четвер, 23 червня 2022 р.

Вольфганг Кеппен (1906-1996) - німецьки письменник, критик і драматург

    Вольфганг Кеппен народився 23 червня 1906 року у німецькому містечку Грайфсвальд.
В 1908 разом із матір'ю переселяється з Грайфсвальда в Ортельсбург у Східній Пруссії. Він був позашлюбною дитиною Марії Кеппен, яка працювала спочатку швачкою, а потім суфлером у міському театрі. Його батько, окуліст та приват-доцент Грайфсвальдського університету, не визнав батьківство. Із сином він не підтримував жодних стосунків – до кінця свого життя. Через бідність хлопчику довелося піти з реальної гімназії в звичайну середню школу, але її не закінчив, (за матеріалами: 
Dw.com, M.readly, Knigogid). 
    Він працював посильним у книжковій лавці, білетером у кінотеатрі, продавцем морозива, заводським робітником, а як кухар на судні він навіть побував у Швеції та Фінляндії. Одночасно він брав уроки акторської майстерності. Пізніше він зайнявся вивченням історії театру та літератури, а також філософії. 
    Під час Веймарської республіки Кеппен працював актором та драматургом. Наприкінці 20-х, на початку 30-х років стає редактором-фельєтоністом у газеті «Berliner Börsen-Courier». За цей час він опублікував понад 200 критичних нотаток про літературу, театр, фільми, а також свої есе та репортажі. 
    У процесі захоплення влади нацистами він втратив роботу, і на час виходу його першого
роману «Нещасливе кохання» 1934 року вже жив у Нідерландах. У 1939 році він повертається до Німеччини та заробляє на життя написанням сценаріїв. У 1943 році переїжджає до Мюнхена. 
 
    Кеппен був одним із перших, хто після 1945 року оживив німецьку літературу в традиції монтажного роману, одним із найвідоміших представників якої до 1933 року був Альфред Деблін (роман «Берлін, Олександрплац»). Характерною рисою творчості Кеппена є т.з. «блиці», тобто короткі, часто повторювані, у тих потоках свідомості раптово захоплюючі і часто злегка змінені думки. У романах «Трилогії невдач», «Голуби в траві», 1951; «Теплиця», 1953; «Смерть у Римі», 1954 він дає перший огляд післявоєнної Німеччини (ФРН). З гостротою критикує Кеппен залишки ідеології та поведінки, які призвели до фашизму і війни і які врешті-решт у 50-х роках привели до реставрації відносин. 
 У повоєнний час Кеппен залишається аутсайдером, який своїми роботами спирається на класичний модерн. Однак не слід недооцінювати його вплив на інших авторів, таких як Гюнтер Грасс та Петер Рюмкорф. Починаючи з середини 50-х років, Кеппен відвідував за завданням Альфреда Андерша, тодішнього головного редактора Південнонімецького радіо, різні країни по всьому світу і створював для радіо численні есе. 
     У 1955 він був в Іспанії, 1956 - в Італії, 1957 - СРСР, Польщі, Нідерландах і Великобританії, 1958 - США і 1959 - Франції. Ці есе також публікувалися у журналах та окремих виданнях. У 1958 році було опубліковано «В Росію та в інші країни», в 1959 - «Поїздка в Америку»
    До пізніх робіт відносяться автобіографічне есе про дитинство та юність у Грайфсвальді «Юність», 1976 і написаний у співавторстві сценарій про Венецію «Я охоче буваю у Венеції, чому», 1980. В останнє десятиліття життя Кеппен працював з великими труднощами. 
    Вольфганг Кеппен помер 15 березня 1996 року у Мюнхені. Похований на цвинтарі «Нордфрідхоф». Починаючи з 1998 року, місто Грайфсвальд присуджує премію імені Кеппена. Університет Грайфсвальда придбав спадщину Кеппена та відкрив літературний центр Передньої Померанії, який носить ім'я Вольфганга Кеппена та містить його архів. 
Література: 
* Кеппен В. Смерть у Римі : роман / Вольфганг Кеппен. - Київ : Дніпро, 1966. - 275 с. 
* Гнатюк Ю. Й. Засоби художнього зображення в романі Вольфганга Кеппена «Голуби в траві» / Ю. Й. Гнатюк // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка, 1998. - С. 67-69. 
* Іваннікова Я. До питання про типи еквівалентності при перекладі фразеологічних одиниць політичного роману Вольфганга Кеппена «Оранжерея» / Я. Іваннікова // Studia linguistica. - 2012. - Вип. 6(2). - С. 159-163.
* Литвиненко І. Інтермедіальний простір роману Вольфганга Кеппена «Голуби в траві» / І. Литвиненко // Питання літературознавства. - 2012. - Вип. 85. - С. 168-173.

Немає коментарів:

Дописати коментар