Антонен Арто народився 4 вереся
1896 року у Марселі. У
дитинстві він часто хворів. Внаслідок перенесеного у 5-річному віці менінгіту
розвинулася психічна хвороба, яка періодично загострювалася впродовж усього
життя письменника. В юності Арто писав вірші, які знищив під час нападу депресії
у 1914 р. Упродовж 1915-1920 pp. лікувався у різних санаторіях, (за матеріалами: Peoples, Zarlit, Neuronews).
У 1916 році його
призвали на військову службу: після 9-місячного навчання у військовому таборі
його комісували. Навесні 1920 році Арто приїхав у Париж з метою стати
письменником. До літературної праці його залучив Е. Тулуз, психіатр і власник
журналу «Демен». Спочатку Арто редагував переклади, а з часом став одним із
авторів і редакторів журналу. Наприкінці 1920 р. Е.Тулуз познайомив Арто з
визначним режисером Люньє-По. Невдовзі Арто став актором театру «Евр»,
створеного Люньє-По ще 1893 pоці, а вперше вийшов на сцену у лютому 1921 року. У цей
час Арто захоплювався творчістю раннього М. Метерлінка (йому він присвятив у
грудні 1922 р. статтю «Моріс Метерлінк») і пізнього А. Стріндберга.
У 1922 році завдяки
визначному актору і режисеру Фірмену Жем’є Арто вступив у трупу Шарля Дюллена.
Тут він познайомився з актрисою Женікою Атанасіу, яка відіграватиме важливу
роль в його житті протягом семи років. В експериментальному театрі Дюллена
проявився талант Арто як актора, сценографа та автора костюмів.
Влітку 1922 р.
в Марселі на Колоніальній виставці Арто побачив виступ камбоджійських
танцюристів, після чого зацікавився східним театром. Наступного року він
залишив трупу Дюллена і перейшов у театр «Комелі де Шанз-Елізе» Жоржа Пітоєва,
де грав протягом року.
У 1923 році Арто видав свою першу книгу - поетичну збірку
«Небесний трик-трак», а також два номери власного журналу
«Більбоке». У 1925 р. вийшли друком ще дві збірки поезій Арто - «Пуп лімбів» і «Нервометр».
У 1924 pоці Арто зблизився із сюрреалістами, став одним із лідерів і теоретиків цього руху. Він співпрацював із сюрреалістичними журналами, редагував видання «Революсьйон Сюрреаліст», очолював Сюрреалістичне Бюро Досліджень, де розроблялася теорія сюрреалізму, досліджувалася психологія «сюрреалістичної думки» тощо.
У 1924 pоці Арто зблизився із сюрреалістами, став одним із лідерів і теоретиків цього руху. Він співпрацював із сюрреалістичними журналами, редагував видання «Революсьйон Сюрреаліст», очолював Сюрреалістичне Бюро Досліджень, де розроблялася теорія сюрреалізму, досліджувалася психологія «сюрреалістичної думки» тощо.
У травні
1925 р. Арто виступив як режисер, поставивши п’єсу Л. Арагона «До стінки». До
сюрреалістичного періоду творчості Арто належать його п’єси «Цівка крові» (1925) та «Самурай, або Драма почуттів» (1923-1925). Драма «Цівка
крові» була пародією на п’єсу А. Салакру «Скляна куля» і синтезувала містерію
та буфонаду, піднесене та низьке. «Самурай, або
Драма почуттів» - коротка драма у чотирьох актах. Довгий час вона вважалася
втраченою, була знайдена і опублікована лише наприкінці 60-х pp.
У 1926 році після
розколу в сюрреалістичному русі Арто залишив його ряди. Разом з двома іншими
сюрреалістами - Р. Вітраком і Р. Ароном зін заснував Театр «Альфред Жаррі». У
листопаді того самого року Арто опублікував свій перший театральний маніфест - «Театр «Альфред Жаррі», змістом якого було
заперечення існуючого театру, як і всіх усталених форм культури загалом. Театр
«Альфред Жаррі» не мав ні свого приміщення, ні постійної трупи. Він проіснував
до початку 1929 року і встиг показати чотири вистави.
Водночас з
роботою в театрі Арто знімався у кінофільмах. Серед його найбільших кіноролей - чернець у фільмі К.Т. Дрейєра «Страсті Жанни Д.-Арк» і Марат в «Наполеоні» А.
Ганса (обидва - 1927). Савонарола в «Лукреції Борджіа» А. Ганса (1934).
Пробував Арто свої сили і як кіносценарист (сюрреалістичний фільм «Мушля та
священик», 1927, реж. Ж. Дюлак).
Визначальною
подією в житті Арто була Колоніальна виставка в Парижі у травні 1931 року Там він
побачив виставу фольклорного театру індонезійського острова Балі, якій
присвятив статтю «Про балійський театр». Після
цього Арто виступав з лекціями, написав ряд статей, маніфестів, листів, що
увійшли до його найвизначнішого твору - книжки «Театр і його двійник» , у якій Арто розкрив власну театральну систему. Майже
всі складові цього збірника написані у 1932-1935 pp.: «Театр і чума»,
«Алхімічний театр», «Режисура та метафізика», «Про балійський театр», «Театр
східний і театр західний», маніфести «Театр Жорстокості», «Листи про жорстокість», «Листи про мову» та ін. Сама ж книга вийшла друком у лютому 1938 р. Ця
книга містить два маніфести Театру жорстокості. У ній він пропонує театр, який,
по суті, був поверненням до магії та ритуалів, прагне створити нову театральну
мову тотему та жесту - мову простору позбавлений діалогу, який звертається до
всіх п'яти почуттів.
У 1936 році Арто вирушає до Мексики, де
деякий час живе серед індіанців тарамуара, беручи участь у їхніх ритуальних
церемоніях, у солярних культах, пов'язаних із вживанням пейотля. У 1937 році з
друку виходять «Нові одкровення про Буття», створені Арто за допомогою ворожих
карт Таро та підписані «Просвітлений». Тоді ж Арто вирішує вирушити до
Ірландії, щоб ближче познайомитися з вченням друїдів. Деякий час друзі
отримують листівки досить дивного змісту, потім сліди його губляться.
Виявилося, що Арто потрапив до психіатричної лікарні; переходячи з однієї
клініки до іншої, Арто провів у них загалом дев'ять років, до 1946 року.
Вийшовши на волю, Арто ще два роки продовжував писати вірші і навіть брати
участь у радіопередачах, але не міг обходитися без величезних доз наркотичних
препаратів. Помер у Парижі 4 березня 1948 року від онкологічного захворювання.
Література:
* Арто А. Театр і його Двійник / Антонен Арто ; пер. з фр. Романа Осадчука. - Київ : Видавництво Жупанського, 2021. - 280 с.
* Огаркова Т. Справа Антонена Арто // Критика. - 2012. - листоп.-груд., (число 11/12). - С. 35-36.
* Тырина М. К. Философия театра. Параллели в театральной режиссуре (Арто и Мейерхольд) // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. - 2003. Вип. 56/57. - С. 104-105.
* Фруктова Т. Театр жорстокості : Гротовський vs Арто / Тетяна Фруктова // Кіно - Театр. - 2009. - № 3 (83). - С. 7-10.
* Шолухо Н. Є. Культурологічна рецепція тілесності в «Театрі жорстокості» Антонена Арто / Н. Є. Шолухо // Культура України. Культурологія. - 2017. - Вип. 55. - С. 59-68.
Немає коментарів:
Дописати коментар