Класицизм - стиль європейської культури

   На хвилі суспільного піднесення та формування нації у Франції XVIІ ст. виник новий художній стиль – класицизм (від лат. сlassicus – зразковий). (за матеріалами: Booksite,    Аrtchive,  Аnews).

   Класицизм – це художній стиль та естетичний напрям у європейській літературі та мистецтві XVIІ – XVIІІ ст., однією з рис якого було звернення до образів і форм античного мистецтва і літератури як ідеального художнього естетичного еталона. Його ідейним підгрунтям став раціоналізм.

   Предметом мистецтва класицизму проголошувалося лише прекрасне і піднесене. Творці цього художнього мистецького стилю вважали, що краса існує об’єктивно, тому її можна осягнути розумом. Прибічники класицизму відстоювали принцип «наслідування природи» і відповідно – суворого дотримання правил, встановлених під час вивчення стародавніх пам’яток. Класичний образ тяжів до зразка, що відповідало суспільно-виховній функції художньої творчості. Основні сюжети для класичного твору бралися з міфології, історії чи біблійних текстів та типізувалися з огляду на тогочасну дійсність. 

   У літературі утверджувалась ієрархія жанрів, які поділялися на високі (трагедія, епопея, ода) та низькі (комедія, сатира, байка). Кожен жанр мав свої канони та чіткі межі, що не допускали їх змішування. Провідне місце в цій ієрархії належало трагедії. Трагедії П. Корнеля та Ж. Расіна, байки Ж. Лафонтена, сатира Н. Буало,  проза Ф. Ларошфуко. З класицизмом пов’язана творчість Вольтера, Г. Лессінга, Й. Ґете і Ф. Шиллера. 

 Комедії Мольєра не лише намагалися вирішити суспільні конфлікти в ідеальній сфері античності, а переносили їх у зону тогочасних соціально-етичних,

моральних колізій, що спричинило розвиток реалізму. Найбільше це стосувалося творчості Мольєра, яка поєднала різні ідейно-художні течії, визначивши подальший розвиток літератури. Комедії Мольєра перестали бути «низьким жанром». Його найкращі п’єси за тематикою, філософським, психологічним та моральним звучанням досягли рівня трагедії. 

   Основоположниками класицизму в музичному театрі став Ж. Люллі, в опері — німецький композитор К. Глюк. Вершиною цього стилю в музиці стала творчість представників віденської класичної школи — Ф. Гайдна, В. Моцарта і Л. Бетховена.

Архітектурі класицизму притаманні чіткість і геометричність форм, логічність і ясність планування, стриманість декору. Його провідниками стали архітектори К. Перро, Анж Жак Габріель у Франції, І. Джонс, В. Кент і К. Рен в Англії.   

   Класицизм став офіційним уніфікованим стилем. Він найповніше відповідав ідеалу епохи абсолютизму, «le grand siecle» («великому віку») Короля-Сонця – Людовика ХІV. За його часів у стилі класицизму було зведено Версальський палац з дивовижним парком, Будинок та Собор Інвалідів, Вандомську площу та Площу Перемог у Парижі, відновлюються роботи в Луврі. У Німеччині архітектура почала розвиватися в напрямку класицизму лише з другої половини XVIII ст. 

   У скульптурі формування класичного художнього мислення супроводжувалося переходом до лаконічної виразності об’єму, очищення від усього зайвого, випадкового (Ж. Пігаль, Е. Фальконе, Ж. Гудон у Франції; в Італії — А. Канова).  

   Живопису епохи класицизму властиві ясність і урівноваженість композиції, стриманість кольорового рішення, чіткість сюжету (Н. Пуссен, Ж.-Л. Давід, Ж. Доменік Енгр).

   Завойовує європейську славу англійський живопис, що тривалий час був представлений переважно художниками континенту. Першим майстром національного образотворчого мистецтва, який здобув чималу популярність, був В. Гогарт. У другій половині XVIII ст. з’являється плеяда таких яскравих художників, як Дж. Рейнольдс, Дж. Ромні, Т. Гейнсборо. 

   В епоху наполеонівської імперії класицизм втратив свій живий прогресивний зміст. Його характеризували зовнішня офіційна помпезність і парадність, холодний і мертвий академізм. Проте, як епігонська течія він проіснував у Франції аж до 30-40-х рр. ХІХ ст. 

Література: 

* Єрошкіна О. О. Епоха класицизму : [навч. посіб.] / Олена Олександрівна Єрошкіна ; Харк. нац. акад. міськ. госп-ва. - Харків : ХНАМГ, 2011. - 187 с.

* Історія світової культури: навч. посіб. / керівник авт. колективу Л. Т. Левчук. – 3-тє вид., перероб. і доп. – Київ: Центр учбової літератури, 2010. – 400 с. 

* Культурологія: теорія та історія культури. Навч. посіб. Видання 3-тє, перероб. та доп. /за ред. І. І. Тюрменко. – Київ: Центр учбової літератури, 2010. – 370 с.  

* Лексіна Г. Класицизм : загальна характеристика стилю // Дніпро. – 2012. – № 7. – С. 112-117. 

* Ніколенко О.М. Бароко і класицизм як художні системи ХVII ст. // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. –  2001. – № 12. – С. 35-39.   

* Ніколенко О. М. Бароко. Класицизм. Просвітництво. Література XVII-XVIII століть : посіб. для вчителя / Ольга Миколаївна Ніколенко. – Харків : Ранок, 2008. – 224 с.