Життя Шлімана схоже на пригодницький роман. Син пастора з невеличкого німецького села Нойбуков, він з дитинства захоплювався пригодами героїв "Іліади" та "Одіссеї" легендарного Гомера. Багато віків історики вважали, що ці поетичні виклади головних подій Троянської війни та пригод Одіссея, Агамемнона та інших ахейців є захоплюючою вигадкою сліпого генія. Нині точно відомо, що це історичний факт. І знають про нього завдяки Шліману. Проте, перш ніж побувати в історичних місцях, йому довелося подолати нелегкий шлях...
З раннього дитинства Генріх змушений був працювати у крамницях та конторах. Вчився він самотужки. Застосовуючи власний метод, за два роки опанував англійську, французьку, іспанську, португальську та італійську мови. У 1846 р. вирушив торговим агентом фірми до Росії; тож вивчив ще й російську. Вже через рік енергійний комерсант заснував власний торговий дім й почав вести торгівлю з Голландією, Німеччиною, Америкою. Шліману таланило і у справах, і в особистому житті: досить швидко він став купцем першої гільдії Петербурга (капітал складав понад 50 тисяч), одружився із дочкою купця Катериною Лижиною, з якою мав трьох дітей.
Проте мрія про Трою не полишала Шлімана... Він продовжував вчити мови: данську, шведську, словенську, й, найголовніше, — давньогрецьку, новогрецьку та латину. Цей крок став переломним на його шляху до нового життя. В оригіналі Шліман прочитав майже всіх стародавніх авторів, а "Іліаду" й "Одіссею" вивчив напам'ять.
Проте мрія про Трою не полишала Шлімана... Він продовжував вчити мови: данську, шведську, словенську, й, найголовніше, — давньогрецьку, новогрецьку та латину. Цей крок став переломним на його шляху до нового життя. В оригіналі Шліман прочитав майже всіх стародавніх авторів, а "Іліаду" й "Одіссею" вивчив напам'ять.
Спираючись лише на поеми Гомера, в реальному існуванні якого сумнівалися науковці, Генріх Шліман наважився кинути їм виклик. Він жив у світі Гомера і все розказане поетом було для нього дійсністю. Інтуїція вченого-самоука переважила: Шліман більше довіряв Гомеру, ніж науковій традиції. Колеги збиткувалися з нього, називаючи дилетантом, підхід Шлімана до науки вважали навіть образливим. Дійсно: немає нічого гіршого за вчений снобізм!
Та невгамовний Генріх Шліман, подвоївши свій капітал на золотих копальнях Америки, вирушає у подорож навколо світу, переодягнений арабом. здійснює ризиковане паломництво до Мекки, пише свої перші книжки. здобуває ступінь доктора наук. Лише 1868 р., вже будучи людиною дуже багатою і вільною, він дістається острова Ітаки, вотчини хитрого Одіссея, кардинально змінивши все у житті, навіть сім'ю: у 1869 р. він одружується з юною грекинею Софією Енгаростроменос.
Розкопки Трої Шліман розпочав на власні кошти у квітні 1870 року біля руїн Нового Іліона (нині Гіссарлик у Туреччині), місцезнаходження якого абсолютно точно співпадало з Гомеровими описами розташування Трої. Розкопуючи величезного пагорба, він виявив дев'ять шарів, що належали до різних епох. У другому і третьому шарах вчений помітив сліди пожежі; залишились рештки валів та воріт, які він назвав "воротами Пріа- ма". Лише незадовго до смерті дослідник зрозумів, що припустився помилки і не побоявся визнати це: Троя знаходилась у шостому шарі. Та найвражаючою знахідкою Шлімана був "скарб царя Пріама", який він особисто знайшов у 1873 р. у міській стіні (пізніше вдалося довести, що це був скарб правителя, який жив за тисячу років до царя Трої Пріама). Тут знаходилися золоті діадеми, застібки, ланцюги, блюда, прикраси, філігрань... Це був тріумф Генріха Шлімана і Гомера; те, що вважали фантазією сліпого поета, колись існувало насправді! Та потрібно було ще вивезти знайдене з Туреччини і пред'явити світовій фомадськості. Адже виявилося, що існував ще один скарб, не менш вражаючий, його турецькі робітники приховали й розікрали. Та й офіційні представники Високої Порти відчули "запах" золота, розірвали попередні домовленості й вимагали від археолога віддати його частку знахідок. Таємно розділений на декілька частин скарб був вивезений до Греції. Тепер Шліману не треба було таїтися — він оголосив, що знайшов не лише Трою, а й скарб Пріама і дарує його своїй другій батьківщині — Греції.
Генріх Шліман став найпопулярнішим вченим свого часу. Він написав книгу "Троянські старожитності" (1874) — розкішне видання оздоблено численними ілюстраціями і фотографіями. Воно було видане одночасно кількома мовами. Але вчений, чий світовий успіх відкрив нову епоху в науці, не дозволяв собі навіть декілька місяців перепочинку; у нього була надлюдська енергія. У 80-ті роки, спираючись на свідчення античного історика Павсанія, Шліман розкопав царські скарбниці в Мікенах та могилу Агамемнона. Проте сьогодні ми знаємо, що він помилявся, хоча це, безумовно, аж ніяк не знижує заслуги вченого. Це були дійсно царські поховання, але людей, котрі жили на 400 років раніше. Опис мікенських знахідок, переважно золотих, складає 206 сторінок великого формату.
1882 р. Шліман приступив до розкопок у Тірінфі. Він знов довірився древнім авторам, згідно зі свідченнями яких то була батьківщина великого героя Давньої Греції — Геракла. Дослідник натрапив на стіну величезного, справжнього гомерівського, палацу із залами й колонадами. Тут ще збереглися рештки лазні, де герої Гомера милися та змащували себе мазями. Ще більший інтерес викликали кераміка і стінні розписи. Й було в цьому навіть щось містичне: стародавня цивілізація відкривалася тому, хто любив її, переймався її духом.
Колекції Шлімана були унікальні, лише троянські скарби коштували 80 тис. фунтів, ще коштовнішими виявилися мікенські знахідки. Тільки у першій могилі дослідник нарахував 15 золотих діадем, золоті лаврові вінки та прикраси. В іншій могилі він зібрав 700 золотих платівок із зображенням медуз і восьминогів, численні золоті прикраси і пластини у вигляді оленів, жінок з голубами та багато іншого. Нині більшість предметів колекції зберігається в музеях Берліна. Наприкінці 80-х років Шліман прибув на Кріт. Геніальний здогад про зв'язки острова з Мікенами вже почав захоплювати його. Та підтвердити це він так і не встиг. 26 грудня 1890 року в Неаполі, дорогою до Афін, вчений раптово помер від запалення мозку. Тіло його було перевезено до Афін. Біля труни стояли король, дипломати, грецькі міністри й керівники грецьких наукових інститутів, представники академій та університетів Європи. Було багато промов. Німці претендували на нього як на земляка і почесного громадянина Берліна, англійці — як на доктора Оксфорда і члена своїх найавторитетніших вчених товариств, американці — як на людину, котра уособила "істинний дух американських піонерів", греки — як на друга і провісника своєї древньої історії. На його могилі, схожій на храм, було накреслено слова: "Герою Шліману".
Без його енергії, мужності, віри у покликання археологія і донині б не вийшла з тиші кабінетів, власне залишилась би вдалині від руїн епох. У виснажливій боротьбі зі вченим снобізмом та заздрістю, невіглаством та жадібністю грецьких і турецьких чиновників, хворобами і віком він вистояв і переміг. Генріх Шліман назавжди залишиться людиною, яка знайшла Трою і подарувала нам ціле тисячоліття історії людства.
Та невгамовний Генріх Шліман, подвоївши свій капітал на золотих копальнях Америки, вирушає у подорож навколо світу, переодягнений арабом. здійснює ризиковане паломництво до Мекки, пише свої перші книжки. здобуває ступінь доктора наук. Лише 1868 р., вже будучи людиною дуже багатою і вільною, він дістається острова Ітаки, вотчини хитрого Одіссея, кардинально змінивши все у житті, навіть сім'ю: у 1869 р. він одружується з юною грекинею Софією Енгаростроменос.
Розкопки Трої Шліман розпочав на власні кошти у квітні 1870 року біля руїн Нового Іліона (нині Гіссарлик у Туреччині), місцезнаходження якого абсолютно точно співпадало з Гомеровими описами розташування Трої. Розкопуючи величезного пагорба, він виявив дев'ять шарів, що належали до різних епох. У другому і третьому шарах вчений помітив сліди пожежі; залишились рештки валів та воріт, які він назвав "воротами Пріа- ма". Лише незадовго до смерті дослідник зрозумів, що припустився помилки і не побоявся визнати це: Троя знаходилась у шостому шарі. Та найвражаючою знахідкою Шлімана був "скарб царя Пріама", який він особисто знайшов у 1873 р. у міській стіні (пізніше вдалося довести, що це був скарб правителя, який жив за тисячу років до царя Трої Пріама). Тут знаходилися золоті діадеми, застібки, ланцюги, блюда, прикраси, філігрань... Це був тріумф Генріха Шлімана і Гомера; те, що вважали фантазією сліпого поета, колись існувало насправді! Та потрібно було ще вивезти знайдене з Туреччини і пред'явити світовій фомадськості. Адже виявилося, що існував ще один скарб, не менш вражаючий, його турецькі робітники приховали й розікрали. Та й офіційні представники Високої Порти відчули "запах" золота, розірвали попередні домовленості й вимагали від археолога віддати його частку знахідок. Таємно розділений на декілька частин скарб був вивезений до Греції. Тепер Шліману не треба було таїтися — він оголосив, що знайшов не лише Трою, а й скарб Пріама і дарує його своїй другій батьківщині — Греції.
Генріх Шліман став найпопулярнішим вченим свого часу. Він написав книгу "Троянські старожитності" (1874) — розкішне видання оздоблено численними ілюстраціями і фотографіями. Воно було видане одночасно кількома мовами. Але вчений, чий світовий успіх відкрив нову епоху в науці, не дозволяв собі навіть декілька місяців перепочинку; у нього була надлюдська енергія. У 80-ті роки, спираючись на свідчення античного історика Павсанія, Шліман розкопав царські скарбниці в Мікенах та могилу Агамемнона. Проте сьогодні ми знаємо, що він помилявся, хоча це, безумовно, аж ніяк не знижує заслуги вченого. Це були дійсно царські поховання, але людей, котрі жили на 400 років раніше. Опис мікенських знахідок, переважно золотих, складає 206 сторінок великого формату.
1882 р. Шліман приступив до розкопок у Тірінфі. Він знов довірився древнім авторам, згідно зі свідченнями яких то була батьківщина великого героя Давньої Греції — Геракла. Дослідник натрапив на стіну величезного, справжнього гомерівського, палацу із залами й колонадами. Тут ще збереглися рештки лазні, де герої Гомера милися та змащували себе мазями. Ще більший інтерес викликали кераміка і стінні розписи. Й було в цьому навіть щось містичне: стародавня цивілізація відкривалася тому, хто любив її, переймався її духом.
Колекції Шлімана були унікальні, лише троянські скарби коштували 80 тис. фунтів, ще коштовнішими виявилися мікенські знахідки. Тільки у першій могилі дослідник нарахував 15 золотих діадем, золоті лаврові вінки та прикраси. В іншій могилі він зібрав 700 золотих платівок із зображенням медуз і восьминогів, численні золоті прикраси і пластини у вигляді оленів, жінок з голубами та багато іншого. Нині більшість предметів колекції зберігається в музеях Берліна. Наприкінці 80-х років Шліман прибув на Кріт. Геніальний здогад про зв'язки острова з Мікенами вже почав захоплювати його. Та підтвердити це він так і не встиг. 26 грудня 1890 року в Неаполі, дорогою до Афін, вчений раптово помер від запалення мозку. Тіло його було перевезено до Афін. Біля труни стояли король, дипломати, грецькі міністри й керівники грецьких наукових інститутів, представники академій та університетів Європи. Було багато промов. Німці претендували на нього як на земляка і почесного громадянина Берліна, англійці — як на доктора Оксфорда і члена своїх найавторитетніших вчених товариств, американці — як на людину, котра уособила "істинний дух американських піонерів", греки — як на друга і провісника своєї древньої історії. На його могилі, схожій на храм, було накреслено слова: "Герою Шліману".
Без його енергії, мужності, віри у покликання археологія і донині б не вийшла з тиші кабінетів, власне залишилась би вдалині від руїн епох. У виснажливій боротьбі зі вченим снобізмом та заздрістю, невіглаством та жадібністю грецьких і турецьких чиновників, хворобами і віком він вистояв і переміг. Генріх Шліман назавжди залишиться людиною, яка знайшла Трою і подарувала нам ціле тисячоліття історії людства.
ЛІТЕРАТУРА
Про Генріха Шлімана
Про Генріха Шлімана
Безелянский Ю. Тринадцатый язык // Неделя. — 1994. — № 4. — С. 8. Богданов И А. Долгая дорога в Трою: Генрих Шлиман в Петербурге. — СПб: Глаголь: НПФ "Эко-Норма", 1995. — 207 с., ил., портр.
Богданов И. О Шлимане бедном замолвите слово // Кн. обозрение. — 1997. — № 5. — С. 9.
Ванденберг Ф. Золото Шлимана / Пер. с нем. Е.П.Лесниковой. — Смоленск: Русич. 1996 —561 с. : 8 л. ил.
Зюзкин И. Великий дилетант, или Три жизни одного человека // Смена. — 2000. -№ 4. — С. 246—257.
Нікітенко М. Провідна зірка Генріха Шлімана // Людина і світ. — 1999. — № 5. — С. 44—46.
Стоун И. Греческое сокровище: Биогр. роман о Генри и Софье Шлиманах / пер. с англ. С. Харитонова. М.Литвиновой. — М.: Прогресс, 1979. — 463 с.
Штоль ГА. Генрих Шлиман: Мечта о Трое / Сокр. пер. с нем. А.Попова, А.Штекли. — М.: Мол. гвардия, 1991. — 432 с., 8 л. ил.
ІЛЮСТРАЦІЇ
[Г.Шліман: Портр ] // Богданов И.А. Долгая дорога в Трою: Генрих Шлиман в Петербурге. — СПб. 1995, —С. 161.Шліман Г. (6.1.1822—26.XII.1890) // Українська радянська енциклопедія: у 12 т. / голов. редкол.: Білодід І.К. (голов, ред.) та ін. — 2-ге вид. — К., 1985. — Т. 12. С. 420.
Джерело: Людина, яка знайшла Трою // Календар
знаменних і пам'ятних дат / Національна парламентська бібліотека України, Книжкова палата
України. - 2001. - № 1. - С. 26-29.
Немає коментарів:
Дописати коментар