Ярослав Івашкевич народився 20 лютого 1894 року в селі
Кальник (нині Ільнецький район Вінницької області). Його батько Болеслав
Івашкевич брав активну участь у польському повстанні 1863 року, за що і був
виключений з Київського університету. Відбувши покарання, навчав дітей вдома. Якийсь
час працював бухгалтером на цукровому заводі. Ярослав мав трьох старших сестер
і брата. 1902 року батько помер, (за матеріалами: Culture.pl, Ukrlib, Allsoch).
У 1902–1904 роках Ярослав Івашкевич після смерті батька жив з матір'ю у Варшаві, а 1904–1912 в Україні. У 1912 році закінчив київську гімназію, після чого вступив на юридичний факультет Київського університету.
У 1902–1904 роках Ярослав Івашкевич після смерті батька жив з матір'ю у Варшаві, а 1904–1912 в Україні. У 1912 році закінчив київську гімназію, після чого вступив на юридичний факультет Київського університету.
1915 року віршем «Ліліт» дебютував у єдиному номері
журналу «Pióro» («Перо»). У 1916–1918 був актором та літературним керівником
київського театру «Студія» Станіслави Висоцької. Навесні 1918 записався в 3-й
Польський корпус, а після його розформування оселився в Кракові. У жовтні 1918
року Івашкевич повернувся до Варшави, зблизився з письменниками кола журналу
«Pro arte et studio», став учасником гурту, який виступав у літературному
кабаре «Pikador», а потім поетичного гурту «Скамандр».
У 1919-1920 був членом
редколегії журналу «Zdrój», а в 1920-1922 редактором відділу
мистецтва в газеті «Kurier
Polski». Вірші, прозу та
рецензії публікував у газеті «Kurier Lwowski» (1921–1922) та журналі «Tygodnik
Ilustrowany» (з 1922).
У 1921 році разом із друзями створив експериментальний
художній театр «Elsynor», в якому поставили п'єсу Станіслава Ігнація Віткевича
«Прагматики» (Pragmatyści).
У 1922 році Івашкевич одружився і оселився в
Підкові-Лісової неподалік Варшави. У 1923–25 роках служив секретарем маршалеку
сейму Мацея Ратая, вступив до Спілки польських письменників. У 1924–1939 роках
співпрацював зі тижневиком «Wiadomości Literackie» (публікував вірші, статті та
рецензії). Був секретарем Товариства любителів красних мистецтв, з 1925 року
член польського ПЕН-клубу.
Свої літературні твори та рецензії Івашкевич друкував
у таких видавництвах, як «Pologne
Littéraire» (1926-1935), «Muzyka» (1926-1937 з перервами), «Pamiętnik Warszawski» (1929-1931). У 1928 році оселився в
новому будинку в Підкові-Лісової - знаменитому Ставіску. У 1927–1932 роках –
керівник відділу пропаганди мистецтва МЗС. Працював секретарем польського
посольства у Копенгагені (1932–1925) та Брюсселі (1935–1936). Поезію, прозу,
літературно-критичні статті публікував у «Gazeta Polska» (1934–1938) та
«Ateneum» (1938–1939). У 1939
році став заступником голови
Спілки польських письменників.
У роки окупації Івашкевич жив у Стависку; разом
із Марією Домбровською та Єжи Анджеєвським керував секцією літератури у
департаменті освіти, науки та культури Представництва уряду на Батьківщині
(Делегатури). Активний учасник культурного підпілля: будинок письменника був
конспіративним центром творчого життя (тут проходили концерти, авторські
зустрічі, дискусії).
У 1945-1946 головний редактор пізнанського журналу «Życie Literackie», 1947-1948 - редактор тижневика «Nowiny literackie». Поезію, прозу та рецензії публікував у
журналах «Odrodzenie» (1945–1949), «Przekrój» (1945–1954) та «Kunica»
(1946–1949). У 1945–1949 рр. літературний керівник Польського театру у Варшаві.
З 1945 року активний член Спілки польських письменників: голова (1945–1946,
1947–1949, 1959–1980) та заступник голови (1949–1956). Член правління
польського ПЕН-клубу (1950–1965 заступник голови).
З 1952 кілька разів
(і до кінця життя) обирався депутатом сейму ПНР. Вірші, прозу та рецензії
публікував у тижневиках «Nowa Kultura» (1950–1956) та «Przegląd Kulturalny»
(1952–1954). У 1952, 1954 та 1970 ставав лауреатом Державної художньої премії І
ступеня. З лютого 1955 року і до смерті редактор щомісячника «Twórczość». З
1955 до 1979 року в газеті «Życie Warszawy» публікував щотижневі фейлетони під
назвою «Бесіди про книги», а також огляд перекладів творів скандинавських
письменників (1955–1977). У 1955-1957 знову став завлитом Польського театру у
Варшаві.
У 1960 році обраний до правління Європейського співтовариства
письменників. У
1970–1971 читав лекції про польську літературу у Варшавському університеті. У
1971 році удостоєний звання доктора honoris causa Варшавського університету, а
в 1979 - Ягеллонського університету в Кракові. З 1972 року іноземний член
Сербської академії наук та мистецтв. 1973 року нагороджений літературною
премією міста Варшави. З 1979 року
почесний член Академії польської історії та літератури в Болоньї, лауреат
літературної премії Mondello (Сицилія). Удостоєний численних нагород та
почесних звань як у Польщі, так і за кордоном.
Помер
Ярослав Івашкевич у Варшаві 2 березня 1980 року. Похований у Брвінові під Варшавою. У
будинку письменника у Стависку відкрито музей, присвячений його життю та
творчості.
Література:
* Івашкевич Я. Вежі : поезії / Ярослав Івашкевич ; пер. Дмитра Павличка ; [передм. Р. Радишевського]. - Київ : Університет «Україна», 2017. - 367 с.
* Івашкевич Я. Б. Ковчег вербового листка : вибр. поезії / Ярослав Болеславович Івашкевич ; пер. з пол.: Володимира Олійника та Наталії Олійник. - Хмельницький : Цюпак А. А. [вид.], 2012. - 115 с.
* Івашкевич Я. Поезії / Ярослав Івашкевич ; упоряд. та вступ. ст. Р. Радишевський. - Київ : Бібліотека українця, 2000. - 315 с.
* Івашкевич Я. Слава і хвала : роман. (Розділи 1-7) / Ярослав Івашкевич. - Київ : Дніпро, 1984. - 581с.
* Івашкевич Я. Слава і хвала : роман. (Розділи 8-16) / Ярослав Івашкевич ; пер. з пол.: О. Медущенко, О. Федосенко. - Київ : Дніпро, 1984. - 558с.
* Івашкевич Я. Тано : історичне оповідання / Ярослав Івашкевич // Київ. - 2015. – № 11/12. – С. 54-85.
* Івашкевич Я. Твори : поезії, повісті та оповідання / Ярослав Івашкевич ; пер. з пол. - Київ : Дніпро, 1979. - 503 с.
* Івашкевич Я. Шопен : повість / Ярослав Івашкевич. - Київ : Музична Україна, 1989. - 208 с.
* Дмитренко Н. Музика у художньому полі Ярослава Івашкевича : історичні постаті / Н. Дмитренко // Київська старовина. - 2009. - № 5/6. - С. 234-249.
Немає коментарів:
Дописати коментар