Суверенність країн-членів у світлі права Європейського Союзу.

    Система джерел права Європейського Союзу складається з так званих первинних та похідних правових актів Спільнот. Право Спільнот має наднаціональний характер.
1.4.1. Первинне право спільнот
   Первинне право спільнот містить норми та положення, що регулюють найістотніші питання Європейського Союзу, такі як: устрій, правовий порядок, основні засади права Спільнот,  повноваження до прийняття нормативних актів нижчого щабля і т. д. В ієрархії джерел права зазначені унормування являються привілейованими. Первинні акти мають абсолютний пріоритет стосовно актів нижчого щабля, а всі акти вторинного права повинні бути згідними з первинним правом.

    Істотним елементом у системі джерел європейського права є також судова практика. Європейський Суд у процесі інтерпретації джерел первинного права Спільнот визначив засади правового ладу в Європі. Судова практика Європейського Суду та Суду Першої Інстанції встановила правові засади та правовий лад Союзу. Правовий доробок Союзу, котрий складається з правових актів Спільнот і судової практики європейських судів, визначається як acquis communautaire. Фундамент правового ладу Європейського Союзу творять в першу чергу трактати, які створили зазначені на початку три Спільноти (разом з усіма додатками та протоколами). До них належать:

•  Трактат від 18 квітня 1951 року, що створив Європейську спільноту вугілля і сталі, названий також Паризьким трактатом (Паризький трактат припинив свою дію 23 липня 2002 року).

•  Два Римські трактати від 25 березня 1957 року: створили Європейську спільноту та Європейську спільноту атомної енергії (EURATOM). Зазначені вище трактати були доповнені:

•  Єдиним Європейським Актом від 1986 року, що також має назву Люксембурзького трактату, 

•  Трактатом з Маастріхт, тобто трактатом від 7 лютого 1992 року про Європейський Союз, Амстердамським трактатом, тобто трактатом від 2 жовтня 1997 року, який замінив трактат про Європейський Союз, трактати про створення Європейських спільнот та деякі інші акти,

•  Трактат з Ніцци, тобто трактат від 26 лютого 2001 року, що замінив трактат про Європейський Союз, трактат про створення Європейської Спільноти та деякі пов’язані з ними правові акти,

•  Лісабонським Трактатом, що був підписаний 13 грудня 2007 року; Трактат встановлює нові правові рамки та спосіб організації Європейського Союзу.

    До первинного права зараховуються також трактати про вступ нових членів, наприклад Трактат Приєднання, підписаний 16 квітня 2003 року в Афінах про прийняття 10 нових країн (зокрема Польщі). Трактат Приєднання – це багатостороння міжнародна умова. Важливим є те, що країни-кандидати не підписують цього Трактату безпосередньо з Європейським Союзом, але з окремими країнами Спільноти. Окрім підписів уповноважених представників нових країн, там знайшли своє місце підписи представників усіх країн-членів Союзу.

   Згідно із Конституцією РП міжнародне право, зокрема союзне право, має зверхність над польськими положеннями. Ст. 91 Конституції РП від 1997 року.:

1. Ратифікована міжнародна умова після її оголошення в Деннику законів Республіки Польща, складає частину державного правового ладу й безпосередньо виконується, якщо її виконання є можливим без прийняття закону.

2. Міжнародна умова, ратифікована за вираженою в законі попередньою згодою, має зверхність над законом, якщо цього закону не можна погодити з умовою.

3. Якщо це випливає з ратифікованої Республікою Польща умови щодо створення міжнародної організації, то встановлене нею право має безпосереднє застосування, маючи також зверхність у випадку суперечливості із законами.

1.4.2. Похідні акти права Спільнот

Похідні акти права Спільнот видаються Європейським Парламентом спільно із Радою Європейського Союзу, окремо Радою Європейською Союзу та Європейською Комісією. Ці акти можна поділити на дві категорії:

1. так звані. hard sources, тобто загальнообов’язкові норми, котрими є:

•  розпорядження,

•  директиви,

•  рішення,

2. так звані. soft law, до котрих зараховуються:

•  рекомендації,

•  висновки.

Розпорядження

Містять генеральні положення. Мають загальний радіус дії, що свідчить про їх безпосереднє використання в країнах-членах. Вони є обов’язковими до виконання у прийнятій відповідним органом Спільноти формі й не підлягають жодним додатковим вимогам, які б надавали їм силу в усіх країнах-членах Спільноти. Такі акти публікуються в Урядовому Деннику Спільнот (Official Journal – скорочено O.J.) і від дати опублікування стають складовою частиною правової системи кожної країни-члена. Розпорядження набирає чинності у встановлений у ньому строк або у 20-

денний строк від дня оголошення. Від моменту набрання чинності розпорядження автоматично відхиляють відмінні положення, що були обов’язковими до виконання в країнах-членах.

Директиви

   На відміну від розпоряджень, директиви не є повністю примусовими, а лише зобов’язують „до досягнення результату”. Це означає, що директиви накладають на країни-члени обов’язок врегулювання даної матерії у відповідності до їх завдання, проте, залишають свободу вибору правових інструментів для досягнення встановленої мети. З огляду на направлення їх до конкретних сторін, вони набирають правову силу від моменту нотифікації сторонами. Директиви, що направляються до всіх країн членів, а також директиви, що були встановлені спільно Європейським Парламентом та Радою, публікуються в Урядовому Деннику Спільнот. Вони вступають в силу у встановлений для них строк або на 20 день від їх оголошення.

Рішення

   Мають силу тільки відносно тих суб’єктів, до котрих були направлені. Адресатами рішень можуть бути юридичні, фізичні особи та країни-члени. Отже, рішення мають індивідуальний характер. Вони є повністю примусовими для адресата – адресат не має (як у випадку директив) можливості вибору методів або інструментів реалізації рішення. Вони можуть, або безпосередньо накладати обов’язки чи надавати повноваження, або зобов’язувати до видачі нормативного акту. Рішення набирають сили від моменту їх нотифікації сторонами. Рішення, що були прийняті спільно Європейським Парламентом і Радою, оголошуються в Урядовому Деннику Спільнот і набирають чинності у встановлений для них строк або на 20 день від проголошення.

Рекомендації, висновки та інші акти Спільнот.

    Рекомендації та висновки не мають примусового характеру, але можуть викликати правові наслідки. Вони розуміються як інтерпретаційні вказівки до процесу реалізації права Спільноти. Для їх видачі не потрібно мати доручення. Європейська Комісія видає рекомендації та висновки, якщо вважає це необхідним. Джерелом права ЄС також можуть бути міжнародні умови, що були підписані Спільнотою. Проте, вони повинні підписуватись згідно із встановленою в Трактаті про створення Європейської Спільноти процедурою. Договори, підписані згідно із визначеними в цьому документі умовами, є обов’язковими до виконання інституціями Спільноти та країнами-членами.

Джерело: Одзімек В. Суверенність країн-членів у світлі права Європейського Союзу / Войцєх Одзімек, Аґнєшка Брожковска ; Бюро перекладів PRZEKLADY.PL // Інтеграція – європейський напрямок розвитку України. - Краків 2007. - С. 30-32.