Ерве Базен (1911-1996) - французький письменник, член Гонкурівської академії

    Ерве Базен, відомий французький прозаїк, народився в західному містечку Анже департаменту Мен-і-Луара 17 квітня 1911 року. Сім'я належала до буржуазно-аристократичного клану. Батьки Ерве були людьми заможними та релігійними. Здавалося, все обіцяло юному Базену безтурботне життя. Але ще підлітком майбутній письменник пориває зі своєю родиною. Через часті конфлікти з владною матір’ю, яка вважала Жан-П’єра неслухняним і норовливим бунтарем, мрією підлітка було бажання покинути ненависний батьківський дім, (за матеріалами: Javalibre, Younglibzp, Izbornyk, Biblioman). 

    На перевиховання сина віддають до закритого католицького ліцею, потім змушують вступити на юридичний факультет, незважаючи на схильність юнака до літератури. А коли Ерве противиться вибору батьків, відсилають його працювати службовцем на фабрику до багатого родича. І зовсім неприйнятним для родичів стає одруження молодої людини на небагатій дівчині з простої родини. Ерве пориває з сім’єю. 

    Ерве Базен стає студентом філологічного факультету Сорбонни. Щоб утримувати сім’ю, він береться за будь-яку роботу: працює газетним хронікером, продає хустки і шкарпетки на відомій вулиці Лепік в Парижі, освоює професії лоточника, сміттяра, штукатура, тесляра, електромонтера, слюсаря…

    Не витримуючи матеріальних складнощів, дружина з дитиною залишають бідного студента. Важко переживаючи розрив, Ерве довго хворіє. В цей час він ледь зводить кінці з кінцями. 

    У літературне середовище Ерве Базен потрапив ще до Другої світової війни. Тут перші кроки

він робить, як журналіст-хронікер. У 30-і роки у нього вийшла перша збірка віршів. 

    Друга світова війна вносить корективи в життя молодого письменника. В окупованій Франції Базен вступає до лав лівого крила руху Опору, разом з однодумцями він бере участь у звільненні Парижа від фашистів.  

    Вже 1946 року, з друзями Базен випускає журнал «Раковина». На наступний рік він удостоюється премії Аполлінера, цією високою нагородою була відзначена збірка поезій «Дні». Віршів Базен більше не пише. Він стає прозаїком. 

    Перший же роман «Гадюка в кулаку» приніс письменнику-початківцю довгоочікувану популярність. Розповіді про сім'ю Резо вийшли майже біографічними. Жорстока мадам Резо - копія матері самого Базена. Успіх роману у післявоєнній Франції було визначено. Тут свою роль зіграли реалістичні герої і письменницький талант прозаїка-початківця. 

    Величезна популярність роману «Гадюка в кулаку» надихнула автора на створення ще двох творів «Смерть конячки» та «Крик сови», у яких непроста історія сім'ї Резо набула свого продовження. Свого часу критики відзначали схожість головного героя трилогії - Жана Резо із самим Базеном. Із цим висновком автор так і не погодився. 

    У 1956 році за читацькими відгуками Ерве Базен був визнаний кращим романістом десятиліття. У 1957 році Ерве Базен нагороджується великою літературною премією Французької академії, через кілька місяців  він обирається членом Академії. У 60-70-і роки виходять у світ інші його книги: збірка оповідань «Шапку геть», роман «Заради сина». У романі «Подружнє життя» (1967) описується спільне життя родини Бредото, де блакитне небо любові затягується хмарами і негодою. 

    З 1973 року Ерве Базен стає президентом Гонкурівської Академії. 

    У 1975 році виходить роман «Анатомія одного розлучення»: подружжя, яке вступило колись в шлюб по взаємній любові, довго прожило разом, має дітей, несподівано для оточуючих розлучується… 

    Події філософсько-сатиричного роману  «Щасливці з острова відчаю» (1976) пов’язані з виверженням вулкана на одному з островів Атлантичного океану, евакуацією жителів острова до Великобританії, їх відмовою залишитися там назавжди і поверненням на свій зруйнований острів. 

    Заснована на реальних подіях, політична повість «І вогонь пожирає вогонь» (1978), присвячена історії трагічної любові героїв, що розігралася на тлі фашистського перевороту в Чилі. 

    В основі роману «Я люблю незважаючи ні на що»  лежить історія кохання, яка зробила суперницями мати і дочку. Глибоко проникаючи в психологію інтимних відносин своїх героїнь, письменник розповідає про любов і ненависть, добро і зло, пристрасті і життєві драми.

У той же час Базен пише новели та есе, як, наприклад, «Все, у що я вірю» (1977) - книга філософських роздумів 70-річного Базена. Цей твір – свого роду відповідь на всі питання, над якими письменник змусив задуматися читача в своїх романах. 

    Все життя Ерве Базен був прихильником боротьби за мир, його активна життєва позиція закликає виступати проти всіх воєнних конфліктів. 

    Помер Ерве Базен у 1996 році, у віці 85 років. 

Література: 

* Базен Е. [Вірші]  / Ерве Базен // Всесвіт. - 1983. - № 7.  

* Базен Е. І вогонь пожирає вогонь : роман / Ерве Базен ; пер. з фр. П. Соколовський. - Київ : Дніпро, 1983. - 175 с. 

* Базен Е. Нічого не трапляється / Ерве Базен // Всесвіт. - 1984. - № 2. 

* Базен Е. Щасливці з острова Розпуки / Ерве Базен //   Всесвіт. - 1981. - № 1-2.  

* Кравчук І. Особливості відтворення реалій у художньому перекладі (на матеріалі перекладених романів французького письменника Ерве Базена) / І. Кравчук // Наукові записки ТНПУ ім. В. Гнатюка. Сер. Мовознавство. - 2009. - Вип. 2(17). - 1(18). - С. 242-251.

* Лепетюк І. Г. Інтертекстуальність художнього твору (на матеріалі романів Е. Базена «Leve-toi et marche», «Au nom du fils») // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка / Київський університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 1997. - С. 28-29. 

* Марінашвілі М. Д. Антропонімікон роману Ерве Базена «Змія у кулаці» (комунікативно-прагматичний аспект) / М. Д. Марінашвілі // Записки з ономастики. - 2014. - Вип. 17. - С. 182-193.