Антонен Арто (1896-1948) - французький письменник, поет, драматург, актор театру та кіно

    Антонен Арто народився 4 вереся 1896 року у Марселі. У дитинстві він часто хворів. Внаслідок перенесеного у 5-річному віці менінгіту розвинулася психічна хвороба, яка періодично загострювалася впродовж усього життя письменника. В юності Арто писав вірші, які знищив під час нападу депресії у 1914 р. Упродовж 1915-1920 pp. лікувався у різних санаторіях, (за матеріалами: Peoples, Zarlit, Neuronews). 

    У 1916 році його призвали на військову службу: після 9-місячного навчання у військовому таборі його комісували. Навесні 1920 році Арто приїхав у Париж з метою стати письменником. До літературної праці його залучив Е. Тулуз, психіатр і власник журналу «Демен». Спочатку Арто редагував переклади, а з часом став одним із авторів і редакторів журналу.     Наприкінці 1920 р. Е.Тулуз познайомив Арто з визначним режисером Люньє-По. Невдовзі Арто став актором театру «Евр», створеного Люньє-По ще 1893 pоці, а вперше вийшов на сцену у лютому 1921 року. У цей час Арто захоплювався творчістю раннього М. Метерлінка (йому він присвятив у грудні 1922 р. статтю «Моріс Метерлінк») і пізнього А. Стріндберга. 

    У 1922 році завдяки визначному актору і режисеру Фірмену Жем’є Арто вступив у трупу Шарля Дюллена. Тут він познайомився з актрисою Женікою Атанасіу, яка відіграватиме важливу роль в його житті протягом семи років. В експериментальному театрі Дюллена проявився талант Арто як актора, сценографа та автора костюмів. 

    Влітку 1922 р. в Марселі на Колоніальній виставці Арто побачив виступ камбоджійських

танцюристів, після чого зацікавився східним театром. Наступного року він залишив трупу Дюллена і перейшов у театр «Комелі де Шанз-Елізе» Жоржа Пітоєва, де грав протягом року. 

    У 1923 році Арто видав свою першу книгу - поетичну збірку «Небесний трик-трак», а також два номери власного журналу «Більбоке». У 1925 р. вийшли друком ще дві збірки поезій Арто - «Пуп лімбів» і «Нервометр». 
    У 1924 pоці Арто зблизився із сюрреалістами, став одним із лідерів і теоретиків цього руху. Він співпрацював із сюрреалістичними журналами, редагував видання «Революсьйон Сюрреаліст», очолював Сюрреалістичне Бюро Досліджень, де розроблялася теорія сюрреалізму, досліджувалася психологія «сюрреалістичної думки» тощо. 

    У травні 1925 р. Арто виступив як режисер, поставивши п’єсу Л. Арагона «До стінки». До сюрреалістичного періоду творчості Арто належать його п’єси «Цівка крові» (1925) та «Самурай, або Драма почуттів» (1923-1925). Драма «Цівка крові» була пародією на п’єсу А. Салакру «Скляна куля» і синтезувала містерію та буфонаду, піднесене та низьке. «Самурай, або Драма почуттів» - коротка драма у чотирьох актах. Довгий час вона вважалася втраченою, була знайдена і опублікована лише наприкінці 60-х pp. 

    У 1926 році після розколу в сюрреалістичному русі Арто залишив його ряди. Разом з двома іншими сюрреалістами - Р. Вітраком і Р. Ароном зін заснував Театр «Альфред Жаррі». У листопаді того самого року Арто опублікував свій перший театральний маніфест - «Театр «Альфред Жаррі», змістом якого було заперечення існуючого театру, як і всіх усталених форм культури загалом. Театр «Альфред Жаррі» не мав ні свого приміщення, ні постійної трупи. Він проіснував до початку 1929 року і встиг показати чотири вистави. 

    Водночас з роботою в театрі Арто знімався у кінофільмах. Серед його найбільших кіноролей - чернець у фільмі К.Т. Дрейєра «Страсті Жанни Д.-Арк» і Марат в «Наполеоні» А. Ганса (обидва - 1927). Савонарола в «Лукреції Борджіа» А. Ганса (1934). Пробував Арто свої сили і як кіносценарист (сюрреалістичний фільм «Мушля та священик», 1927, реж. Ж. Дюлак). 

    Визначальною подією в житті Арто була Колоніальна виставка в Парижі у травні 1931 року Там він побачив виставу фольклорного театру індонезійського острова Балі, якій присвятив статтю «Про балійський театр». Після цього Арто виступав з лекціями, написав ряд статей, маніфестів, листів, що увійшли до його найвизначнішого твору - книжки «Театр і його двійник» , у якій Арто розкрив власну театральну систему. Майже всі складові цього збірника написані у 1932-1935 pp.: «Театр і чума», «Алхімічний театр», «Режисура та метафізика», «Про балійський театр», «Театр східний і театр західний», маніфести «Театр Жорстокості», «Листи про жорстокість», «Листи про мову» та ін. Сама ж книга вийшла друком у лютому 1938 р. Ця книга містить два маніфести Театру жорстокості. У ній він пропонує театр, який, по суті, був поверненням до магії та ритуалів, прагне створити нову театральну мову тотему та жесту - мову простору позбавлений діалогу, який звертається до всіх п'яти почуттів. 

    У 1936 році Арто вирушає до Мексики, де деякий час живе серед індіанців тарамуара, беручи участь у їхніх ритуальних церемоніях, у солярних культах, пов'язаних із вживанням пейотля. У 1937 році з друку виходять «Нові одкровення про Буття», створені Арто за допомогою ворожих карт Таро та підписані «Просвітлений». Тоді ж Арто вирішує вирушити до Ірландії, щоб ближче познайомитися з вченням друїдів. Деякий час друзі отримують листівки досить дивного змісту, потім сліди його губляться. Виявилося, що Арто потрапив до психіатричної лікарні; переходячи з однієї клініки до іншої, Арто провів у них загалом дев'ять років, до 1946 року. Вийшовши на волю, Арто ще два роки продовжував писати вірші і навіть брати участь у радіопередачах, але не міг обходитися без величезних доз наркотичних препаратів. Помер у Парижі 4 березня 1948 року від онкологічного захворювання.  

Література: 

* Арто А. Театр і його Двійник / Антонен Арто ; пер. з фр. Романа Осадчука. - Київ : Видавництво Жупанського, 2021. - 280 с. 

* Огаркова Т. Справа Антонена Арто // Критика. - 2012. - листоп.-груд., (число 11/12). - С. 35-36.  

* Тырина М. К. Философия театра. Параллели в театральной режиссуре (Арто и Мейерхольд) // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. - 2003. Вип. 56/57. - С. 104-105.

* Фруктова Т. Театр жорстокості : Гротовський vs Арто / Тетяна Фруктова // Кіно - Театр. - 2009. - № 3 (83). - С. 7-10. 

* Шолухо Н. Є. Культурологічна рецепція тілесності в «Театрі жорстокості» Антонена Арто / Н. Є. Шолухо // Культура України. Культурологія. - 2017. - Вип. 55. - С. 59-68.