Шарль Леконт де Ліль (1818-1894) - французький поет, голова парнаської школи

    Шарль Марі Рене Леконт де Ліль – французький та реюньонський поет, голова Парнаської школи – народився 22 жовтня 1818 року у Сен-Поль (о. Реюньйон). Леконт де Ліль – син французького фельдшера наполеонівської армії, котрий став згодом плантатором на о. Бурбон (тепер – Реюньон). Плантації та раби дісталися батькові завдяки вдалому шлюбові. Його мати була креолкою. Ще дитиною Леконт де Ліль захопився поезією, писав вірші, багато читав, віддаючи перевагу історичним романам В. Скотта, (за матеріалами: Ukrlib, Studcon, Zarlitra). 

    Навчався у Бретані, працював у суді на Реюньоні. Учасник революції 1848 р. був ініціатором закону про відміну рабства в колоніях, (за матеріалами: ).

    У 1886 році, за вираженою в заповіті Віктора Гюго рекомендацією, Леконт де Ліль був прийнятий до Французької Академії на місце, що звільнилося після його смерті. 

    Творчість Леконт де Ліля представлена трьома прижиттєвими поетичними збірками: «Античні вірші» (Poèmes antiques, 1852), «Варварські вірші» (Poèmes barbares, 1862), «Трагічні вірші» (Poèmes tragiques, 1886) посмертно збіркою «Останні вірші» (Derniers poèmes, 1895). 

    Вибір певних тем та їх розробка пов'язують його з романтизмом, особливо описи дикої природи (фарб, екзотики, тварин), сюжети з історичною та міфологічною основою, свобода фантазії, енергійність вірша. 

    Але, продовжуючи заданий Теофілем Готьє та Теодором де Банвілем імпульс «мистецтва для мистецтва», поет пориває з романтичним рухом і відстоює нову доктрину, що стала взірцем для парнастів. Її принципи полягають у наступному: поезія має бути безособовою (поет не повинен оспівувати власне «я»); поет повинен доводити форму до досконалості, а не віддаватися лише безглуздому натхненню; слід прагнути краси, у своїй досконалості явленої у культурі Стародавню Грецію (і навіть Індії та інших країн); наука, що рухається розумом, а зовсім не почуття є нескінченним полем для вираження; поет не повинен втручатися у сучасне життя. 

Леконт де Ліль помер 17 липня 1894 року у Лувесьені, поблизу Версаля.  

    Життєвий шлях поет завершив у зеніті слави. Леконт де Ліль став членом Французької академії, куди прийшов місце В. Гюго. Він також був нагороджений орденом Почесного легіону. 

    В Україні окремі вірші Леконта де Ліля переклали П. Грабовський, В. Щурат, М. Драй-Хмара, М. Зеров, М. Терещенко, Д. Павличко, Д. Паламарчук, М. Орест.   

Література: 

* Леконт де Ліль, Ш. М. Поезії / Ш. М. Леконт де Ліль ; вибір, пер. М. Орест. - Мюнхен : [б.в.], 1956. - 85 с. 

* Леконт де Ліль Шарль // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник : у 2 т. Т. 2 : Л - Я. / за ред.: Н. Михальської та Б. Щавурського. - Тернопіль : Навчальна книга Богдан, 2006. - С. 27.