Зацікавившись
мінералогією, вступив до Французького доісторичного товариства, яке займалося
питаннями археології, геології та фольклору, де познайомився з відомим
дослідником народної творчості Арнольдом Ван Геннепом.
Ця зустріч визначила
подальший напрямок його досліджень: з мінералогії Сеньйоль переключився на
вивчення фольклору. Захопившись вивченням французьких народних повір'їв та
легенд, разом із братом Жаком Сеньйолем склав і випустив книгу «Фольклор
Юрепуа» (1937). Згодом опублікував численні дослідження народної культури та
творчості окремих авторів.
Брав участь у Другій світовій війні як артилерист, був узятий у
полон і відправлений до Німеччини, проте незабаром звільнений. Цей період свого
життя він згодом описав у мемуарах «Гола людина».
Свій перший роман «Коло
чарівників» Сеньоль опублікував у 1945 році. Згодом він випустив
також чотири
романи, кілька збірок оповідань та есе. Більшість його робіт відносяться до
жанру літератури містичного жаху та засновані на французьких легендах. Своєрідність
творів автора багато в чому зумовлена саме зверненням до фольклорних мотивів.
У листопаді 2008
року він отримав премію Альфреда-Вердагера від Французької академії за всю свою
роботу.
Помер Клод Сеньоль
13 липня 2018 року у місті Ідь-де-Франс.
Літературна
премія, що носить ім’я Клода Сеньоля, нагороджує твори, пов’язані з
французьким фольклором. Її присуджують щороку з 2004 року у місті Епіналь під
час фестивалю «Imaginales».
Твори.
Романи: «Коло чарівників (Le Rond de sorciers) (1945);
«Марія-вовчиця» (Marie la louve) (1949); «Неправомочна» (Malvenue) (1952); «Туман
більше не розсіється» (La brume ne se lèvera plus) (1959); «Диявол в сабо» (Le
Diable en sabots) (1959).
Есе та роботи з
фольклористики: «Фольклор Юрепуа» (Le folklore du Hurepoix) (1937); «В Солона. Вдачі і звичаї» (En Sologne. Moeurs
et coutumes) (1945); «Народні казки
Гієни» (Contes populaires de Guyenne) (1946); «Диявол в народній традиції» (Le
Diable dans la tradition populaire) (1959); «Фольклор Лангедока» (Le folklore
de Languedoc) (1960); «Фольклор Провансу» (Le folklore de la Provence) (1964); «Євангеліє
від Диявола» (Les Evangiles du Diable) (1964); «Запрошення в дивний замок»
(Invitation au château de l'étrange) (1969); «Зелені вовки» (Les Loups verts)
(1970); «Фантастичні казки Бретані» (Les contes fantastiques de la Bretagne)
(1995); «Казки, оповідання і легенди областей Франції» (Contes, récits et
légendes des pays de France) (доповнене перевидання казок в чотирьох томах,
1997).
Література:
* Collectif, Seignolle et le fantastique : Colloque de Cerisy-la-Salle, Saint-Claude-de-Diray, Éditions Hesse, 2002, 359 p.
* Marie-Charlotte Delmas (ill. Jean-Luc Johannet), Seignolle, le bateleur de chimères, Saint-Claude-de-Diray, Éditions Hesse, 1998, 187 p.
* Marie-Charlotte Delmas, Claude Seignolle, le meneur de contes : essai bibliographique, Cognac, Le Temps qu'il fait, 1995, 91 p.
* Roland Ernould, Claude Seignolle : du sacré à l'étrange, Paris / Torino / Budapest, L'Harmattan, coll. « Espaces littéraires », 2005, 463 p.
* Roland Ernould, Claude Seignolle ou La puissance du désir : essai biographique, Saint-Claude-de-Diray, Éditions Hesse, 2005, 311 p.
* Denis Labbé, Promenades avec Seignolle, Paris, Éditions de l'œil du sphinx, coll. « La bibliothèque d'Abdul Alhazred » (no 2), 2001, 181 p.
* Alain Sprauel, Seignolle : La bibliographie, Éditions du Boisgeloup, 2012.
* Collectif, « Claude Seignolle conteur de l’étrange », La Grande Oreille, no 70, 12 septembre 2017.
Немає коментарів:
Дописати коментар