Павел Вежинов (1914-1983) — болгарський письменник, драматург, кіносценарист, есеїст

    Павел Вежинов народився 9 листопада 1914 року в Софії та виріс у софійському кварталі Драз махала, де його батько, підприємець, збудував будинок. Навчався у Першій чоловічій гімназії, але був виключений у сьомому класі за демонстративну відмову прочитати молитву. Прощений з нагоди загальної амністії, пов'язаної з весіллям царя, але незабаром виключений знову. Через кілька років продовжив навчання у приватній гімназії у Варні, (за матеріалами: Javalibre, Alchetron, Chtyvo). 

    З 1938 по 1944 р. навчався на філософському факультеті Софійського університету. Працював на маленькій фабриці батька. 

    На початку 30-х років він співпрацював з такими виданнями як «Жупел», «РЛФ», «Щит», «Мистецтво та критика», з 1938 до 1944 року він вивчає філософію в Софійському університеті. Перша книга – збірка «Вулиця без бруківки» (1938) про життя софійських околиць, зображено долі «маленьких людей», картини злиднів та руйнування. 

    З осені 1944 року бере участь у Другій світовій війні як військовий кореспондент та головний редактор газети «Фронтовик». Свої враження про життя болгарської армії він відображає у повістях «Золотий» та «Друга рота». Остання повість стала досить популярною та пережила кілька видань. З 1947 по 1954 Павел Вежинов стає заступником головного редактора в газеті «Шершень» і в газеті «Вересень», а з 1954 по 1972 співпрацює з Болгарським кінематографом.     Письменник часто йшов літературні експерименти, у результаті його спадщина становлять

твори різних жанрів і напрямів. До фантастики Вежинов звернувся у 60-х роках, коли вийшла його збірка оповідань «Сині метелики» (1968), яка згодом лягла в основу сценарію першого болгарського НФ фільму «Третя від Сонця» (1972). 

    У новелах збірки «Сині метелики» (1968) характери виявляються у незвичайній, часом фантастичній та загадковій ситуації. У творчості письменника чітко проступає тяжіння до притчі, творчість міцно увійшла психологічна проблематика. Використовуючи елементи вигадки, він розкривав роль інтуїції та підсвідомості у житті. Широко відомий інтелектуально-психологічний роман Вежинова «Вночі на білих конях» (1975). 

    У творах Вежинова відсутні дидактичні ноти, задум розкривається по ходу напруженого сюжету, художні засоби багаті та різноманітні. 

    1970 року він стає Народним діячем культури. З 1972 року Павел Вежинов – головний редактор журналу «Сучасник» та член Спілки болгарських письменників. 

    Письменник раптово помер у Софії 20 грудня 1983 року, його останній роман залишився незавершеним. 

Література: 

* Вежинов П. Бар’єр, Терези. Вночі білими кіньми : романи / Павел Вежинов ; пер. з болг.: Іван Білик, Катерина Марущак-Зозуляк.  - Київ: Дніпро, 1989. - 667 с. 

* Вежинов П. Зустрічі : оповідання / Павел Вежинов ; пер. з болг. Олександр Кетков // Всесвіт. - 1975. - № 5

* Вежинов П. Коли ти в човні… : повість / Павел Вежинов ; пер. з болг. Наталя Бондар // Всесвіт. - 1988. - № 4. 

* Вежинов П. Терези : роман / Павел Вежинов ; пер. з болг. Катерина Марущак-Зозуляк // Всесвіт. - 1983. - № 3, № 4.

* Вежинов П.  Що скажуть люди… : оповідання / Павел Вежинов ; пер. з болг. Вікторія Захаржевська // Всесвіт. - 1985. - № 3. 

* Гажева І. Структура художнього простору в повістях Ф. Достоєвського «Покірлива» та П. Вежинова «Бар’єр» / І. Гажева // Проблеми слов'янознавства. - 2019. - Вип. 68. - С. 149-161.