Едмон (1822 - 1896) і Жуль (1830 - 1870) Гонкур - французькі письменники, романісти, історики та мемуаристи

   Едмон Луї Антуан Ґонкур (26.04.1922) і Жюль Альфред Юо Ґонкур (17.12.1830) - французькі письменники, що склали один із самих чудових творчих тандемів в історії літератури. Походили зі середовища провінційного дворянства. Батько братів Ґонкур, офіцер наполеонівської армії, рано помер. Життя братів Жуля та Едмона не багате на події. У Парижі вони жили самотньо, наповнюючи своє життя напруженою працею,(за матеріалами: Ukrcenter,Calend,Rulit ). 

    Революція 1848 не збудила у братів цікавості до політики. У своєму «Щоденнику», який вели разом з 1850 року, вони занотували: «Революції - це не що інше, як перетягування на нову квартиру колишньої ницості, марнославства, корупції...».
  Сферою глибокої зацікавленості братів Ґонкур стало мистецтво. У 1851  вийшов друком їхній перший роман «У 18... році» в якому образ головного героя роману Шарля відобразив негативне, скептичне ставлення авторів до соціальної активності і протиставив їй активність творчу. Роман не мав успіху.

   Звертаючись до журналістики у 1852 - 1853 вони публікували критичні статті та фейлетони у паризьких газетах «Еклер» і «Парі». За процитований в одній зі статей фривольний віршик поета XVI століття Таюро були притягнуті до суду. Після вдалого завершення процесу брати Ґонкур прониклися відразою до журналістики і звернулися до історії. У 50-х роках вийшли друком їхні історичні праці «Історія французького суспільства епохи Революції» «Історія французького суспільства епохи Директорії»  «Історія Марії-Антуанетти» та інші. У своїх історичних книгах брати створили новий тип історичного дослідження, де в центрі уваги побут, звичаї та смаки суспільства досліджуваної ними епохи. Вони намагалися на основі детального, скрупульозного вивчення фактів і документів епохи відтворити її справжнє обличчя.   Цей метод роботи брати Ґонкур перенесли на вивчення мистецтва у книзі «Мистецтво XVIII століття»  XVIII століття, у трактуванні братів Ґонкур - час торжества людської індивідуальності. У творчості художників цього століття для них близьке вміння схоплювати життєві враження у їхніх життєвих проявах. Брати заявили про себе як про знавців образотворчого мистецтва епохи Просвітництва і як про письменників імпресіоністичної орієнтації. Історичні праці братів Ґонкур стали підготовчим етапом до їхньої художньої творчості 60-х років. На початку шістдесятих брати вже  мали репутацію талановитих письменників і серйозних істориків, увійшли у коло відомих літераторів, які збиралися з 1862 року у ресторатора Маньї.

   У 1870 в Парижі від нервового виснаження помер молодший із братів - Жуль. Едмон, котрий важко пережив смерть брата, продовжував вести знаменитий «Щоденник» опублікований у 1956 - 1958 pоках, у якому фіксував свої спостереження і враження, закінчив роман «Дівка Еліза» задуманий братами у 1862 році.

   Пошук способів драматизації романної розповіді привів Едмона Ґонкура ще в 1876 до японського живопису, у якому йому імпонували рафінованість, шляхетність, відсутність дешевого драматизму. Підсумком вивчення японського мистецтва стали дві книги: «Утамаро, художник зелених будинків» і «Хокусаї».

    З 1885 у будинку Едмона щотижня збиралось літературне товариство.

За заповітом Ґонкура старшого його спадок призначався у фонд щорічних літературних премій за кращий художній твір у прозі. Премію присуджували десять академіків. Першими академіками, згідно із заповітом, стали Ґ. Флобер, Т. де Банвіль, А. Доде та інші. Так була започаткована традиція присудження «Гонкурівської премії», яка й досі є однією із найпрестижніших літературних нагород Франції.

    Едмон Гонкур помер в Шанрозе у 1896 році.

Література:

* Гонкур, Эдмон де. Актриса : роман / Эдмон де Гонкур. - Пенза : Пензенское книжное издательство, 1957. - 261с.

* Гонкур Э. Братья Земганно : роман / Э. Гонкур. – Київ : Мистецтво, 1982. – 126 с.

* Гонкур Э. Жермини Ласерте / Эдмон и Жюль де Гонкур . – Москва, 1972. – 494 с.