АЛЕМАН-і-де-Енеро, Матео

    АЛЕМАН-і-де-Енеро, Матео (Aleman у de Enero, Mateo — 1547, Севілья — бл. 1614, Мехіко) — іспанський письменник.

    Народився у сім'ї лікаря королівської в'язниці у Севільї. У 1564 р. отримав ступінь бакалавра мистецтв і філософії в університеті Маєсе Родріго в Севільї, після цього продовжив свою освіту у старовинних університетах Іспанії — Саламанці та Алькала де Енарес, де студіював медицину. Навчання його перервалося у 1567 р. через хворобу та смерть батька. Згодом А. повернувся в університет, де закінчив курс, проте іспитів на здобуття ступеня не складав і медициною в подальшому ніколи не займався.

      Важке матеріальне становище змусило А. повернутися в Севілью та зайнятися комерцією. У жовтні 1568 р. А. позичив значну суму грошей, зобов'язавшись або сплатити її протягом року, або одружитися з якоюсь Каталіною де Еспіноса, опікуном якої доводився позикодавець А. Гроші незабаром були розтрачені і, опинившись перед вибором поміж борговою в'язницею та одруженням, А. віддав перевагу останньому. Шлюб виявився невдалим, і незабаром А. і Каталіна де Еспіноса розлучилися.

   Можливо, комерційні невдачі спонукали А. повернутися в університет Маєсе Родріго для вивчення права. Проте через рік А. був змушений залишити університет через фінансові труднощі.

   У жовтні 1580 р. А. за борги ув'язнили. Покарання він відбував у королівській тюрмі в Севільї, тій самій, де колись працював його батько. Лише через два місяці після поручительства родича А. звільнили. У пошуках виходу з важкого матеріального становища А. вирішив податися в Мексику і у березні 1582 р. звернувся за дозволом на еміграцію. Щоб отримати такий дозвіл, необхідно було подати докази "чистоти крові", тобто тою, що серед його предків не було євреїв. А., єврей по матері, знайшов, проте, двох сусідів, котрі свідчили на його користь, але дозволу попри те не отримав.

  З 1584 по 1599 р. А. продовжував займатися комерційною діяльністю. На цей же період припадають і перші літературні спроби А.: переклад двох од Горація та передмова до книги А. де Бар-роса "Моральні вислови". У названих творах, ще достатньо скромних за своїми літературними вартостями, вже накреслюються основні теми, дуже важливі для всієї творчості А.: суєтність земних багатств і визнання приватної зацікавленості головним рушієм людства.

   Публікація у березні 1599 р. першої частини роману "Життєпис крутія Ґусмана де Альфараче" ("La vida del pi'caro Guzman de Alfarache") одразу ж принесла А. славу. Ще жоден твір в Іспанії не мав такого миттєвого успіху. Протягом двох місяців після публікації з'явилася велика кількість піратських видань. У 1600 р. вийшло друком 11 видань роману (включно з опублікованими в Антверпені, Брюсселі, Коїмбрі, Лісабоні, Парижі та кількох італійських містах). Цей роман зробив автора знаменитим не тільки в Іспанії, айв Італії, Франції, Фландрії, Німеччині, де А. величали "божественним іспанцем".
   У серпні 1602 р. у Валенсії з'явилася підроблена друга частина "Ґусмана де Альфараче ", підписана іменем Матео Лухана де Сайаведри. Сам А. висловлював припущення, що за цим псевдонімом ховався якийсь валенсійський адвокат Хуан Марті. А. обурило не лише те, що автор фальшивої другої частини "вихопив на льоту його задуми та писання", а й те, що поспіхом написав продовження, не зрозумівши основного задуму книги. Так, Ґусман Матео Лухана зображений лише "найзнаменитішим злодієм", тоді як сам А. підкреслював, що основна мета його книги перш за все моральна —"оглянути, наче зі спостережної вишки, всілякі пороки, щоби приготувати з багатьох отрут цілющий напій, змалювавши людину, яка стала досконалою після багатьох злигоднів і лих, зокрема і після найважчого з усіх принижень — каторжної пра­ці на останній лавці галери". Але попри це по­ява другої частини "Ґусмана "змусила А. пере­робити свою, за його словами, вже написану другу частину, "наскільки можливо ухиляючись від написаного раніше".

    "Ґусман де Альфараче " приніс А. успіх, але не матеріальний добробут, і в 1602 р. він знову опинився у борговій в'язниці, де працював над біографією святого Антонія Падуанського ("San Antonio de Padua", опубл. у 1604 р.). Звільне­ний у 1603 р. з боргової в'язниці, А. наступно­го року вирушив до Португалії, де святий Ан- тоній народився і був особливо шанований, сподіваючись там забезпечити успіх своїй книжці про нього, яку письменник присвятив порту­гальському народові.
    У тому самому 1604 р. в Лісабоні з'явилася й друга частина "Ґусмана де Альфараче" — "Жит­тєпис Ґусмана де Альфараче, чатова вежа люд­ського життя "("La vida de Guzmän de Alfarache, Atalaya de la vida humana"), з підзаголовком — "написана Матео Алеманом, справжнім її авто­ром". Вірогідно, А. працював над переробкою другої частини "Ґусмана "одночасно з написан­ням "Святого Антонія ". Багато фрагментів мо­рально-релігійних відступів у "Ґусмані"перегу­куються зі схожими в життєписі святого Анто­нія. 

   У 1607 р. А. знову звернувся за дозволом на еміграцію в Мексику. У своєму проханні він вка­зав, що запрошений у Мексику багатим роди­чем. А. справді мав у Мексиці родича — кузена Алонсо Алемана, який, проте, помер ще два роки тому. Ймовірно, однією з причин, які спонука­ли А. емігрувати, був розрахунок на частку ку- зенівського спадку. Окрім того, А. довелося під­купити кількох чиновників, щоби приховати своє єврейське походження, що стало причи­ною відмови першого разу. Дозвіл нарешті було отримано, але через загрозу нападу голландсь­ких піратів біля іспанського узбережжя відплиття кораблів було призупинено. А. та його супут­ники змушені були чекати близько року. Про­тягом цього часу письменник розпочав роботу над "Кастильською орфографією " ("Ortografia castellana", опубл. у 1609 p.), де він згадує своє дитинство та вчителів, усе мистецтво яких по­лягало в тому, що вони змушували його вчити­ся писати різними почерками, скаржиться на зли­дні, поганий зір, надокучання ворогів. Урешті- решт, у червні 1608 p., корабель відплив до бере­гів Нового Світу. Крім А., на цьому ж кораблі плив Фрай Ґарсія Ґерра, архієпископ Мексики, а згодом віце-король Нової Іспанії, людина, яка відіграла важливу роль у подальшій долі А.

   А. супроводжував архієпископа Гарсія Ґерру у його поїздках країною. Свого покровителя письменник уславив у "Життєписі дона Ґарсія Ґерри"("Sucesos de D. Fray Garsia Guerra", опубл. у 1613 p.), своєму останньому творі, чудовому взірцеві ораторського мистецтва.
   Із 1613 р. слід А. зник. Дата й обставини його смерті невідомі.
   А. увійшов в історію літератури перш за все як автор крутійського роману "Ґусман де Аль­фараче ". Вже сучасники А. гідно поцінували його твір. У "Похвальному слові" до другої частини "Ґусмана " Л .де Вальдес зазначив, що "найкра­щі уми Саламанкського університету... заяви­ли, що як Демосфен у греків і Ціцерон у римлян, так Матео Алеман може вважатися королем кра­сномовства у іспанців, оскільки пише кастиль­ською мовою чисто та майстерно, витончено та жваво". А героя роману Ґусмана — "іспансь­кого Протея" — вважали узагальненим образом усього людства.
   Роман побудований у формі розповіді Ґус­мана про своє життя. Всередині розповіді від першої особи виникають дві точки зору: Ґусман — аморальний плутяга та Ґусман — морально реф- лексуючий оповідач. Ці точки зору гранично розходяться, демонструючи два полюси погля­ду на життя: мирський, суєтний, і релігійний, істинний. Світ, таким чином, розглядається водночас ніби зсередини і ззовні. Окрім цієї кон­цепції "подоби та суті", епоха бароко відобра­зилася в алегоричності образів роману, ембле­матиці, в песимістичному погляді на природу людини як споконвічно порочну. Але не лише природа людини, а й суспільство сприяє мо­ральній деградації героя, який намагається при­стосуватися до цього світу, змінюючи подо­бу, граючи нові і нові ролі. Протеєподібний характер героя дає можливість А. переносити його в різноманітні суспільні верстви і тим са­мим створювати широку панораму іспанського життя межі XVI—XVII ст. Пройшовши через ви­вищення та найбільші приниження, Ґусман під­биває невеселі підсумки свого життя і вирішує зректися суєтного світу та повернутися до Бога. Третя частина роману, в якій А. обіцяв показа­ти праведне життя свого героя, мабуть, так і не була написана.
    "Ґусман де Альфараче " було визнано класич­ним взірцем крутійського роману. Він справив сут­тєвий вплив не тільки на безпосередніх продовжу­вачів жанру (Ф. де Кеведо, А. де Гевара — в Іспа­нії, А. Р. Лесаж — у Франції, Г. Я. К. фон Ґрімме- льсгаузен — у Німеччині, Д. Дефо — в Англії), а й на розвиток літератури нового часу в цілому. 

Джерело: Зарубіжні письменники : енциклопедичний довідник : у 2 т. Т. 1. / за ред.: Н. Михальської та Б. Щавурського. - Тернопіль : Навчальна книга - Богдан, 2005. - С. 26-27.