Еміль Верхарн (1855-1916) - бельгійський поет-символіст

    Майбутній письменник народився 21 травня 1855 року в Бельгії, в місті Сінт-Амандс, що знаходиться в провінції Антверпен. В 11 років Верхарн вступив до єзуїтського інтернату в Генті. Закінчивши його, вступив у Левенський католицький університет на факультет юриспруденції. Під час навчання Еміль Верхарн познайомився з молодими письменниками, що заснували літературний журнал «Молода Бельгія». Надихнувшись цим, сам почав писати: перші статті Верхарна публікувалися в студентських журналах, (за матеріалами: Ukrlib, Javalibre, Сhtyvo).

   Після випуску з університету якийсь час він намагався працювати юристом, але професійна практика Верхарна обмежилася двома розібраними справами. Він вирішив повністю присвятити себе творчості.

    Перша збірка віршів «Фламандки» (1883) привернула увагу цінителів поезії. Друга книга «Ченці» вийшла в 1886 році і зробила не менше враження описом побуту ченців, який поет спостерігав, живучи в монастирі. У 1887 році він оселився в Лондоні, де створив трилогію: «Вечори» (1887), «Катастрофи» (1888), «Чорні смолоскипи» (1890). Створення трилогії співпало з важкою хворобою поета і його розчаруванням в колишніх ідеалах.

    Після збірки «Поля в маренні» (1893) послідували «Міста-спрути» (1895), де позначилося звернення Верхарна до урбанізму і протиставлення гинучого села величному місту-гіганту.

   У 1898 році Верхарн переїхав в Сен-Клу, подорожував з лекціями по Європі. На зламі століть поет знайшов світову популярність, його твори були перекладені більш ніж на 20 мов.    З початком Першої світової війни, яка справила на нього

нищівний вплив, поет виїхав до Англії, де отримав почесні ступені від декількох університетів. У вигнанні опублікував збірку «Червоні крила війни» про трагедію маленької Бельгії, яка стала жертвою агресора.

27 листопада 1916 року поет загинув на Руанському вокзалі: натовп витіснив його з перону під колеса поїзда.

 Французький уряд збирався вшанувати Верхарна похованням в Пантеоні, але сім'я відмовилася, і поета поховали на військовому кладовищі Адінкерке (комуна Де-Панні). У розпал війни, через небезпеку наступу супротивника, останки Верхарна були перевезені в Вулверінгем і в 1927 р. остаточно поховані на його малій батьківщині, в Сінт-Амандсі, де з 1955 діє Провінційний музей Еміля Верхарна. 

Література: 

* Верхарн Е. Вибране / Е. Верхарн. – Київ : Дніпро, 1966. – 219с.

* Верхарн Е. Вибрані поезії / Еміль Верхарн ; пер. М. Терещенко. – Київ : Держлітвидав України, 1946. – 136 с. 

* Еміль Верхарн / Передчуття. Із світової поезії другої половини XIX – початку XX сторіччя : збірка / пер.: М. П. Бажана та ін. ; уклад. К. А. Шахова. – Київ : Веселка, 1979. – 254 с.  

 * Бурбан В.  Еміль Верхарн : 20 травня 2015 року виповнюється 160 років від дня народження Еміля Верхарна (1855-1916), бельгійського поета, драматурга і критика / В. Бурбан // Всесвітня література в сучасній школі. – 2015. – № 5. – С. 41-42.  

* Губа В. П. Срібне століття бельгійської поезії. Вокальні фрески за творами бельгійських поетів : [збірник] / Володимир Губа [композитор] ; [вірші: Е. Верхарн та ін.] ; упоряд., передм., пер. із фр. та наук. ред. Дмитра Чистяка ; Королів. акад. фр. мови і літ. Бельгії, Європ. акад. наук, мистецтв і літ. – Київ : Самміт-Книга, 2018. – 108 с.

* Матюшкіна Т.  «Майстри розкріпаченого вірша». Еміль Верхарн (1855-1916) і Павло Тичина (1891-1967). Про подібність ідейно-художніх домінант творчості бельгійського та українського поетів / Тетяна Матюшкіна // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. – 2011. – № 1. –  С. 33-37.

* Пітик К. Маркери міфологічного інтертексту в ранній ліриці Еміля Верхарна / К. Пітик // Науковий вісник Чернівецького університету. Романо-слов'янський дискурс. – 2018. – Вип. 807. – С. 53-58.