жув одним з перших письменників сприйняв відкриття психоаналізу, водночас цікавився одкровеннями європейських містиків (Святий Франциск Ассизький, Свята Тереза, Іван від Хреста, Свята Катерина Сієнська), шуканнями Гельдерліна, К'єркегора, Нерваля, Бодлера, Рембо, Стефан Малларме. Важливий наскрізний мотив поезій та прози Жува - міфологія жіночого, «пошуки потаємної Єлени»). 

    Такі зацікавлення знайшли своє відображення в романах «Паоліна 1880», 1925, «Вагадю», 1931, «Криваві історії», 1932 та збірках віршів «Одруження», 1928, «Кривавий піт», 1934, «Небесна матерія», 1937, «Змилуйся, Господи», 1938.

    Роки Другої світової війни провів у еміграції в Швейцарії, але його вірші (збірка «Паризька богоматір», 1944) та публіцистика становили серцевину інтелектуального Опору: недарма після закінчення війни Шарль де Голль в телеграмі за 12 травня 1945 року назвав його «унікальним виразником французької душі протягом усіх цих останніх років». 

    Пізнішу творчість Жува пронизують роздуми про долю особистості, втягнутої в катастрофи століття, які видаються йому передвістям Апокаліпсису (збірки віршів «Діадема», 1949, «Ліричне», 1956). В останні роки писав мемуари. Помер 8 січня 1976 року у Парижі. 

Література:  

* П'єр Жан Жув // Сузір'я французької поезії : антологія : в 2 т. Т. 2 / пер. і переспіви М. Терещенка. - Київ : Дніпро, 1971. - С. 378-385.