До 160-річчя з дня народження Віллема Ейнтховена (1860-1927), нідерландського фізіолога, лауреата Нобелівської премії в галузі фізіології та медицини (1924)

   Віллем Ейнтховен народився 21 травня 1860 року в Семаранзі (Індонезія) у сім'ї військового лікаря Якоба Ейнтховена, нащадка іспанських євреїв, що переселилися до Нідерландів, та його дружини Луїзи де Фогель, дочки місцевого фінансового керуючого. Віллем був старшим з трьох синів і третьою дитиною в сім'ї, (за матеріалами: Nobelprize.org, Nubip, Livelib).

   У 1866 році  Якоб Ейнтховен помер від інсульту, залишивши на руках Луїзи шестеро дітей. Через чотири роки сім'я переїхала в Утрехт. Там Віллем закінчив середню школу, а 16 жовтня 1878 року вступив на медичне відділення  Утрехтського університету, уклавши армійський контракт для оплати навчання, оскільки сім'я зазнавала фінансових труднощів. Після проходження практики помічником офтальмолога у відомій в Голландії очній лікарні і здобуття ступеня бакалавра він провів два дослідження, що викликали згодом широкий інтерес.

   У 1885 році Ейнтховен здобув ступінь доктора медицини і філософії. Згідно з умовами

армійського контракту він був зобов'язаний пройти службу в медичному корпусі. Проте в тому ж році помер професор фізіології в Лейдені Адріан Хейнсіус, і  Віллем був призначений наступником Хейнсіуса, що звільнило його від військової повинності. Таким чином Ейнтховен в січні 1886 року у віці 25 років вступив на посаду професора Лейденського університету, на якій і працював решту життя.
   У 1885-1889 роках Віллем займався дослідженням фізіології дихання, зокрема вивченням роботи блукаючого нерва у механізмі контролю дихання. В 1889 році вчений відвідав перший міжнародний конгрес з фізіології в Базелі. Там він познайомився з технікою запису електрокардіограми, продемонстрованої Огастесом Уоллером. У 1893 році на засіданні Нідерландської медичної асоціації Віллем запропонував до використання новий термін «електрокардіограма».

   У 1906 році Ейнтховен опублікував статтю «Le télécardiogramme» (фр. Телекардіограмма ), у якій описав метод запису електрокардіограми на відстані і вперше показав, що електрокардіограми різних форм серцевих захворювань мають характерні відмінності.

   У 1924 році вчений отримав Нобелівську премію з формулюванням «За відкриття техніки електрокардіограми». За свою кар'єру Віллем написав 127 наукових статей. Остання його робота була опублікована посмертно, в 1928 році, і присвячувалася струмам дії серця. Дослідження  Ейнтховена зараховуються до десяти найбільших відкриттів в галузі кардіології XX століття. У 1979 році був заснований Фонд Ейнтховена, метою якого є організація конгресів і семінарів з кардіології та кардіохірургії.
   Помер видатний вчений у Лейдені 29 вересня 1927 року, причиною смерті став рак шлунка. 

Література:

* Панишко Ю. М. Віллем Ейнтховен. До 160-річчя від дня народження / Ю. М. Панишко, Д. С. Тимчук // Феномен людини. Здоровий спосіб життя : зб. наук. пр. / за ред. Ю. М. Панишка ; Західний центр енергоінформаційних наук, Укр. Міжнар. акад. профілактичної медицини НТШ. - Львів : [б. в.], 2012. - Вип. 97.  - С. 157-158.
* Иржак, Л.И.  К 80-летию присуждения Нобелевской премии Виллему Эйнтховену / Л. И. Иржак // Физиология человека. - 2004. - Т. 30, N 6. - С.131-133.
* Эйнтховен Виллем // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова - 3-е изд. - Москва: Советская энциклопедия, 1969. - С. 578