Франсуа-Рене де Шатобріан (1768-1848) - франкомовний бретонський письменник, політик і дипломат

    Франсуа Рене де Шатобріан народився 4 вересня 1768 року у бретонській дворянській родині. Навчався у Долі, Ренні та Динані. Юні роки його пройшли у родовому замку Комбур (Combourg). Після смерті батька 1786 р., поїхав до Парижа. У 1791 році здійснив подорож до Північної Америки. Повернувшись до Франції на піку Великої французької революції, вступив до лав роялістських військ., (за матеріалами: Сitaty, M.readly, Кrugosvet).

    У 1792 р. одружився на Селесте де ла Вінь-Бюїссон (шлюб був бездітний). Того ж року емігрував до Англії. Там він написав і опублікував «Досвід про революції» (1797), в якому негативно оцінив революційні події у Франції. 

    Повернувшись у 1800 році до Франції за наполеонівською амністією, він опублікував заснований на американських враженнях роман «Атала, або Любов двох дикунів у пустелі» (1801), повість «Рені, або Наслідки пристрастей» (1802) та філософський трактат «Геній християнства» (1802). Останній став натхненною апологією християнства, не догматичною чи богословською, а поетичною спробою показати, «що з усіх існуючих релігій, християнська - найпоетичніша, найлюдяніша, найсприятливіша свободі, мистецтвам і наукам;

сучасний світ завдячує їй усім, від землеробства до абстрактних наук, від лікарень для бідних до храмів, споруджених Мікеланджело та прикрашених Рафаелем; … вона опікується генієм, очищує смак, розвиває шляхетні пристрасті, дає думки силу, повідомляє письменнику прекрасні форми та художнику досконалі зразки». 

    У 1803 році Шатобріан на запрошення Наполеона став французьким дипломатом у Римі. Проте за рік, після підлого вбивства герцога Енгієнського, поет демонстративно вийшов у відставку. У 1811 році його було обрано членом Французької академії. 

    У 1809 році побачив світ його роман «Мученики», що продовжує розвивати ідеї «Генія християнства» і розповідає про перших християн. Для написання роману Шатобріан здійснив подорож Грецією та Близьким Сходом. 

    Після реставрації Бурбонів, 1815 року, Шатобріан став пером Франції. Співпрацював у газеті Conservateur. Шатобріан був одним із небагатьох ультрароялістів (крайніх прихильників монархії), хто щиро прийняв хартію 1814 року, виходячи з неможливості відновлення дореволюційних порядків. 

    У 1820 р. був відряджений на конгрес у Вероні, де наполягав на спільному придушенні заворушень Іспанії. У цьому питанні він зустрів завзятий опір представників Великобританії. Саме Шатобріан, і в цьому саме зв'язку, назвав Британію підступним Альбіоном. Після Верони працював послом у Берліні (1821), Лондоні (1822) та Римі (1829), у 1823-1824 роках був міністром закордонних справ. 

    У 1830, після Липневої революції, що призвела до падіння старшої лінії Бурбонів, поет остаточно вийшов у відставку. Останні роки життя він провів як затвірник, мало з ким спілкувався, крім впливової французької письменниці Жулі Рекам'є. 

    Залишаючись вірним католиком, останню роботу Франсуа-Рене «Життя Рансе» було написано на пропозицію його сповідника і видано у 1844 р. В основу роботи лягла біографія французького абата сімнадцятого сторіччя Рансе, аристократа, який відмовився від контактів із громадськістю і заснував чернечий Орден трапістів. 

    Франсуа Рене де Шатобріан помер 4 липня 1848 року у Парижі. Після смерті було видано його спогади - «Замогильні записки», один із найзначніших зразків мемуарного жанру. 
Література: 

* Шатобріан Ф. Р. Замогильні записки : [мемуари] / Франсуа Рене де Шатобріан ; [пер. В. М. Верховня] ; НАН України, Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка. - Харків : Фоліо, 2014. - 793 с. 

* Попова Г. В. Два погляди на дитинство: «Замогильні нотатки» Ф. -Р. Де Шатобріана й «Історія мого життя» Жорж Санд / Г. В. Попова // Вісник Львівського університету. Серія : Іноземні мови. - 2011. - Вип. 18. - С. 226-232. 

* Попова Г. В. Дзеркальність як структуроутворюючий принцип «Замогильних нотаток» Ф.-Р. Де Шатобріана / Г. В. Попова // Вісник Львівського університету. Серія : Іноземні мови. - 2012. - Вип. 20(2). - С. 66-73.