Єжи Анджеєвський (1909-1983) - польський письменник, автор повістей на моральні теми

    Єжи Анджеєвський народився 19 серпня 1909 року у Варшаві в родині крамаря, власника бакалійної крамниці. Початкову освіту здобув у гімназії, потім навчався на філологічному факультеті (польська філологія) Варшавського університету (1927-1931). Після його закінчення Анджеєвський деякий час працював журналістом, а з початку 30-х pp. звернувся до художньої літератури, (за матеріалами: Сulture.pl, Javalibre, M.readly). 

    З 1932 року Анджеєвський почав публікувати в різних періодичних виданнях свої оповідання. По-справжньому відомим він став у 1938 році, коли вийшов друком його перший роман «Лад серця» («Lad serca»). Перший роман Анджеєвського зробив його популярним у Польщі, а за свою книгу він отримав Премію Молодих, яку присуджувала Польська Академія Літератури. 

    У період 30-40-х років за Анджеєвським закріпилася репутація «католицького» письменника, зі схильністю до психологічного аналізу та метафізичних роздумів. Роки окупації Анджеєвський провів у варшавській квартирі Я. Івашкевича, який у цей час мешкав у своєму приміському будинку в Стависьках. У 1981 р. Анджеєвський згадає період окупації «як найкращий у своєму житті», оскільки «це був період найбільшої мобілізації художніх та інтелектуальних сил, а також період найбільш інтенсивної діяльності». Під час окупації Анджеєвський брав активну участь в літературному та культурному житті Варшави. Враження від років окупації склали тему збірки оповідань Анджеєвського «Ніч» («Noc»), яка вийшла друком у 1945 році. 

    Після звільнення Польщі Анджеєвський оселився у Кракові, де впродовж 1946-1947 pp.

очолював Краківське відділення Союзу польських літераторів. Тут у 1946-1947 pp. він написав свій знаменитий роман «Попіл і діамант» («Рорібі і diament», 1948), у якому йдеться про події в Польщі 1944-1947 pp., а саме про збройне протистояння нового польського уряду і підпільних організацій Армії Крайової. 

    У 1950 році Анджеєвський вступив у компартію і почав виступати як публіцист. Різка зміна в ідеологічних поглядах письменника відбулася після смерті Й.Сталіна, у 1953 році. Перші ознаки краху марксистської ідеології помітні вже в його оповіданні 1953 року «Великий плач паперової голови» (1953), а остаточний крах пов'язаний у творчості Анджеєвського з повістю «Темрява покриває землю» («Ciemnosci kryja ziemie»), яку він писав з грудня 1955 по червень 1957 року. 

    З повісті «Темрява покриває землю» розпочався вершинний період творчості письменника. Всеєвропейську ставу йому приніс фільм Анджея Вайди «Попіл і діамант». Співпрацю з Вайдою Анджеєвський продовжив і надалі. Саме Вайда підказав йому і тему наступного твору. Цим твором стала «Райська брама» (Bramy raju»), яку він написав у вересні 1959 року. У 1967 році разом з Вайдою Анджеєвський зняв фільм за цією повістю. 

    З 1960 року Анджеєвський мешкав у Парижі. Свої враження від французької столиці він оформив у книжку «Йди стрибати по горах», яку писав упродовж 1962-1963 pp. Центральне місце в цьому творі відведено сатиричній характеристиці паризьких літературно-художніх кіл. Після появи повісті Анджеєвський здобув репутацію дисидента й упродовж наступних десяти років йому відмовляли у друці. 

    Ще у 50-х pp. Анджеєвський вийшов із компартії. У 1968 р. у відкритому листі він засудив вторгнення радянських військ у Чехословаччину. З цих самих позицій він написав наступний свій твір - книгу «Місиво» («Miazga», 1969), над якою працював з 1963 р.  У 1968 році за кордоном вийшла друком повість Анджеєвського «Апеляція» («Apelacja»), психічно хворий головний герой якої Мар'ян Конечний переконаний, що за ним постійно стежать. 

    Як і повісті «Райська брама» та «Місиво», «Апеляція» - це своєрідний перегляд, переоцінка з висоти набутого досвіду як власних, так і суспільних уявлень про суть історичних процесів і про місце людини в них. 

    Ревізія ідеологічних і культурних цінностей сучасності й історії - це й загальна тема останніх творів Анджеєвського - оповідань «Вже нічого» («Wie nic», 1976), «Ось - кінець тобі» («Teraz па ciebie zaglada», 1976) та повісті «Ніхто» («Nikt», 1983). Упродовж десятиліття, з 1972 по 1981 pp., на сторінках часопису «Література» Анджеєвський регулярно друкував свій літературний щоденник «З дня на день. Літературний щоденник, 1972-1979» («Z dnia па dzein: Dziennik literacki, 1972-1979», 1988). 

Помер письменник 19 квітня 1983 році у Варшаві. 

Література: 

* Анджеєвський Є. Варшав'янка : оповідання / Єжи Анджеєвський // Сучасні польські оповідання. - Київ, 1951. 

* Анджеєвський Є. Велика купа піску і мала / Єжи  Анджеєвський // Всесвіт. - 1974. - №4. 

* Анджеєвський Є. Попіл і діамант : роман / Єжи Анджеєвський ; пер. з пол. О. Стаєцького. - Київ : Дніпро, 1967. - 280 с.