Андре Мальро (1901-1976) - французький письменник, мистецтвознавець, політичний діяч

    Жорж-Андре Мальро (1901-1976) - французький письменник, культуролог, герой Французького Опору, ідеолог П'ятої республіки, міністр культури в уряді де Голля (1958-1969). На його роботах «виховувалися» такі видатні французькі філософи та письменники, як Альбер Камю та Жан Греньє. 

    Андре Мальро народився 3 листопада 1901 року у Парижі. Його батько був директором паризької агенції американського банку. Навчався у Національному училищі живих східних мов у Парижі. Перші проби пера («Паперові місяці», 1921 та інші) принесли письменнику успіх в авангардистських гуртках, (за матеріалами: Ukrlib, To-name, Biblioman). 

    Поїздки в 1923 - 1927 роках до Південно-Східної Азії, де він зблизився з китайськими революціонерами, дали Андре їжу для роздумів про кризовість західної цивілізації в 20 столітті (есе «Спокуса Заходу», 1926; «До європейської молоді», 1927) і для перших романів («Завойовники», 1928; «Королівська дорога», 1930; «Умови існування», 1933). 

    Діючий учасник міжнародного руху 30-х на захист культури проти фашизму, Мальро, проте, не

поділяв ні філософії марксизму, ні ідеології комуністів, із якими співпрацював; 1935 року він присвятив повість «Роки зневаги» мужності в'язнів гітлерівських в'язниць. 

    Під час національно-революційної війни (1936 - 1939) в Іспанії (перший її рік зображений у ліричному репортажі «Надія», 1937) командував ескадрильєю іноземних льотчиків-добровольців, що билися на боці республіки. Після поразки Франції у 2-й світовій війні 1940 року А. Мальро потрапив у полон, утік, 1943 року включився до Руху Опору, очолював партизанське з'єднання, невдовзі перетворене на армійську бригаду. 

    Відхід пісьменника від революційного гуманізму, що намітився до кінця 30-х років і манівець, що манів вже в романі-есе «Ліщини Альтенбурга» (1943), завершився в 1948 році промовою «Заклик до інтелігентів» - одним з маніфестів «холодної війни» в культурі. 

    Андре, який входив вже до першого уряду де Голля (1944 - 1946), керував пропагандистськими службами голлістської партії, а в 1959 - 1969 роках обіймав посаду міністра культури Франції; як письменник він більше не виступав, але друкував численні праці з філософії мистецтва («Голоси мовчання», 1953 та інші), а також спогади («Антимемуари», 1967; «Дуби з тих, що зрубують...», 1971). 

Помер Мальро у Парижі 23 листопада 1976 року. 

Література: 

* Мальро А.Королівська дорога : повість / Андре Мальро ; пер. з фр.: Л. Колодинська, О. Черній ; Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка НАН України. - Харків : Фоліо, 2005. - 254 с. 

* Мальро А. Надія : роман / Андре Мальро ; пер. з фр. Г. М. Філіпчук. - Київ : Молодь, 1986. - 351 с. 

* Мальро, Андре // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. - Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. - С. 358. - 742 с.